«Іномовлення по-російськи» або як Захід бореться з російською «свободою слова»

Максим Берчак

Опубліковано: 23-12-2021

Розділи: За що критикують медіа?, Маніпуляція, пропаганда.

0

2021 рік добігає кінця… В Україні вже понад сім років триває неоголошена війна зі східним сусідом, Крим окупований, а Росія вже прямим текстом зазначає, що готова протистояти Заходу за «зону власного впливу». Однак, що цьому передувало?

Здавалося б, розвал СРСР знаменував нову епоху для всіх країн, які отримали незалежність. Кожна держава отримала змогу йти власним шляхом і майже до кінця 90-х років ХХ століття так і було. Все змінилося у 1999 році, коли до влади в Росії прийшов Володимир Путін, який одразу повернувся до політичного устрою Радянського Союзу. Проте у перші роки правління російський президент був зайнятий проблемами власної країни: друга війна в Чечні (яка офіційно закінчилася у 2009), Норд-Ост 2002 року, Беслан 2004-го, вбивство російської журналістки Ганни Політковської у 2006-му… Це лише найяскравіші – за медійним розголосом – події перших двох термінів Путіна, але вже тоді світова спільнота мала б зрозуміти усю небезпеку, яка може походити з боку РФ, що почала своє «вставання з колін».

І чекати довелося недовго… У 2008 році на Мюнхенській конференції Володимир Путін виголосив промову, яку аналітики та оглядачі подекуди вважають найпровокативнішою за останні 50 років. Неофіційно її називають початком «другої холодної війни». Невдовзі Росія продемонструвала усю серйозність цих заяв: спершу військовим конфліктом в Грузії у тому ж 2008 році, а з 2014-го сконцентрувала основні сили на Україні.

Проте на цьому російська сторона вирішила не зупинятися і у 2016 році сталася подія, яка сколихнула світову спільноту…

2016 рік – переломний?

У липні 2016 року перед президентськими виборами у США внаслідок кібератаки на сервери Національного комітету Демократичної партії США (DNC) майже 20 тисяч електронних листів, написаних або отриманих чиновниками комітету, були опубліковані порталом WikiLeaks. Хакери також атакували комітет Демократичної партії з виборів до Конгресу (DCCC), що займається збором коштів для претендентів на місця в Капітолії.

Важливим аспектом є те, що потерпілою країною стали США – один із основних політичних противників РФ, тому на Заході майже одразу почали підозрювати російську сторону (і в майбутньому стане зрозуміло, що недарма). Американські експерти з інтернет-безпеки звинуватили в цих атаках російські хакерські угруповання під назвою Cozy Bear і Fancy Bear. Останнє угруповання також звинувачують у кібератаці на комп’ютерні мережі німецького Бундестагу в травні 2015 року.

Довести причетність російської владної верхівки майже неможливо, але основна проблема навіть не у цьому. Проігнорувавши ці події (Росія, по-суті, не була за це покарана), світова спільнота надала РФ «зелене світло» для подібних маніпуляцій у майбутньому. І довго очікувати не довелося… «Брекзит» Великої Британії, за словами експертів, також не обійшовся без втручання російських хакерів.

Комітет розвідки та безпеки британського парламенту 21 липня 2020 року оприлюднив звіт про ворожу, на його думку, діяльність РФ на території Великої Британії. Насамперед це стосується британських демократичних процесів, у які могла втручатися російська сторона. Наприклад, були виявлені зв’язки між медійними компаніями, заангажованими у політичні кампанії референдуму про незалежність Шотландії в 2014 році (тоді 55,3% громадян проголосували проти відокремлення) та референдуму про «Брекзит» 2016-го та Росією. Проте незрозуміло, чи мали ці зв’язки значний вплив на голосування.

Слабка відповідь західних держав на ці порушення посприяли тому, що РФ відчула можливість проводити будь-які маніпуляції світовою громадською думкою без наслідків для себе. Російські інформаційні ресурси з кожним роком ставали дедалі провокативнішими, відчуваючи «свободу» власних дій без будь-якого спротиву.

РТ як флагман російської пропаганди за кордоном

Найбільш ефективним ресурсом російської пропаганди на Заході залишається телекомпанія RT (колишня Russia Today), заснована у 2005 р., що транслюється у понад 100 країнах світу різними мовами та має 700 млн аудиторію (мовлення здійснюється цілодобово). Телеканали «RT Americа» та «RT UK» виходять до ефіру з власних студій у Вашингтоні та Лондоні. Громадяни більшості країн світу мають доступ до RT через інтернет, супутникові та кабельні канали. Окрім цього RT має власний канал на YouTube.

