Насильство в медіа: новий контент на старий лад

Юлія Прокопчук

Опубліковано: 03-06-2020

Розділи: Агресія і тривога, За що критикують медіа?.

0

Тема висвітлення насильства не перший рік на вустах медіаспільноти України. Якщо дорослу людину проблема зачіпає не так критично, то на психіку дитину впливає докорінно, особливо, якщо демонструється насильство серед її однолітків. Українські ЗМІ ж продовжують вражати матеріалами зі сценами дитячого насильства нібито з виховною метою. Вочевидь, дотримуються думки, що жорстокість на екрані «загартовує» дітей: зміцнює їхню психіку і убезпечує від насильства у реальному житті. Насправді ж причина цього більш прозаїчна – «високі рейтинги» такого контенту.

Якщо діти не так часто дивляться телевізор, як дорослі, то інтернет, зокрема Youtube – це точно їхня стихія. Який же контент там пропонують телеканали?

Дівоча жорстокість – класика жанру ТСН

Збіг це чи ні – невідомо, але головними героїнями більшості сюжетів ТСН щодо дитячого насильства є дівчата-підлітки. Полоскотати нерви глядачам та підвищити рейтинги телепрограмі вдається, адже саме такі матеріали репостять у Facebook, і саме вони стають рекордсменами на Youtube.

Наприклад, сюжет про побиття школярки на Борщагівці, що вийшов на екрани 4 лютого 2020 року, набрав з того часу півмільйона переглядів, хоча інші сюжети з цього ж випуску переглянули в середньому 25 тисяч разів. Ролик розпочинається із відео жорстокого побиття дівчини старшокласницями, їхні обличчя не приховані. Проблема булінгу, без сумніву, варта уваги, але як щодо відвертої демонстрації бійки у прайм-тайм на телебаченні та в будь-який час у мережі?

7 лютого ТСН показала ще один матеріал на тему дитячого насильства, побудований за аналогічною схемою: починається з ролика, де дівчинку з Житомирщини б’ють дівчата-однолітки, і далі журналістка розслідує цей випадок та шукає винних. Не винятком за побудовою матеріалу став ролик від 22 травня, де, як ви вже здогадалися, спочатку показані усі деталі насильства однієї дівчини над іншою, щоправда із заблюреними обличчями.

А у жовтні минулого року у новинах показали відео, де на стадіоні у Запоріжжі школярка б’є ногою по обличчю іншу. Матеріал представлений у форматі БЗ, і нічого кращого, ніж заповнити усю промову ведучого роликом бійки, журналісти не придумали.

Обличчя на всю країну – реалії ZIKу

Рік тому на Троєщині ставця інцидент між підлітками, які жорстоко побили дівчину. Відеоролик з новинного випуску містить не лише повний запис бійки, а й понівечене обличчя постраждалої, яке демонструється на екрані упродовж восьми секунд.

«Підліткова жорстокість – били ногами та знімали на відео» – ще один сюжет, запропонований глядачам телеканалом. На початку матеріалу, за традицією, показана, власне, бійка: заблюрене лише обличчя школярки, яку били однолітки через ревнощі до хлопця. Та у другій частині сюжету журналісти вирішили показати масштабність проблеми булінгу в Україні і додали ще 5! коротких роликів, де діти з різних куточків країни з видимими обличчями жорстоко поводяться один з одним.

Демонстрація соцмереж – родзинка «Вікон»

Новинна програма від телеканалу СТБ минулого року перевершила усі вищезазначені. У сюжеті під назвою «Школярська банда» телевізійники показали, як зграя агресивних підлітків просто так побила чоловіка біля метро у Києві. Відео з інциденту, звичайно, з’явилося на початку сюжету, а пізніше – не лише фото дітей, а й особисті сторінки та нікнейми нападників у Instagram. Окрім цього, глядачам запропоновано stories, де одна з причетних до нападу дівчат розповідає про інший інцидент з бійкою.

У сюжеті журналістка «дбайливо» розклала по поличках усі деталі цієї історії і не полінувалась копнути глибше і знайти ще один відеоролик, де ця ж зграя підлітків б’є ногами хлопця за його зовнішній вигляд. Що після перегляду цього ролику подумає/зробить/підсвідомо засвоїть дитина чи підліток по той бік екрану чи монітору?

За словами доктора психологічних наук Любові Найдьонової реакція дитини на насильство у медіа передбачає декілька сценаріїв:

  1. Імітація – наслідування дитиною насильства під впливом ЗМК.
  2. Агресія – формування рис схильності до насильства.
  3. Заляканість – зростання страху до навколишнього світу, пригнічення розвитку особистості дитини.

