Хірургічна точність та достовірність – нові/старі стандарти журналістики під час російсько-української війни

Микола Кучер

Опубліковано: 07-05-2022

Розділи: Огляди, аналітика, Стандарти якісної журналістики.

0

Як в умовах війни українським журналістам дотримуватися професійних стандартів і бути помічниками, а не шкідниками для суспільства

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

Кожен журналіст – передовсім громадянин

ВВС, яке сьогодні є зразком дотримання стандартів журналістики, в часи Другої світової війни, активно вело пропаганду як на території Великої Британії, так і поза її межами. І робило все для перемоги своєї держави над ворогом. В ситуації, коли на кону стоїть виживання власної держави, між професійними стандартами та перемогою у війні не вибирають. Кожен журналіст – передовсім громадянин. Одна річ, коли висвітлюєш війну в чужій країні, і зовсім інша, коли вона відбувається у тебе вдома.

Українські ЗМІ не можуть бути нейтральними та незаангажованими спостерігачами війни, що ведеться на території нашої держави, оскільки така позиція рівнозначна самогубству. Українські медіа повинні докладати максимум зусиль для інформаційної перемоги над ворогом. Якщо ми не маємо достатніх потужностей, щоб воювати з ворогом на його території, то маємо не залишити йому жодних шансів на успіх в українському інфопросторі.

Війна в Україні – це війна під інформаційним мікроскопом

За допомогою медіа, аудиторія формує своє ставлення до подій, що відбуваються навколо, a особливо це актуально в час кризи, коли потреба в точній та оперативній інформації зростає в рази. Українські медіа в умовах війни з РФ є чи не найважливішим джерелом інформації для українців, тому, до них прикута особлива увага суспільства.

У кожного є телефон, у кожного є доступ до інтернету, відповідно, кожен може бути потенційним джерелом як інформації, так і дезінформації. Однак, якщо окремий користувач інтернету може не володіти значним впливом на інформаційне середовище, то ЗМІ займають ключову позицію щодо інформаційного супроводу війни. Від професіоналізму українських журналістів та медійників залежить те, наскільки міцно Україна триматиме інформаційний фронт.

Точність як базова вимога до будь-якого журналістського матеріалу, потребує від автора наявності повної та перевіреної інформації про подію й чіткого розуміння, що поширення певних даних, зокрема про втрати української армії або ж будь-якої неперевіреної інформації з ненадійних джерел, може мати негативні наслідки для соціальної стабільності всередині держави.

Головним джерелом достовірної інформації про війну в Україні є органи державної влади, які мають компетенцію коментувати ті чи інші події, пов’язані з бойовими діями, гуманітарними питаннями та володіють повною картиною того, що відбувається в країні. Інша річ, що не вся інформація може бути представлена широкому загалу, як з міркувань безпеки, так і з погляду психологічного стану громадян.

До прикладу, на початку війни українські медіа поширювали інформацію про мітки й маячки, які нібито допомагали роботі ворожої авіації, а насправді були лише ще способом  поширити «шпигуноманію», і посилити напруження в суспільстві.

Нерідко, журналісти публікували наслідки ворожих ракетних обстрілів, чим допомагали ворогу збирати додаткову інформацію для розвідки, або ж стверджували про нібито обстріли Силами оборони України території РФ, хоча офіційно українська влада не визнала цих ударів. Ці та інші приклади дають нам підстави стверджувати, що точність та достовірність наданої суспільству інформації потребує від журналістів, передусім, виваженого підходу. Під час війни, саме здоровий глузд має бути головним стандартом журналістики, і не завжди доречно публікувати інформацію, навіть якщо вона правдива.

Бачимо й  ще одну тенденцію, коли журналістів чи представників влади звинувачують в тому, що вони начебто виступають «коригувальниками» ворожого вогню. Так, зокрема радника голови ОП України Михайла Подоляка та голову фракції «Слуги народу» Давида Арахамію звинуватили в причетності до обстрілу Яворівського військового полігону після його селфі зробленого там напередодні. Також лунали звинувачення в бік «ТСН», після їхнього сюжету про ремонт техніки на одному з заводів оборонної промисловості України. Однак, можна з упевненістю стверджувати, що ці об’єкти й без роботи журналістів були цілями для ворога. І такі звинувачення є радше спробою знайти «крайнього», а обстріл, що відбувся після сюжету не означає, що він відбувся завдяки йому.

Фото: Twitter Михайла Подоляка

Щоб вважати інформацію достовірною слід мати можливість її верифікувати. Чи можемо ми це перевірити за інформацією, що надають росіяни? Питання риторичне. Цитування чи посилання на російських чиновників чи навіть медіа, робить неможливим перевірку їхніх слів на правдивість. Ще гірше, коли медіа вдаються до цитування представників маріонеткових квазідержав «лднр», яким поняття журналістських стандартів «правда» взагалі не відоме. Російська влада є суцільним джерелом брехні про Україну. Вони цинічно називають “фейками” свої воєнні злочини, тому їм не повинно бути місця в українських етерах і стрічках новин. І навіть попри це, деякі українські ЗМІ в гонитві за ексклюзивом вдаються до цитування ворога, зокрема щодо переговорів про мир чи бойові дії, подекуди забуваючи представити українську позицію щодо цих питань. В ситуації, коли російська армія знищує цілі українські міста, катує та розстрілює мирних людей просто за те, що вони є українцями, давати слово ворогу, як мінімум, недоречно.

Війна не звільняє від відповідальності за непрофесіоналізм

Звернімо нашу увагу ще на один момент, що крім війни, в Україні відбувається чимало інших важливих подій, які теж потребують якісного висвітлення й уваги медіа. І якщо війна є для журналістів, свого роду, індульгенцією, що дозволяє адаптувати свою роботу під потреби фронту, то інші реалії життя й надалі потребують професійного підходу журналістів, який має базуватися на стандартах журналістики. Недотримання стандартів може спричинити повну інформаційну анархію, в якій кожне медіа буде транслювати все, що хоче і як захоче. В нашій ситуації це неприпустимо. Тому, професіоналізм, на мій погляд, повинен бути дотриманий у всьому, чим займаються журналісти, незалежно від теми, яку вони висвітлюють.

Отже, журналісти – це надійні помічники українського війська, і вони мають міцно тримати тил, надаючи суспільству цінну, а головне – якісну інформацію. Відсутність строгої воєнної цензури, яка передбачена законом не дає журналістам права виконувати свою роботу абияк. Перемога України на полі бою буде неможливою без перемоги на фронті інформаційному.

Микола Кучер, магістр факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)