ЗЕ!влада і медіа: журналісти тепер зайві?

Ірина Ладика

Опубліковано: 11-10-2019

Розділи: Огляди, аналітика.

0

20 травня Володимир Зеленський став президентом. А уже на початку серпня глава його Офісу Андрій Богдан заявив, що «нам не потрібні журналісти. Ми комунікуємо з народом напряму». Правила гри змінилися. Власне, вони змінилися ще у часі передвиборчої гонки, коли «зелена» команда наповну використала нові канали комунікації із виборцями (соцмережі). То чому змінилися стосунки влади і ЗМІ, які ключові характеристики нової комунікації і що з цим усім робити? «Медіакритика» спробувала розібратися.

Фото: pravda.com.ua

Чому взаємини влади та медіа змінюються?

Жодна політична сила, яка стає до державного керма, не хоче, щоб її критикували. Особливо тоді, коли президент, уряд та парламент «одного кольору». Адже уся повнота відповідальності за промахи та програші лежить лише на одних плечах. Коаліції як такої немає, є монобільшість, тому охочих критикувати – задосить. І тут ще й медіа, так звана «четверта влада», сторожовий пес демократії, який стежить за тим (дуже хочеться у це вірити), щоб не відбулося узурпації влади. Це ЗЕ!команду, очевидно, не влаштовує. Тому і є потуги «прибрати» журналістів з дороги.

Досвід президентських виборів успішно показав, що це реально. Згадаймо, Зеленський жодного разу не дав прес-конференції для журналістів у прямому ефірі. Інтерв’ю якщо й були, то записані наперед на лояльних до нього каналах та у лояльних до нього журналістів. З виборцями він комунікував за допомогою роликів у соцмережах. Із журналістами не спілкувався, та й з опонентами (приміром, на ток-шоу чи дебатах) також ні. І, як бачимо, спрацювало (хоча це й далеко не єдина умова успіху). Таку модель поведінки із журналістами нова влада вирішила поширити і на поствиборчий період. Але чи буде така стратегія успішною?

Ключові риси нової моделі комунікації поміж владою та журналістами:

1. Ігнорування медійників.

Воно розпочалося ще з відомої фрази Богдана про те, що «журналісти нам не потрібні». А продовжується відсутністю коментарів українським ЗМІ (проте охочим спілкуванням із російськими пропагандистськими медіа, що ми могли побачити на останньому засіданні Генасамблеї ООН).

Ігноруванням ЗМІ відзначився також нардеп від «Слуги народу» Микола Тищенко, який відмовляється відповісти на запитання журналістки «Радіо Свободи» (а часто й немає чого відповісти) і виправдовується: «Хто ви така, щоб мене перевіряти? Ви мої батьки?» На жаль, для Тищенка досі незрозуміле поняття «журналісти – четверта влада». Та й для більшості «слуг народу» – також. І поки що ігнорування медіа для них комфортне і минає для наслідків. Але чи довго ще протримається така тенденція?

2. Намагання підірвати довіру до журналістів.

Найяскравішим прикладом є поширення Кирилом Тимошенком із Офісу президента фото так званої заяви Богдана про звільнення. Майже усі медіа її підхопили, не перевіривши достовірність інформації та не зачекавши на офіційне підтвердження. Провокація Банкової вдалася, така авантюра добряче похитнула довіру аудиторію до журналістів. Цього й домагається нова влада: стати єдиним джерелом інформації для суспільства.

3. Перешкоджання журналістській діяльності.

Тут відзначилася прес-секретарка Зеленського Юлія Мендель, яка відштовхнула журналіста Радіо Свобода Сергія Андрушка та не дала йому взяти коментар у Андрія Богдана та президента. Нагадаю, цей випадок трапився після публікації розслідування програми «Схеми» про те, що Богдан літав з Азаровим у Санкт-Петербург за день до відмови тодішньої влади підписувати Угоду про асоціацію з ЄС.

Журналісти просили Богдана про інтерв’ю з цього приводу, але на Банковій їхнє прохання проігнорували. А намагання поставити запитання вживу зустріли рішучий та жорсткий опір речниці президента. І це не єдиний конфуз з її боку. Раніше вона відвела від Зеленського журналіста «Радіо Свобода» Крістофера Міллера, який також намагався поставити запитання главі держави після форуму YES.

Жарт президента перед брифінгом щодо «формули Штайнмаєра», мовляв: «Ви там нікого не штовхали більше?» свідчить про те, що така поведінка прес-секретарки легітимізована Зеленським. Ця ситуація показує, що журналістів не поважають, вважають за нормальне відштовхувати їх, відводити, перешкоджати їхній діяльності інформувати суспільство.

4. Створення симулякрів журналістики.

Як ми знаємо, прес-конференції до 100 днів президентства не було. Журналістів знову вирішили проігнорувати. Але не можливо ігнорувати запит суспільства на інформацію. І коротким відео в Інстаграмі тут уже не відкараскатися. Тому Зеленський все ж дав інтерв’ю. Але не журналістам, а актору Станіславу Боклану, який зіграв прем’єр-міністра у серіалі «Слуга народу». Цей випадок доводить, що можна ігнорувати журналістів, але не можна ігнорувати запит на інформацію.

Ще один симулякр – новостворена Рада з питань свободи слова (!) при Офісі президента. Запитання викликає і обрання туди Наташі Влащенко (генпродюсерка ЗІКу, телеканалу, близького до Віктора Медведчука) і сама мета створення такого органу. ЗЕ!влада прагне показати, що «дружить» з медіа? Що ніякого конфлікту поміж ними і ЗМІ насправді немає? Має рацію журналістка «Нового Времени» Христина Бердинських, яка зазначила, що «проти будь-яких рад журналістів із владою. Нащо ця Рада, якщо інтерв’ю врешті отримає машина Тесла, а не журналісти? А прес-конференції усе одно немає».