Як боротися з цим і хто має нести відповідальність за ментальне здоров’я дітей: батьки чи ЗМК? Це питання ми поставили уповноваженим експертам:

Катерина Водолажська, психолог, психоаналітик:

«Я думаю, що потрібно тут поставити, звичайно, питання до медіа: якщо всесвітньою цінністю, про яку всі говорять, є гуманізм, то чому тоді так просто насильство транслюється через канали, що впливають на світогляд дитини?

Батьки вбирають насильство з телевізора і потім «ллють» його на дітей, діти бачать пропаганду насильства та ідентифікують себе з цими рольовими моделями: якщо це йде по телеку і всі дивляться, отже, ЦЕ ВИЗНАНО, А ОТЖЕ, ТАК МОЖНА. Потім ми дивуємося, звідки булінг у школах, звідки садистські нахили у ставленні до тварин, звідки проблеми в побудові стосунків.

Важливо усвідомлювати, що в ході трансляції насильницької інформації вона включається в пам’ять реципієнта, в нашому випадку – дитини. І тут же підкреслю ще раз: дорослий, який «споживає» насильство з медіа, потім виявляє більше жорстокості до своєї дитини».

Марта Пивоваренко, спеціалістка з досліджень психічного здоров’я Development Foundation:

«Відповідальність за споживання дитиною контенту лежить на сім’ї, яка, враховуючи характер дитини, має регулювати, які канали дивиться дитина і скільки часу…  Є програми для комп’ютера, які обмежують перехід на певні сайти, але в час масового репостингу у соцмережі і обмін контентом один з одним, ми повинні врахувати, що у США, наприклад, є в Національному центрі ПТСР окремий підрозділ, що контролює рівень свободи у поширенні контенту, що може вплинути на психічне здоров’я майбутньої генерації – мабуть, в такій вільній країні у питаннях свободи слова неочікувана дія. Все заради спільного блага.

ЗМІ мають мати в своєму складі наукову раду: найкраще, якщо вона не лише за науковообґрунтованістю буде стежити, але і за протидією негативним впливам на суспільство. Соціальна відповідальність – це не вимога, це причина, чому за 20 років Ваше ЗМІ будуть обирати журналісти – ніхто не захоче працювати у безвідповідальному джерелі інформації».

Наталка Войтович, медіаексперт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка:

«Діти наслідують нашу поведінку. Тому якщо бачать насильство, то теж продукують його. Після війни діти бавилися у війну. Потім виросло покоління, яке не розуміло такі ігри. А зараз діти на дитячих майданчиках знову у війну бавляться. Щодо юридичної відповідальності, то за неповнолітніх відповідають батьки, а медіасфера має дотримуватися журналістської етики».

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

«Ключовим у запобіганні дитячого насилля на фоні агресивного контенту має бути обговорення інформаційного контенту з дитиною. Підштовхнути її до того, щоб вона зрозуміла насильницький контент в потрібному для соціальних норм у суспільстві руслі, а не хаотично. Підліток має зрозуміти, як йому діяти, якщо потрапить у схожу ситуацію. Крім того, в споживанні будь-якого контенту варто розуміти стару істину – що все в малих дозах ліки, у великих – отрута. Тобто, ігровий контент може зняти напругу від реальних проблем. Але – в малих і контрольованих дозах.

А щодо реального контенту – то є ще одна складова. Більше уваги буде мати та новина, в якій буде більше насилля і крові. І вона завжди йтиме першим сюжетом у новинах. Це штучно формує враження, що такі події є поширеними. Тому, коли ми говоримо про те, що освіта дітей має бути ближче до реальності, то – і мають бути відповідні предмети у школі. Зокрема, коли у віртуальній реальності проводиться більше часу – то і загрози, які несе інформаційна революція діти мають вивчати ретельніше. Це, насамперед стосується уроків медіаграмотності, яка сьогодні в школах вивчається факультативно, а не обов’язково».

Отже, медіанасильство – проблема, яка потребує більше, ніж просто уваги.

У лютому 2020 року правління Національної асоціації медіа підтримало саморегулівний акт «Висвітлення засобами масової інформації випадків насильства і жорсткості», підписаний представниками медіагруп «1+1 медіа», StarLightMedia, «Медіа Група Україна» та Національної суспільної телерадіокомпанії України. Наразі триває робота над ще одним актом про висвітлення булінгу в медіа. Усім працівникам ЗМІ слід керуватися законодавством і брати до уваги такі акти та ініціативи, щоб навчитися правильно висвітлювати проблеми насильства. Батьки, зі свого боку, також не звільняються від відповідальності за психічне здоров’я своїх дітей і мають самостійно шукати підхід, як їх від цього убезпечити.

Юлія Прокопчук, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)