Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

Ще два стовпи, на які спирається журналістика повсякчас, змінюються у час війни. Схоже, основним стандартом стає «не нашкодь»

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

Джинса і замовні матеріали зникли фактично з інформаційного простору під впливом умов війни, а їм на зміну прийшли емоції – сум через втрати і радість передчуття перемоги. Реклама у часи війни майже цілковито зникла зі шпальт. Разючі відмінності преси в умовах війни на тлі звичних умов висувають нові вимоги до аудиторії при споживанні контенту – з розумінням його специфіки, спрямованості та особливостей впливу на реципієнтів. 

Ми зібрали думки, які відображають основні меседжі щодо російсько-української війни російських опозиційних публіцистів. Більшість із них були авторами та гостями на радіо «Эхо Москвы», яке, незважаючи на помірковану опозиційність, було ліквідоване російською владою вже за декілька днів після початку вторгнення в Україну. Зараз вони переважно ведуть свою діяльність в соцмережах, насамперед – в Telegram та YouTube-каналах. Більшість із них перебувають закордоном, проте дехто продовжує працювати в Росії на свій страх і ризик.

Чи хвилює людей гриф “непідтверджена інформація”? Звичайно ж, ні. Неофіційні канали новин склали немаленьку конкуренцію новинним ресурсам, які збирали своїх читачів роками. Десятками років. А тепер, коли офіційний медіагігант вперше висвітлює інформацію о 19:30, по той бік екрану українці масово вибухають гнівом: “Ми про це читали ще кілька годин тому”.

З 2014 року тема війни з Росією є в топі найпопулярніших категорій новин на сайтах українських інтернет-видань. У зв’язку з нинішнім загостренням російської агресії й стягненням її військ до кордонів з Україною зацікавленість людей до цієї теми тільки виросла і відповідно збільшилася кількість матеріалів. Як саме українські інтернет-ресурси формують стрічку новин? Як вони категоризують матеріали та на чому акцентують увагу читачів? Яка загальна тональність цих новин? Розглянемо ці та інші питання на прикладі Еспресо, Радіо Свобода, Обозреватель та Укрінформ.

Від 16 січня 2022 року набрала чинності норма мовного закону про те, що друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою. ЗМІ можуть видаватися іноземними мовами за умови, що одночасно видається тираж цього видання українською мовою. Поки що це стосується тільки загальнонаціональних видань, локальні мають перехідний період до літа 2024-го.

За останні два місяці в засобах масової інформації все частіше можна побачити новини про те, що черговому російському артисту заборонили в’їзд до України. І настрої користувачів соцмереж щодо цього різні. На прикладі коментарів на Facebook-сторінках популярних новинних ресурсів ми з’ясовували, як звичайні користувачі в Україні реагують на ці заборони.

Зайве вкотре говорити про вагу журналістики у суспільстві. Розслідування займають у ній важливе місце. Вони змушують йти у відставку цілі уряди, розкривають змови, чи проливають світло на приховані проблеми й зловживання. За це все журналісти платять часом, здоров’ям, а інколи й життям. Тому сьогодні поговоримо про людину, яка назавжди ввійшла в історію розслідувальної журналістики як провокатор, що добивається справедливості.