Комісія з журналістської етики: дієва інституція чи рудимент?

Ірина Ладика

Опубліковано: 22-02-2019

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Чи ефективною є робота Комісії із журналістської етики? Чи має вона реальний вплив на щоденну працю журналістів та їхню совість, чи змушує задумуватися про свій непрофесіоналізм і чинити так, як личить відповідальному працівникові ЗМІ? Спробувала розібратися.

На сайті органу йдеться про те, що він «є корпоративним інститутом громадянського суспільства, який розглядає конфліктні ситуації етичного та професійного характеру, які виникають в журналістському середовищі та між цим середовищем та громадськістю у зв’язку з виконанням журналістами свого професійного обов’язку. Це орган саморегуляції роботи журналістів та редакцій. Він дозволяє обговорювати та пропонувати шляхи вирішення конфліктних ситуацій базуючись на єдиному стандарті роботи: Кодексі етики українського журналіста. Своє основне завдання комісія бачить у «сприянні дотримання професійних етичних стандартів в українських медіа та сприянні формування запиту суспільства на якісну журналістику».

Інструменти Комісії

Орган може ухвалювати рішення у трьох формах:

  • дружнє попередження – найм’якша форма рішення. Застосовується у випадках, коли порушення норм журналістської етики журналістом або органом ЗМІ, які стали об’єктом слухань Комісії, розцінили як ненавмисну помилку. Дружнє попередження не є обов’язковим для публікації, воно надсилається журналісту, керівнику ЗМІ та особі, яка звернулася із заявою;
  • заява Комісії – застосовується у випадках, коли дії журналіста чи ЗМІ розцінюються Комісією як такі, що порушили норми журналістської етики, порушили право громадськості на отримання правдивої інформації або загрожують іміджу українських ЗМІ. Заява Комісії з журналістської етики надсилається журналістам, керівникам ЗМІ, які стали об’єктом слухань; особі, яка звернулася із заявою; керівним органам організацій – колективних членів Комісії; розповсюджується серед журналістів, які підписали Етичний кодекс. ЗМІ оприлюднюють або не оприлюднюють заяву на власний розсуд;
  • заява у формі публічного осуду – застосовується у випадках, коли дії журналістів або ЗМІ розцінюються Комісією як свідоме порушення норм журналістської етики і є абсолютно несумісними з поняттями професійної журналістики.

Приклади роботи Комісії

  • 22 квітня 2018 року до Комісії з журналістської етики надійшла скарга від Олександра Шамро на публікацію «Людину звільнили з роботи» в газеті «Вісник Козятинщини» N11 від 15.03.2018. Рішення на сайті за цією скаргою опубліковане 20 червня 2018 року. Щонайменше – це неоперативно.

Суть справи у тому, що Олександр Шамро скаржиться на текст, де у негативному світлі висвітлено роботу директорки школи Олени Шамро (беруся припустити, що це його дружина): «скаржник зазначає, що автор публікації Петро Зарицький використовує оціночні судження поряд з фактами, чим «дає оцінку діям директора школи та профспілкового комітету, підсиливши це повідомленням тим, що директор школи є ще й депутатом районної ради, і зайняв сторону сторожа, якого було звільнено. А це вже є, на мою думку, порушенням журналістської етики, адже оцінку правильності чи неправильності таких дій може дати лише рішення суду».

Рішення: Комісія не знайшла грубих порушень журналістської етики в публікації Петра Зарицького «Людину звільнили з роботи». При цьому вона звертає увагу, що в її компетенцію не входить оцінювання достовірності фактів, викладених в публікаціях або сюжетах ЗМІ. Розмежування фактів, суджень та припущень у публікаціях може використовуватись в різний спосіб, але при цьому важливо дотримуватись принципу, за яким таке розмежування не вводитиме аудиторію в оману. За результатами розгляду скарги О. Шамро на публікацію «Людину звільнили з роботи» в газеті «Вісник Козятинщини», Комісія виносить дружнє попередження журналісту Петру Зарицькому.

