Світанок Суспільного: як медіа пишуть про перетворення державного ТБ

Ірина Ладика

Опубліковано: 30-07-2018

Розділи: Огляди, аналітика.

0

«Медіакритика» уже дослідила, як ЗМІ висвітлюють освітню реформу, медичну, пенсійну, судову, реформу децентралізації, ЖКГ, виборчу. Сьогодні черга реформи державного телебачення. Як медіа пишуть про перетворення Національної телерадіокомпанії України на UA: Суспільне? Чи не бояться комерційні ЗМІ конкуренції? Матеріали традиційно ділимо на #зраду і #перемогу.

Гігантський хол київського телецентру, зі стінами, облицьованими плитами червоного граніту, ніби позиченими з мавзолею Леніна. Архітектурний задум і справді вражає. Не в останню чергу своєю непрактичністю: тут стільки нічим не зайнятого простору, що посередині, мабуть, могла б розміститися 5-поверхова «хрущовка». Або, принаймні, пара стратегічних бомбардувальників Ту-95 «Ведмідь». (Фотоколаж – «Громадське»)

Реформа Суспільного мовлення: як забрати у влади телевізор? «Громадське» у межах проекту RE:FORMA

Доволі розлогий текст написаний у репортажному стилі, привертають увагу ілюстрації – фото або навіть фотоколажі з підписами на них, переважно це – цитати з самого тексту. Матеріал поділено на підрозділи із афористичними назвами: «Велич і занепад НТКУ», «Реформа зі зв’язаними руками», «Молода кров», «Надвечір’я на UA: Першому».

Автори взяли у коментар у Зураба Аласанії, який розповів про утримання самої споруди Суспільного, видатки телеканалу, провів журналістам екскурсію. Великий позитив – коли у матеріалі йдеться про японські відеомагнітофони з круглими бобінами 80-х років, то цей уривок проілюстровано гіфкою із зображенням цього приладу.

Також автори поспілкувалися із медіаексперткою Наталією Лігачовою, знову ж «плюс» за оформлення тексту – фото експертки з її цитатою.

Розлогі коментарі двох попередніх спікерів – наче вступ до викладу основного фактажу: «Реформа на НТКУ почалася з ухвалення в парламенті Закону про суспільне телебачення та радіомовлення, ще в квітні 2014 року. За цим документом 28 регіональних державних телекомпаній, Національна теле- та радіокомпанії, канал «Культура» мають утворити Національну суспільну телерадіокомпанію України, 100%  якої належатиме державі.

Для цього регіональні компанії мають пройти процедуру перетворення з незалежних структур на філії Національної телекомпанії, а Українське радіо, канал «Культура» та «Укртелефільм» — стати Центральними дирекціями НСТУ».

Коли автори говорять про цифри, то, для кращого розуміння, візуалізують їх.

Приємно, що розмовляють не лише із топ-менеджерами каналу, але й беруть інтерв’ю у звичайних молодих журналістів Суспільного, редакторів програм, присутніх на записах програм, у репортажному стилі передають атмосферу, яка є на зйомках, доповнюють це власними фото з каналу.

Насамкінець у тексті подали досвід Німеччини, у якій суспільне мовлення популярніше за комерційні канали. Для тих, хто прогортав матеріал лише заради картинок, бо лонгрід читати не хоче, наприкінці  бонус – відео на цю ж тему.

Зважаючи на альтернативу подачу інформації – і текст, і відео, оригінальні фото з доречними підписами, візуалізацію даних, коментарі не лише від зацікавлених, але й від медіаекспертів, така публікація – #перемога.

Суспільне мовлення: 50 відтінків модернізації «Петр и Мазепа»

На самому початку тексту читача попереджають, що «в цьому матеріалі надана точка зору лише однієї сторони, і достатньо критична», тобто це – авторський блог. Слово бере колишня працівниця НСТУ Богдана Козаченко.

Одразу привертає увагу заголовок, який містить алюзію на популярну трилогію «50 відтінків сірого». Така назва є більш клікабельною, зацікавлює читача і змушує відкрити матеріал.

Найперше авторка акцентує увагу на браку інформації щодо майбутніх перетворень всередині самої компанії, страх невідомості у працівників. Варто зазначити, що описує усі поневіряння колишніх колег надзвичайно художньо: «…нервували всі: трудоголіки і нероби, люди передпенсійного віку і матері-одиначки, люди, які протягом десятиліть люблять і добре роблять свою роботу, і утриманки, які працювали, лише щоб не сидіти вдома, а також ті, що пригрілися на «теплому» місці, де можна отримувати гроші за факт наявності «покровителів» у керівництві. Нервували сімейні і одинаки, здорові і хворі, старі і молоді, працездатні люди середнього віку і пенсіонери».

Ще один камінь у город колишнього місця праці – непрозорість процедур: «…кожній редакції призначили «згори» нове керівництво, яке повинно було обирати собі команду. Звучало це загалом непогано — адже ми всі за прозорість процесів модернізації, чи не так? Ну, принаймні теоретично.

Все, що почалось згодом, нагадувало вдало зрежисований масовий психоз, втілений людьми, щиро зацікавленими якщо не в негативних переживаннях свого оточення, то принаймні в емоційному самоствердженні за чужий рахунок».

