Медіа як критична інфраструктура: нотатки із Львівського безпекового форуму

Ірина Ладика

Опубліковано: 04-11-2019

Розділи: Огляди, аналітика.

0

31 жовтня та 1 листопада у Львові тривали дискусії у межах Безпекового форуму. Цьогорічна тема події: «Росія у Європі: старі помилки та нові виклики». На форумі говорили також і про медіа як про критичну інфраструктуру. «Медіакритика» послухала публічне інтерв’ю професора журналістики Філіпа Сеїба та занотували найцікавіші думки.

Філіп Сеїб – професор журналістики та громадської дипломатії, професор міжнародних відносин в Університеті Південної Каліфорнії у США.

Перша лінія інформаційної оборони

«Дитсадки – наша перша лінія оборони. Треба працювати над покращенням критичного мислення», – сказав Філіп.

Від себе можна додати: це перша лінія інформаційної оборони. На підтвердження своєї тези лектор розповів про приклад Фінляндії, де втілюють освітній проект з медіаграмотності: її вивчають ще з дитячого садочку, з 5 років, і до 12 класу. Паралельно є серія заходів уже для дорослого населення країни. Цей проект фінансує держава.

На жаль, в Україні схожі практики лише починають з’являтися. Вивчення медіаграмотності передбачене у концепції Нової української школи, проте у середніх та старших класах. А поки розпочалася реформа лише початкових. Водночас в Україні  проводять багато тренінгів з медіаграмотності, є доступними безкоштовні онлайн-курси на цю тему.

Дискусії довкола необхідності медіаграмотності

Наприкінці жовтня цього року я завершила онлайн-курс з медіаграмотності на платформі EdEra, який вона створила спільно з IREX (організацією розвитку та освіти). Мій висновок – такі курси однозначно варто проходити. Водночас стикаюся з критикою будь-яких намагань опанувати медіаграмотність. Мовляв, «навіщо такі курси потрібні, якщо люди їх закінчують, отримують сертифікати й успішно забувають про все, чого їх там вчили, продовжують й далі поширювати фейки та додавати у друзі ботів».

Можливо, проблема у сприйнятті цього предмету та методиці його викладання? Медіаграмотність – це цілком практична навичка, її можна порівняти із м’язом, який постійно потрібно качати. Якщо ви походили у зал місяць, а потім припинили і втратили форму, чи можна звинувачувати у цьому спортзал? Або, якщо, приміром, вам дали набір інструментів для ремонту, навчили ним користуватися, але ви після навчання поклали його у шафу й не користуєтеся, чи можна звинувачувати інструменти у тому, що вони вам ніяк не допомогли? От так само із медіаграмотністю – на курсах і тренінгах вам дають інструментарій. І лише від вас залежить, як ви ним користуватиметеся (і чи взагалі будете використовувати) у реальному житті.

Мені складно поставити себе на місце пересічних споживачів медіа, бо я, як журналістка, щодня послуговуюся навичками медіаграмотності, перевіряючи новини та факти на правдивість. Водночас я цілком свідома того, що людям банально ліньки це робити. Адже у них є своя робота, свої щоденні турботи, а перевіряти інформацію, яку подіють ЗМІ… це точно не перший пункт у списку справ. І «це взагалі мають робити журналісти!»

Філіп Сеїб навів приклад газети New York Times, де «12 журналістів пишуть лише про зміни клімату». Очевидно, що вони є справжніми експертами у своїй тематиці і з легкістю можуть виявити фейк, який стосується кліматичної ситуації. Водночас в українських реаліях медійники часто є універсальними солдатами, які пишуть «про усе». Звісно, у таких умовах, коли журналіст не є експертом, а розбирається «по ходу справи», пропустити фейкову новину набагато легше. Водночас не варто забувати, що на жаль, журналісти не завжди якісно виконують свою роботу. Часто лінуються. Іноді їм вигідно публікувати неправду. На фоні усього цього довіра аудиторії до медій знижується. Натомість зростає довіра до соцмереж.

Інформація як стратегічний інструмент у ХХІ столітті

Філіп Сеїб застерігає: «Ми занадто довго думали, що все, що опубліковане в інтернеті, — правдиве. Інформація – це стратегічний інструмент, не можна ставитися до неї легковажно». Він радить уважно та навіть дещо скептично ставитися до інформації у соцмережах: «Якщо це звучить занадто добре, то, можливо, це неправда або маніпуляція».