Отже, у цьому випадку орган застосував найм’якше рішення. На мою думку, пояснення доволі обґрунтоване, проте відповідь на скаргу є запізнілою – минуло 2 місяці з часу її надходження, а за цей час могло змінитися доволі багато, приміром, сторожа могли поновити на посаді, чи звільнити директорку, і це рішення могло б бути уже неактуальним.

  • 16 лютого 2018 року до Комісії з журналістської етики звернулося Управління патрульної поліції у Волинської області зі скаргою на дії журналістів волинської телерадіокомпанії «Аверс», зокрема скаржники зазначають, що на ТРК «Аверс» усі новини про роботу місцевої патрульної поліції висвітлюються суб’єктивно та тенденційно, а це дезінформує глядачів та слухачів, створює негативний імідж та знижує довіру до поліції.

Рішення Комісії, як і в попередньому випадку, опубліковане 20 червня 2018 року, тобто понад 4 місяці з часу звернення. За цей час телекомпанія «Аверс» могла створити не один негативний сюжет про місцеву поліцію. Рішення є доволі запізнілим.

Позитивне враження справляє те, що Комісія проаналізувала усі 7 наданих патрульними сюжети, виокремила порушення, яких допустилися журналісти, класифікувала їх відповідно до статей в Етичному кодексі журналіста: «Виходячи із зазначеного вище, членами Комісії з журналістської етики відзначається факт порушення статей 6, 8, 10, 13 та 19 Кодексу етики українського журналіста. У зв’язку з цим, Комісія приймає рішення у формі заяви про порушення зазначених статей Кодексу журналістами ТРК «Аверс» у межах підготовки та публікації низки матеріалів щодо діяльності патрульної поліції у Волинській області».

  • 6 лютого 2018 року до Комісії звернулися ряд осіб – активістки громадської організації «Батьки за місто для дітей», регіональна представниця Національної асамблеї людей з інвалідністю, журналістки. Вони скаржаться на те, що у телефонному інтерв’ю ведучому програми «Контролер» (від 1 лютого 2018 року) на телеканалі «Україна» Ярославу Куцу прес-секретар депутата Полтавської міської ради Андрія Матковського Ігор Кужик вживає образливі вислови, які принижують людей з розумовими вадами: «Якщо батьки дебіли та ведуть дитину на такий дитячий майданчик та не бачать, куди вона спускається, то їм вже нічого не допоможе».

На перший погляд, ситуація зрозуміла, тим паче, що Комісія переглянула сюжет і пересвідчилася, що такі слова справді мали місце. Проте з’ясувалося, що вони були сказані після того, як коментатор попередив журналіста про подальший приватний характер розмови. До слова, прес-секретар, який дозволив собі образливі вислови, у трудових відносинах із депутатом не перебуває, тобто працює неофіційно, а у «вільний час» він – директор телеканалу «ІРТ-Полтава».

Рішення: членами Комісії з журналістської етики приймається рішення про відмову у скарзі щодо порушення статті 15 Кодексу Ігорем Кужиком, у зв’язку з неможливістю оцінювати його дії та слова у відповідності до повноважень Комісії з журналістської етики та Кодексу етики українського журналіста.

  • До Комісії надійшло письмове звернення представниці Інституту масової інформації у Волинській області Марії Голуб щодо сюжету луцької ТРК «Аверс», який вийшов 26 вересня 2017 року в рамках випуску новин «На часі». Заявниця скаржиться, що у цьому сюжеті журналістка ТРК «Аверс» Наталія Поліщук, ставлячи запитання народному депутату України Ігорю Лапіну, послалася на слова журналістки Громадського Анастасії Станко, які та нібито не говорила.

Наталія Поліщук у запитанні зазначила, що «Настя Станко надала нам інтерв’ю про те, що люди у Стукаловій Балці називали вас конкретно, що ви займалися мародерствами». А ось, що насправді сказала Анастасія: ««Говорили насправді багато різних речей, що так, Лапін це курував. І, до речі, чоловік, який є у нас в сюжеті, теж звинувачує, що Лапін забрав якісь його речі.. Але я не можу сказати, що він курував якісь мародерські погроми, я не чула цього ні разу від бійців його батальйону, я ні разу не бачила цього, але натомість я бачила кілька разів, як Зола(позивний І.Лапіна) воював».