Виникає питання: Чому RT має такий успіх світової спільноти? Звичайно, одним із факторів цього є свідоме «покращення» статистичних даних. Наприклад, ютуб-канал RT – це найпопулярніший новинний канал відеохостингу, але з усієї кількості підписників неможливо визначити точно кількість ботів, яка може коливатися від кількох сотень до кількох десятків чи навіть сотень тисяч. Тобто, дізнатися точну кількість «живої» аудиторії неможливо. Проте, така ситуація не заважає пропагандистам називати цей канал «статистично» найпопулярнішим новинним каналом на платформі Youtube.

Однак не лише через ботів ця пропагандистська одиниця набула такого поширення. Як не крути, але російські пропагандисти уміють правильно розставляти пріоритети задля якнайбільшого поширення.

RT відрізняється не тільки поширенням прокремлівської дезінформації і штучним підвищенням власного рейтингу. В низці випадків його основоположні журналістські стандарти зазнавали серйозної критики з боку регулятора Великої Британії в сфері комунікації Ofcom. Наприклад, у 2019 році саме за ініціативи цього органу в сфері комунікації, усі ресурси RT отримали штраф у розміри 200 тисяч фунтів стерлінгів через маніпуляції та незбалансованість висвітлення новин.

І це лише один із прикладів, адже потрібно розуміти, що ці ресурси повсякчас порушують усі можливі журналістські стандарти. Однак, в порівнянні із тим, що багато років російська пропаганда не відчувала жодного спротиву, лише у 2021 році з нею реально почали боротися.

2021 рік = початок боротьби?

Російська пропаганда як інформаційна зброя зацікавила увесь світ ще на початку 2014 року під час подій в Криму та Донбасі). Проте ефективної протидії в країнах Заходу майже не було, російські пропагандистські ЗМІ зазнавали лише осуду, що не заважало їм і надалі продовжувати свою справу. Така свобода дій і призвела до подій 2016-го та 2017 років, коли російська сторона настільки відчула недоторканість, що почала втручатися у політичні процеси інших країн (президентські вибори у США та «Брекзит» у Великій Британії). Але навіть такі міжнародні порушення та провокації були, по-суті, проігноровані, що лише укріпило впевненість пропагандистської машини РФ. Однак, будь-яка «чаша терпіння» одного дня переповнюється, і, схоже, цей момент настав. 2021 рік вже зараз можна назвати найбільш продуктивним у боротьбі із російськими пропагандистськими ЗМІ.

Спершу на початку травня 2021 року з’явилися новина про те, що група країн «Великої сімки» розгляне пропозицію Великої Британії щодо створення спільного механізму відповіді на пропаганду Росії та дезінформацію Китаю. «Коли ми бачимо, як там (в якийсь із західних країн) публікують цю брехню, пропаганду чи фейкові новини, ми не можемо просто залишатися осторонь, а мусимо зібратися разом, щоб підготувати спростування та, чесно кажучи, відкрити правду для жителів як цієї країни, так і Росії чи Китаю і для всього світу», – стверджував тодішній міністр закордонних справ Великої Британії Домінік Рааб.

Ці події можна назвати лише прелюдією, оскільки далі європейські країни почали вдаватися до дієвіших та серйозніших методів. Насамперед це стосується нещодавніх подій у Німеччині, де YouTube вирішив заблокувати два німецькомовних канали російської державної телекомпанії RT, шо викликало бурхливу реакцію в Москві. Адміністрація відеохостингу заявила, що канали були заблоковані через порушення єдиних для всіх користувачів правил сервісу. Варто зазначити, що раніше, Литва та Латвія також заблокували усі канали RT та закликавши зробити це усі країни ЄС.

Головний редактор RT Маргарита Симоньян назвала дії відеохостингу «медійної війною». «Дуже чекаю, що рідна держава, не відкладаючи, заборонить в Росії «Німецьку хвилю» та інші німецькі ЗМІ, а також закриє корпункти ARD і ZDF», – заявила вона. І найсмішніше те, що цю заяву вона опублікувала у Твіттер, іноземній соціальній мережі. Тобто, західна цивілізація для російських пропагандистів «загниває», але за потреби її можна використовувати для власних цілей.

Для України такі дії західних країн у боротьбі з російськими пропагандистськими ресурсами можна назвати обнадійливими. Захід яскраво продемонстрував, що готовий протистояти російській дезінформації, не вагаючись використовувати блокування чи інші ефективні методи. Російська ж відповідь була менш виваженою, але більш жорсткою. Закон про «інагентів» показав, що російська сторона готова до ще радикальніших дій у цій боротьбі. Тож наразі світовій спільноті залишається лише очікувати на подальші дії обох сторін в надії на мирне врегулювання конфронтації Заходу та Росії.

Максим Берчак, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)