Транай наш: фейкові новини, вдячні аудиторії і правильні журналісти як запорука успішного життя держави у постправді

Юрій Залізняк

Опубліковано: 03-10-2018

Розділи: Фальсифікація, містифікація.

0

“Люди не мають права на те, що є нерозумним, що не слугує їхньому благу”, – Едмунд Берк

Видатний письменник-фантаст і сатирик водночас Роберт Шеклі у своєму доробку має повість «Квиток на планету Транай». У ній йдеться про молодого чоловіка зі Землі, який усе своє життя був активістом і борцем за різні права та свободи. Втомлений майже марним протистоянням з усталеним порядком речей він захопився розповіддю літнього чоловіка у барі про чудо-планету Транай як втілення всіх його мрій. У пошуках ідеального суспільства герой вирушає на край космосу і непогано влаштовується у дружньому і прихильному на перший погляд середовищі, що відкриває перед ним чудові соціальні та навіть політичні можливості. Але з часом кардинальність способу вирішення суспільних суперечностей у новій домівці змушує чоловіка стрімголов вертатися на стару-добру і трохи метушливу землю, щоби разом з колишнім провокатором своєї небезпечної подорожі сидіти в барі, пити і з ностальгією в голосі розповідати іншим про унікальний Транай.

Який стосунок описана історія має до пост-правдивого сьогодення України і цілого світу? Не виключено, що майже безпосереднє – якщо вірити колонці Дмитра Кулеби. Підбити на радикальні вчинки за допомогою правильно побудованих повідомлень і добірних фактів можна не лише окрему людину, а й цілі народи. Деякі фахівці, бізнеси та навіть цілі державні апарати (іноді усі вони триєдині) нині майже досконало опанували цей фах реконструкції реальності. І тут професійним журналістам не слід журитися: нова дійсність не відбирає у них хліб, не загострює конкуренцію на ринку торгівлі повідомленнями, а відкриває неосяжні можливості.

Комусь подобаються нові прибутки від роботи на «темну сторону сили» та відчуття причетності до всемогутньої енергії штучної трансформації людської свідомості та психіки. Хтось знаходить себе у протистоянні новим викликам і розслідувальній чи викривальній боротьбі за відновлення відносної чистоти фактів, яка нібито існувала до появи газети «Правда» чи якогось там RT. Інші намагаються піднятися над проблемою трохи вище і вдаряються в медіа-критичні студії та дослідження перебігу протиборства згаданих вище партій. Словом, всі щасливі – всі танцюють…

Проблема ж полягає у тому, що така ідилія стосується не лише журналістики і медійної сфери людської життєдіяльності загалом, а цілих управлінських апаратів окремих держав, якщо не усіх, хто очікує чергового виграшу від модифікації індивідуальної або масової свідомості на свою користь.

Спотворена правда, фейкові новини, адаптована до потреб замовника інтерпретація фактів – це не лише привід для занепокоєння сучасних політичних та економічних еліт у світі, а й потужній інструмент в їхніх руках. І тут йдеться не просто про тих, хто вже навчився використовувати ці засоби боротьби за своє місце під сонцем, похідні блага цивілізації, чи вдоволення власного еґо. Твердження стосується і тих, проти кого саме спрямована чергова інформаційна кампанія у цьому великому-малому світі.

Відокремитися культурно, відмежуватися психологічно або, понад те, фізично від інформаційних нападів нині дуже складно. І якщо у випадку індивіда це ніби й можливо – принаймні для нього особисто, то у випадку держав і народів це – фактично неможливо. Ну, хіба би ціла нація одного прекрасного дня піднялася на борт космічного корабля чи кораблів і відбула у зоряну невідомість, одностайно вирішивши, що їй байдуже до долі земних залишенців. Останні, звісно, оперативно би створили для себе відповідний образ планетарного масштабу втікачів, але, якщо ті б перервали усі контакти з іншими аборигенами третьої планети від Сонця, то їм би на той образ було відверто начхати. Хіба би вони (чи їх нащадки) колись повернулися домів – склавши зброю під дією гравітаційного, магнітного та інформаційного полів Землі.