Комісія не вбачає порушення у такому переказуванні слів журналістки та саме такому формулюванні запитання, проте наголошує на тому, що цитата у запитанні була вирвана із контексту.

Рішення: Комісія з журналістської етики вважає наведені у скарзі обставини та звинувачення у недотриманні Етичного кодексу недостатньо обґрунтованими для прийняття рішення щодо суб’єктів скарги у вигляді однієї з передбачених Положенням про Комісію форм реагування, та зазначає відсутність порушень статті 8 Кодексу у частині редакційної обробки матеріалів, яка викривляє чи фальсифікує зміст, а саме відсутність подачі слів з коментаря А. Станко, які б не мали місце у вказаному коментарі. Разом з тим рекомендує журналістам та медіа уникати ситуацій вибіркового цитування та подання неповної інформації з отриманих коментарів, у тому числі і задля забезпечення стандартів повноти та балансу матеріалів.

  • 17 січня 2018 року до Комісії з журналістської етики надійшло звернення від гр. Мовчан В.І. зі скаргою на авторку статті під заголовком «Передайте, що я всіх люблю», що опублікована в газеті «Деснянка» 23 листопада 2017 року Валерію Шеремет.

Суть звернення полягає в тому, що, на думку пані Мовчан В.І., авторка не мала права без її погодження друкувати і згадувати прізвище та ім’я її сина – Героя України Андрія Мовчана, який загинув на Майдані під час Революції гідності.

Комісія дійшла висновку, що журналістка не порушила Кодекс етики українського журналіста, оскільки газета має право згадувати в публікаціях прізвище й ім’я Героя України без згоди його рідних.

  • 25 січня 2018 року до Комісії з журналістської етики звернулася Марія Дмітрієва зі скаргою на тернопільську інтернет-газету «ПРОВСЕ», а саме на публікацію «Довгоногих журналісток запрошують обслужити імідж поліцейських», де, за словами скаржниці, назва матеріалу безпідставно сексуалізує новину.

Члени Комісії проаналізували текст і виявили, що заголовок містить дискримінацією за статтю, оскільки слово «обслужити» може трактуватися з сексуальним підтекстом. Окрім цього акцентується увага на фізіологічних особливостях цих журналісток (довгоногих журналісток), що є не припустимим. Такий заголовок є яскравим прикладом сексизму, оскільки нав’язується упереджена думка про представників жіночого гендеру, що супроводжується їхньою дискримінацією, а також певна інституціональна практика, яка виражається в тому, що представникам цього ґендеру нав’язується підлегле становище.

Члени Комісії наводять конкретні документи, положення яких порушено у цьому матеріалі. Це, зокрема, Кодекс етики українського журналіста, Декларація принципів поведінки журналістів, Міжнародні принципи журналістської етики, Кодекс професійної етики США Товариства професійних журналістів.

Рішення: Комісія приймає рішення у формі заяви про порушення зазначеної статті Кодексу тернопільською інтернет-газетою «ПРОВСЕ».

Отже, проаналізувавши роботу Комісії із журналістської етики, можемо зазначити негативні та позитивні сторони у її діяльності. Негативні – доволі довгий процес прийняття рішень, які за цей час можуть стати незатребуваними скаржникам. Приміром, остання розглянута нами скарга, від Марії Дмитрієвої, надійшла до Комісії 25 січня 2018 року, а рішення прийнято лише 26 квітня того ж року – тобто 3 місяці очікування. Очевидно, що про скандальну публікацію забув уже і ресурс, і скаржниця.

Позитивною стороною можемо назвати ретельність у підготовці рішень, скрупульозність у вивченні сюжетів та матеріалів, наданих на розгляд, чимала доказова та аргументаційна база – вказування конкретних статей з Етичного кодексу журналіста, положень із нормативних міжнародних документів. Усе це показує глибоку ерудицію членів Комісії, знання своєї справи та міжнародного права у сфері медійної діяльності.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)