Георгій Почепцов: «Ми, як і Білорусь, є вигідним негативним об’єктом, на фоні якого можна краще породжувати розповіді про успіхи самої Росії»

Опубліковано: 29-11-2011

Розділи: За що критикують медіа?, Фальсифікація, містифікація.

1

У світлі справи Юлії Тимошенко пригас інтерес до Росії в українському контексті. Більшість облич звернені на Захід в очікуванні: зроблять європейські політики якийсь крок в бік України чи ні,  чи їх погрози таки будуть зреалізовані? Проте не лише думка Заходу повинна хвилювати Україну. Що про нас думають сусіди і як презентують світові свою думку, не менш (якщо не більш) важливо, адже значна частина інформації про Україну потрапляє на світовий ринок саме через російські комунікаційні канали. Про ставлення росіян до України і про необхідні кроки у покращенні українського іміджу ми запитали у доктора філологічних наук, професора Національної академії державного управління та Маріупольського державного університету Георгія Почепцова.

–    Георгію Георгійовичу, «нелюбов» російських ЗМІ до України не новина, проте на початку 2010 року почали народжуватися надії на тепліше ставлення російських медіа. На жаль, «відлига» була нетривалою: розпочалася нова ера боротьби (чи можна говорити взагалі у цьому випадку про інформаційну боротьбу?). Скажіть, будь ласка, імідж України в Росії може найближчим часом якісно змінитися на краще? Що потрібно для цього зробити?

Дійсно, про боротьбу можна не згадувати, оскільки в нас взагалі немає програми впливу на російські ЗМІ. До речі, тому і не може змінитися на краще наш імідж, адже сформовані уявлення досить важко змінити. Одним з правил в цьому випадку є вимога першим давати інтерпретацію подіям, щоб була вже готовою думка, від якої інша сторона буде змушеною  відштовхуватися, навіть якщо захоче заперечити.

Взагалі ми, як і Білорусь, є вигідним негативним об’єктом, на фоні якого можна краще породжувати розповіді про успіхи самої Росії. Колись російське телебачення увело передачу “Катастрофи тижня”, де розповідали про катастрофи в світі, щоб власні провали не виглядали такими страшними.

Але позитивом є те, що нас не розглядають хоча б як ворога. За опитуваннями Фонду громадської думки (ФОМ) Україну як потенційну загрозу бачить лише 1 відсоток росіян (дані за 10 липня 2011 р.). Для співставлення: Білорусь – 2, Китай – 13, США –  26. Реально це відповідь на питання, кого найбільше бояться.

Європейські медіа, думка яких для нас важлива, в більшості інформацію про Україну  черпають з російських джерел. Чому не з українських? Чи реально впливає російська інформація на імідж України у світі?

Це не стільки джерела, скільки наявність власних кореспондентів. Західні кореспонденти присутні в Москві, проте  їх немає в Києві. Окрім суто економічних причин цього не менш важливою є політична: Москва для світу більш цікава. Але ми одночасно ніколи не замислювалися над тим: а чим ми можемо бути цікавими? До того ж Москва має не лише спілкування з західним світом, а й накопичений за роки досвід цього спілкування. Наприклад, РІА Новини знає, який віце-прем’єр краще сприймається в Англії, а який у Франції. Вони мають такий список “спікерів” для кожної країни. А це свідчить ще й про те, що вони використовують як формальні, так і неформальні джерела. Одночасно я щось не чув, щоб наші віце-прем’єри  їздили по світу, тільки щоб донести конкретні месиджі, важливі саме в цей момент.

Росія, Китай чи Ізраїль ще мають спеціальні команди, які “чатують” в Інтернеті, відбиваючи атаки на формулах і обговореннях. Тобто вільний простір Інтернету є не таким і вільним, опитування, які там проводяться, насправді ведуть до перемоги не думки, а тієї чи іншої команди.

Як Ви можете оцінити намагання України поліпшити свою репутацію у світі (проект «Ввімкни Україну», Спритко та Гарнюня)?

Це все треба робити, а не відмовлятися після першого кроку і першої критики. Якщо ми реально нічого не робили, то перші кроки завжди будуть не такими, як треба. Але їх треба робити. Тобто при всій критиці, я вважаю ще більшою помилкою буде призупинення цих проектів.

Яких кроків найбільше потребуємо для покращення свого іміджу у Європі та Росії?

Зрозуміло, що вони будуть різними. Найпершим правилом є різні комунікації з різними аудиторіями. Треба розділити нашу модель світу на спільні риси і відмінні від інших. Акцентуючи спільні, поступово переходити до відмінних.

Ми повинні мати власних кореспондентів в основних країнах. Не можна вимагати “любові” до себе, коли сам не любиш і не знаєш іншу країну. Повинно бути якесь агентство міжнародних комунікацій, яким в радянські часи було АПН. Його завданням буде спілкування лише з зовнішнім світом. Адже МЗС працює лише на офіційному рівні, а основні проблеми іміджу лежать на неофіційному. Слід створити “пул” відомих особистостей, яких будуть інколи відправляти в інші країни з розповідями і лекціями. І співробітники МЗС повинні більш вільно і не бюрократично діяти, оскільки вони завжди бояться робити якісь кроки, які їм не спустили згори.

Українські журналісти активно дописують у російські видання, проте їх думки часто не на користь України. Як Ви можете пояснити цей парадокс, що «свої ефективно працюють на чужих»?

Вони працюють там, тому й пишуть те, що треба там. Якщо вони будуть писати щось інше, їх не буде на цих шпальтах. Але увага до них і їх роботи повинна бути підвищеною. Вони повинні мати сприяння,  проте варто їм постійно акцентувати на тому, що потрібно не тільки їм, а й нам. І до речі, ми на сьогодні й не знаємо, які наші особливості треба висвітлювати в першу чергу. Що є позитивом для нас, необов’язково є позитивом для іншої країни. Все це робиться сьогодні інтуїтивно, а не системно.

І основне – ніяка комунікація не замінить наявність чи відсутність реальних кроків. На сьогодні особливо немає про що писати. Тобто можна штучно підтримувати увагу, але для справжньої уваги повинні реальні слова й діла.

Спілкувалася Алла Садовник

This interview of famous analyst is about rules of construction and correction international image with concrete recipes.

Відгуки (1)

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)