Поки що земляни точно не є цілковито зденаціоналізовані й інформаційні кампанії вперто тривають поміж ними – часом виливаючись у доволі таки гарячі конфлікти. За таких умов пошуки правди голих фактів трохи ускладнюються. І не тільки тому, що досі існують «свої» і «чужі»: бандити, месники, герої, їх судді і таке інше. А тому, що понад окремішність, яка присутня на Земля з часів Адама і Єви, Каїна та Авеля, існують інші проблеми на планеті з 7,5-мільярдним населенням.

Попри все питання екології, питної води, їжі для всіх та інші досі відходять на задній план, коли за справу беруться майстри пропаганди та їх опоненти. Еволюційна та технологічна складові тут слугують обом сторонам уявного конфлікту. Уявного, оскільки конфлікту насправді не існує (майже як і ложки у «Матриці»). Раніше, коли людей було менше, прибрати світоглядного опонента зі шляху можна було порівняно важко: або переконати, або прибрати фізично. Неймовірне зростання кількості населення, рівня суспільної моралі (сарказм) та технологій дещо спростило поставлене завдання: завжди можна прихилити на свій бік інших, не настільки опірних новій інтерпретації реальності індивідів і змусити під їх впливом опонента бодай засумніватися, або дотиснути реципієнта сучасними технологіями мультимедійної присутності потрібних меседжів у зручному місці, у вдалий час, у потрібному дозуванні та в ідеальному саме для цієї особи поєднанні з іншими факторами впливу. Хай живе цифровий слід користувача та досконала обробка big data!

Якщо такі заходи – продукт іншої держави – чужинців, то рідна країна апріорі встає на захист маленької людини: вмикається колесо контрпропаганди, яке має або довести свою ефективність, або також впасти під ворожим натиском. І проблема тут полягає в тому, що спроможна піддатися на усебічні інформаційні маніпуляції особа – це те, чого потребують і чужі, і свої (включно з державою, яка апріорі має мати засоби для самозахисту [1], а для успішного впливу вдячна бо податлива аудиторія ой як важлива). А от як працювати з особистостями, які мають вроджене чи розвинули в себе критичне мислення настільки, що наявні прийоми популістського рекламування розмаїтих варіацій дійсності на них не спрацьовують?

Тому, нехай пробачить видавництво «Смолоскип» й усі причетні класики націоналізму, консерватизму, демократії та лібералізму, але у сучасному світі універсального і індивідуального водночас патерналізму інформаційного впливу на індивіда має зникнути поділ на «ми» і «вони» з подальшим становленням прагматичного дуалізму «я» і «вони-вони». Останніми тут є режисери нових театрів гіпер-реального абсурду та їх глядачі-споживачі. Першою ж виступає людина, яка навчилася ставити собі активні запитання на зразок: «Чи зробив я сьогодні достатньо від мене залежного, щоби не дозволити іншим формувати мій інформаційний порядок денний проти моєї волі і, таким чином, змінювати мене не за моїми бажаннями, логікою, прагненнями, цінностями, світоглядними орієнтирами?».

Не слід боятися того, що тут постає нібито своєрідне відмежування холодного раціо від полум’яного емоціо – ніхто не каже про автолоботомію. Радше навпаки: людське внутрішнє прагнення до власного розвитку й переваг над іншими має стимулювати інтелектуальний розвиток, наявність методологічного сумніву на рівних з пошуками щоденної правди як запоруки чесного життя, чистих емоцій і непідробної пам’яті.

Чи спроможна нинішня система освіти (в тому числі – журналістської) підготувати фахівців, які будуть професійними і вільнодумними водночас, здатними захистити себе від маніпуляцій і застерегти інших? Чи здатні ми усі на це нині? Є певні сумніви. Нехай про це ще скажуть свою думку соціологи, психіатри, психологи чи інші фахівці.

Можна припустити, що держава, яка складатиметься з максимальної частки людей, розум яких інформаційно і духовно не поневолений за Чеславом Мілошем [2]: журналістів і їх аудиторій водночас, виявиться зрештою найпотужнішим гравцем на світовій арені. А ми, дякувати Богу, не живемо на Транаї. Поки що!?

  1. Берк Е. Права людини// Консерватизм: Антологія. К.: Смолоскип, 1998. – С. 281 – 285.
  2. Чеслав Мілош, “Поневолений розум”, Сучасність, 1985. – 264 с.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)