Позитивом є те, що усі свої аргументи авторка підкріплює активними посиланнями на джерела своїх тверджень, наприклад, коли говорить про ненормований робочий день Зураба Аласанії, дає лінк на відео, на якому обговорюють особливості контракту голови Суспільного.

Ще одне зауваження – «на жодному сайті організації, від радіо до ТБ, так і не з’явились ані «лічильники» відвідуваності сторінок, ані інші подібні можливості «поставити оцінку» тій чи іншій програмі з боку глядача чи слухача. Тобто оцінити працю журналістів, як і раніше, могло лише «інноваційне керівництво», а не власне ті, задля кого НСТУ працює — суспільство».

Дуже впадає у вічі неприязнь авторки саме до керівництва установи і співчуття до своїх колишніх колег. Начальників вона характеризує як «кілька осіб, поставлені «згори» як керівники, — особи, чия точка зору викликала сумніви та запитання з огляду на їхню здатність об’єктивно оцінювати дійсність», «носії новітніх цінностей» (саме у лапках). Очевидні оціночні судження, які авторка ніяк не підтверджує.

У цьому блозі відчутна особиста образа на керівництво компанії, що вербалізується у найрізноманітніших епітетах на адресу колишніх начальників. Водночас його написала колишня працівниця НСТУ, тобто людина, яка знайома із середовищем, із ситуацією, про яку пише, вона підкріплює частково свої судження посиланнями на першоджерела. Тому цей матеріал можемо маркувати як #зрадоперемога.

Друга спроба: чи зможе Аласанія реформувати Суспільне мовлення «Deutsche Welle» (Українська редакція)

Перша претензія – до заголовка. Бо він створює враження, що журналісти зводять усі перетворення у Суспільному до особи однієї людини – Зураба Аласанії. Він, безперечно, важлива постать, але реформа НТКУ – це, у першу чергу, реформа у головах її працівників, які мають перестати працювати «з 9 до 6» і почати працювати на результат.

Фактично, текст складається з двох частин – інформаційної, тобто фактаж про призначення голови НСТУ, баталії довкола конкурсу на посаду. Друга частина – це інтерв’ю з одним із членів наглядової ради НСТУ та головою Правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» Сергієм Тараном та коментарі самого Зураба Аласанії.

Сергій Таран розповідає про:

  • найгіршу умову реформування (те, що установу треба створювати не з початку, а перероблювати існуючий механізм);
  • роль кадрової реформи у зміні суспільного мовника: «Окремі регіональні студії мають жахливу ситуацію, коли реально над новинами працюють близько десятка людей, хоча за паперами гроші отримує близько сотні співробітників»;
  • фінансування установи: «Чим меншою буде частка державних коштів у прибутковій частині бюджету мовника в порівнянні з надходженнями від реклами та донорів, тим меншою буде спокуса для влади впливати на НСТУ за допомогою контролю над фінансуванням».

Загалом текст збалансований, адже читачеві розповідають передісторію – кого обрали і в якому контексті, а потім – два погляди – керівника Суспільного та експерта, який може відносно об’єктивно оцінити поточну ситуацію у реформуванні. Показово, що оцінки і першого, і другого схожі. Тому таку публікацію можемо впевнено маркувати як #перемогу.

Телеканали, яким можна довіряти: запізніла на 26 років реформа нарешті зрушила «Українська правда»

Автор цієї колонки – Вадим Мінський, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник відділу адвокації Реанімаційного Пакету Реформ.

Одразу варто відзначити образно багату мову пана Вадима: «Суспільному мовленню у спадок від держави, образно кажучи, дістався крейсер, побудований з імперським розмахом, але його корпус вже давно рясніє дірками від корозії, вода хлюпає в трюмі, команда зневірилась і втратила майже всі навички навігації й ведення бою.

У морі, наповненому торгашами й піратами, крейсер мав би відстоювати інтереси суспільства, що його збудувало, але замість виходу в море, корабель сів на мілину й пропонує усім, хто при владі та грошах, приміряти на свої плечі мундир з потертими погонами.

Владні мужі ретельно слідкують, щоб призначений ними капітан прасував і підносив мундир за першим дзвінком».

Блог, який за обсягом більше схожий на аналітичну статтю, поділений на підрозділи: «Прощаємося з «брехунцем», «Структура і кадри», «Відновлення аудиторії. Телебачення», «Українське радіо – головний інформаційний канал країни», «Сталість фінансування – одна із підвалин редакційної незалежності».

Щодо візуального оформлення, то, крім фото з інших сайтів, позитивне враження справляє карта представництва Суспільного у різних областях. Також додають твіти та відео з палкими обіцянками Володимира Гройсмана профінансувати НСТУ у повному обсязі.

Автор показує глибоку обізнаність із численними проектами Суспільного, зокрема, «ЧереЩур», «Культурна афіша здорової людини», «Лайфхак українською», дає кожній з програм стислу характеристику.

Зважаючи на всеохопний аналіз реформи, врахування особливостей і телебачення, і радіо, надання першоджерел – твітів та відео, можемо маркувати цей текст як #перемогу.

Отже, медіа намагаються об’єктивно та неупереджено писати про реформування Суспільного. Майже у кожному тексті є коментарі Зураба Аласанії, це говорить про те, що він відкритий до співпраці. Водночас ЗМІ намагаються подавати кілька поглядів на ситуацію, хоча іноді це виглядає як банальне поливання брудом та зведення особистих рахунків. Тішить, що такий підхід не переважає.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)