Але тут є одне але. Зазвичай у соцмережах зокрема та в інтернеті загалом ми оточені так званою «інформаційною бульбашкою», тобто тією інформацією, яка відповідає нашим переконанням та цінностям. Якщо ви типовий «зрадофіл», то вам набагато легше запідозрити, що «це звучить занадто добре» і перевірити інформацію на правдивість. Якщо ж ви звикли бачити усюди лише #перемогу, то, найімовірніше, ви сприймете таку новину за чисту монету. А от повідомлення, де «усе пропало» і суцільна зрадонька, швидше за все, просто не потрапить у вашу стрічку новин. Її не пропустять алгоритми Фейсбуку, які аналізують ваші вподобайки, коментарі та поширення, адже така новина, як вони думають, вам не сподобається, і ви можете захотіти закрити додаток.

Новий виклик – діпфейки

Також спікер згадав про технологію діпфейків, себто глибоких фейків. Їхня суть у тому, що людині на відео «вкладають в уста» слова, які вона ніколи не говорила і не могла б сказати. Виявити діпфейки дуже непросто, адже вони надзвичайно схожі на оригінальні відео.

На початку жовтня цього року компанія Deeptrace, яка займається кібербезпекою, дослідила поширеність діпфейків у мережі. За останні 9 місяців кількість таких роликів у мережі подвоїлося. Дослідники знайшли в інтернеті 14 698 діпфейків, хоча у грудні 2018 року таких відео було лише 7 964. 96% діпфейків — це порнографія, у якій обличчя порноакторів у відео замінюють на інші з використанням штучного інтелекту. Є дані, що виробництво цих відеороликів стає вигідною справою.

Рішуче «НІ» державній цензурі

Філіп Сеїб виступив проти цензури з боку держави. Він вважає, що «люди мають самі подбати про себе в інформаційному просторі». Звісно, маючи у руках ті інструменти, які їм дала держава (приміром, щось на зразок освітньої програми, яка діє у Фінляндії).

Інтернет уже давно не є повністю вільним. Світове співтовариство дійшло консенсусу в питаннях поширення у глобальній мережі дитячої порнографії, закликів до тероризму, повалення державного ладу, порушення авторських прав. Такий контент в інтернеті блокують.

Одна із наступних важливих подій, яка випробує на міцність медіа зокрема та інформаційний просторі загалом – це президентські вибори у США. Лектор згадав про ініціативу Twitter, який пообіцяв припинити публікацію політичної реклами. 30 жовтня у власному мікроблозі глава цієї компанії Джек Дорсі повідомив, що від 22 листопада на платформі не публікуватимуть платну рекламу кандидатів на виборах та оголошення на політичні теми.

У той же час кілька сотень співробітників компанії Facebook підписали відкритий лист і надіслали його очільнику компанії Марку Цукербергу. У листі вони засуджують рішення Facebook дозволити політикам розміщувати будь-які заяви — навіть ті, які є неправдивими.

Ці дві кардинально протилежні за своєю суттю події свідчать, що передвиборча гонитва у США буде гарячою. Тому варто уже зараз нам тут, на іншому кінці планети, починати тренувати свій «м’яз медіаграмотності», щоб не дозволити ввести себе в оману.

Медіа і політика

Філіп Сеїб висловив цікаву думку: «Зараз політики краще розуміють медіа, аніж медіа розуміють політиків. А от журналісти не до кінця свідомі своєї ролі у суспільстві, вони часто не відчувають тієї відповідальності, яка покладена на них, тому й дозволяють собі неякісну роботу». У контексті цієї теми згадали й заяву очільника ОПУ про те, що новій владі «журналісти не потрібні». Але провал комунікації щодо формули Штайнмаєра та розведення військ у Золотому-4 довели, що все ж спілкуватися з суспільством напряму, інформувати його та пояснювати, що відбувається, ЗЕ-влада не здатна. Тому без журналістів їм не обійтися.

Лектор згадав також про явище «твіттердипломатії» Трампа, який прагне інформувати американців через свій мікроблог, а нелояльні до нього ЗМІ звинувачує у продукуванні фейкових новин. Дійшло навіть до того, що Білий дім планує припинити передплачувати  видання The Washington Post та New York Times – ті газети, які часто критикує Президент США.

Отже, за підсумками цього публічного інтерв’ю можна окреслити кілька найважливіших тез: прокачуйте власне критичне мислення та медіаграмотність, не вірте усьому, що публікують у соцмережах, намагайтеся виходити із власної інформаційної бульбашки, щоб бачити картину більш опукло. Попереду – ще більше складних викликів та випробувань — і для медіа, і для аудиторії. Але точно буде цікаво.

Ірина Ладика, магістрантка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Джерело фото: фейсбук-сторінка події

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)