Нещодавно Міністерство закордонних справ України представило першу у світі дипломатії цифрову речницю – Вікторію ШІ. Новина набула розголосу як в позитивному ключі, так і спровокувало хвилю хейту, причому з абсолютно різних причин. Але в будь-якому випадку такий інноваційний крок в Україні змушує замислитись про перспективи й виклики, які відкриваються перед нами з впровадженням штучного інтелекту в різні сфери суспільного життя.

Журналістські стандарти є основою для будь-якого автора в медіапросторі. Це головні правила того, як готувати матеріали. Їх не так багато, проте дотримуватись цих правил для багатьох є проблемою. Серед українських ЗМІ легко знайти свідомі чи не зовсім порушення цих простих на перший погляд правил.

Зараз месенджер «Telegram» є в телефоні майже кожного українця. Ним користуються люди різного віку та політичних поглядів. Телеграм вже давно вийшов за межі функціоналу класичного месенджера. Крім зручного спілкування платформа надає можливість кожному створити власний канал, на якому можна публікувати будь-які матеріали, часто навіть такі, що є за межами законності. Однак отримувати новини в телеграм - це, відверто кажучи, найзручніший спосіб створення інформаційної бульбашки.

Створити традиційне медіа - справжня морока. Для цього потрібно отримати дозволи, зібрати команду, створити сайт і мати хоча б мінімальне фінансування. Важкість організування ЗМІ призводить до того, що вхід на ринок медіа виглядає досить важким і часто просто не окупається. На противагу цьому важкому шляху існує телеграм - місце свободи в інтернеті. Можна сперечатись щодо наслідків, до яких призводить вседозволеність у цьому месенджері, але не вийде заперечити - телеграм стає популярнішим за традиційні ЗМІ.

По-справжньому український контент панував у пісенних чартах та трендах «Youtube» недовго. Цей період тривав перші два-три місяці повномасштабної війни, коли тренди були переповнені україномовними відео та піснями.

Кожен знає поняття «жовта преса». Це медіа розраховані на невимогливих користувачів або ж для тих, хто узагалі не дбає про власну інформаційну гігієну. Такі проєкти не розраховані на людей, які полюбляють якісну журналістику. На просторах українського інтернету можна знайти безліч невеличких сайтів, де публікують конспірологічні теорії і відверту брехню. Але жоден з них не зрівняється за рівнем клікбейту в новинах та статтях з «Корупцією.Інфо».

У наших медіа здавна існує проблема інклюзивності. Правильно та коректно висвітлювати проблеми та особливості людей з інвалідністю вміють далеко не всі. Найчастіше журналісти хочуть викликати таким матеріалом у читача співчуття. У таких сюжетах розповідають історію того, як людина отримала інвалідність і як вона з нею живе, або радше «виживає». Саме розповідаючи історії військових, журналісти зловживають тиском на жалість, спонукаючи суспільство до хибної реакції, яка часто дратує військовослужбовців. Більшість не знає, як правильно реагувати на людину з протезом або ж у кріслі колісному.

У світі цифрового маркетингу терміни "нативна реклама" та "джинса" зустрічаються часто. Обидві концепції використовують компанії для підвищення уваги до своїх продуктів або послуг. Однак начебто схожі за сутті концепції мають значущі відмінності, які можуть вплинути на ефективність маркетингових кампаній. Пропонуємо розглянути, що таке нативна реклама і  джинса, і як їх використовують на практиці.

Згадаймо, як ще з перших днів повномасштабного вторгнення росії чимало людей зверталися до російських матерів. Тоді Україна розпочала величезну інформаційну кампанію з метою припинення війни та заклику до свідомості в сусідній країні, яка здійснила напад. Однак сьогодні важко не помітити, що вже ніхто не намагається апелювати до росіянок. Це викликає питання, що ж сталося?

Щороку 26 лютого відзначають День кримського спротиву російській окупації, а отже це привід для медіа поговорити про Крим, киримли і кримськотатарську культуру. Але є й інстаграм-проєкти, акцент яких завжди чи майже завжди — на кримськотатарській тематиці. Про них і поговоримо.