Хоча, тепер щодо останнього твердження можна посперечатися. Ще одне ноу-хау Зе!влади: проведення 14-годинного прес-марафону із журналістами. Уже не можна казати, що президент не комунікує зі ЗМІ чи ховається від медіа. Але під питанням – якість цього спілкування. Нова команда відмовилася від звичного формату прес-конференції, з Гарантом спілкувалися групи журналістів по 7-10 людей, на запитання у них було лише 30 хвилин.

Як наслідок – запитання повторювалися, тому Зеленський міг повторювати свої відповіді. Через брак часу йому ставили по кілька запитань одразу, він міг обрати одне, на яке йому було найзручніше відповідати. «Дотиснути» президента було складно, він сам часто парирував до журналістів та ставив їм зустрічні запитання. Цей прес-марафон оголив рівень сучасної української журналістики (подекуди дуже невисокий). Проте команда Зеленського зробила усе, щоб чесних та прямих відповідей на запитання було небагато. Часу мало, Юлія Мендель підганяє журналістів, вони змушені перебивати один одного, бракує часу поставити уточнювальні питання, якщо відповідь президента абсолютно не стосується запитання. Напрошується висновок: прес-марафон – ще один симулякр Зе!команди, який імітує комунікацію між ЗМІ і владою. Президент «відстрілявся» (і байдуже, що в останні години його відповіді були уже ні про що), тому тепер має «індульгенцію» на спілкування із пресою і невідомо, чи далі комунікуватиме зі ЗМІ «у реальному житті».

5. Печерний сексизм та дискримінація щодо журналісток зокрема і жінок загалом.

Найяскравіший приклад: депутат від «Слуги народу» Макс Бужанський назвав журналістку «Нового Времени» Ольгу Духніч «тупою вівцею». Причина: в інтерв’ю з Дмитром Разумковим вона сказала: «Тоді поговорімо про репутацію, — пожвавлююсь. — Депутатами вашої партії стали Максим Бужанський, котрий ностальгує за СРСР і часами Віктора Януковича, Ірина Борзова з активним бізнесом в окупованому Криму і ще кілька цілком одіозних особистостей. Ви згодні з ними розділити репутацію партії?» Таку емоційну реакцію нардепа викликала його характеристика як того, хто «ностальгує за СРСР».

Хоча такий опис доволі виправданий і це довів матеріал на «Детектор медіа», у якому зібрали висловлювання, якими «відзначився» Бужанський. Там є і про «нацистський Майдан», і про «героїчний СРСР». Тобто жодних підстав обзивати журналістку у парламентаря не було. Але він дозволив собі перейти до образ. Це – тривожний дзвіночок, який свідчить про тотальну неповагу до журналістської роботи та небажання чути критику з боку ЗМІ. Олії у вогонь додала уже згадувана Наташа Влащенко, яка сказала, що нардеп і журналістка «просто обмінялися оціночними судженнями».

На жаль, це далеко не єдиний випадок сексизму серед нової ЗЕ!влади. Приміром, колишній журналіст, а нині депутат Олександр Дубінський шукав собі помічницю «не нижче 175 сантиметрів», а Андрій Богдан вирішив обійняти журналістку, щоб «вам було зручніше бігти за мною».

Через такий шквал сексистських висловлювань та дій журналістки медіа проекту «Гендер в деталях» створили спеціальну рубрику #сексизм_патруль, у якій зазначають усі дискримінаційні випади ЗЕ!команди та пояснюють, чому саме вони є неприпустимими.

6. Солідаризація журналістів.

Чи не єдина позитивна риса у новій парадигмі. Дуже розрізнена та поляризована журналістська спільнота потрохи солідаризується через неприпустиму поведінку «зеленої влади». Наприклад, українські журналістки створили звернення як реакцію на дискримінаційне висловлювання Бужанського з вимогою від влади розробити етичний кодекс, який би забороняв сексизм та передбачав відповідальність політиків і чиновників за дискримінацію жінок. Також медійниці закликають розробити і впровадити рекомендації щодо боротьби з сексизмом у роботі державних інституцій, впровадити законодавство, яке забороняє сексизм. Звернення підписало близько 150 журналісток із різних ЗМІ.

Ще один прояв солідарності – це звернення неформальної спільноти журналістів «Ініціативи 34»з вимогою звільнити Юлію Мендель. Його підписало кілька десятків українських журналістів та редакцій загалом.

Що далі?

Щоб відповісти на це запитання, пропоную повернутися до основи основ – журналістських стандартів. Ще раз нагадати собі про них. І працювати, дотримуючись їх. Адже одне із найголовніших завдань журналістів – інформувати суспільство. На жаль, як би цього не хотіла ЗЕ!влада, вона не справляється із цією ношею. Перші особи держави часто поширюють дезінформацію, маніпуляцію та фейки.

Згадаймо репост Генпрокурора України про те, що українські бранці летять додому, хоча обмін трапився на тиждень пізніше. Або відео звернення Зеленського із проханням звертатися у НАБУ, якщо ви зіткнулися із хабарництвом. Хоча ця інституція не займається «побутовими» хабарями, а лише зловживанням топ-чиновників. Отож наша робота залишається незмінною – ретельно перевіряти інформацію, доступно пояснювати її аудиторії та пильнувати за владою, попри її намагання усунути нас від цього процесу. Тож лупаймо цю скалу!

Ірина Ладика, магістрантка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)