Інтернет-ЗМІ як складова частина української системи журналістської освіти або Чому я хочу, щоб мій декан умів “твітити”

Тарас Назарук

Опубліковано: 10-05-2011

Розділи: Нові технології медіа, Огляди, аналітика.

20

Рефлексії, навіяні монографією Мирослави Чабаненко “Інтернет-ЗМІ як складова частина системи засобів масової інформації України” (Запоріжжя, 2011).

До прочитання цієї книжки, я вважав Інтернет і його відносно мізерну частинку – УАнет – величезним хаотичним нагромадженням, яке неможливо і навіть не варто структурувати. Неосяжність Інтернету породжувала ілюзію цілковитої некерованості процесів у ньому. Зрештою, моя думка про Інтернет, як хаотичне нагромадження не змінилась, та проведене дослідження Мирослави Чабаненко вкотре довело, що неможливо зробити тільки те, за що не берешся.

В цій монографії, чи не вперше в Україні, досліджено та запропоновано періодизацію історії українських інтернет-ЗМІ, як відбувалась їх еволюція. Більше того, авторка провела аналіз веб-сторінок українських ЗМІ та запропонувала свої ознаки, за якими їх можна відносити до цієї категорії. Як виявилось, цілком можливо скласти список найменувань інтернет-видань в українському сегменті Мережі. Попри застереження авторки про неповність переліку, завдяки ретельності проробленого, його можна вважати найповнішим на сьогодні. До того ж, авторка наголошує, що список відкритий для редагування та доповнень.

Сама монографія є одним з перших відомих студентам друкованих джерел (варто ще згадати підручник “Інтернет-журналістика” Б. Потятиника та “Інтернет-журналістика” Р. Крейга), за якими вони можуть вивчати особливості нових медіа.

Як студентові журналістики, мені не вистачало такої роботи, щоб зрозуміти природу і масштаб змін у сучасній масовій комунікації саме в Україні. До прикладу, з цієї книжки я дізнався перші кроки журналістів в українському Інтернеті. Для молодої людини, яка почала свій інтернет-досвід з 2006 року – це цінне джерело інформації. Зокрема, цікавим фактом були спроби Радіо Люкс ФМ подавати новини в Інтернеті. Якби я знав це раніше, то мій текст про сьогоднішню конвергенцію ТРК “Люкс” міг би бути дещо іншим. Зрештою, це можна списати на мою недостатню допитливість.

Тим не менше, донедавна, про український інформаційний простір в епоху онлайн нам говорили хіба що на різних семінарах та літніх школах. Тішить те, що тепер це питання все більше входить в коло наукове та, особливо, академічне. Сучасні студенти-журналісти приходять у всесвітню павутину такими ж непідкованими споживачами, як і їх однолітки – профіль Вконтакте, кілька новинарних ресурсів, відео з YouTube, Вікіпедія та сайти рефератів в модульні тижні  – приблизно весь спектр інформаційного споживання. В кращому випадку, студент-журналіст змінює Вконтакте на Facebook, заводить блог в ЖЖ чи на WordPress і намагається зрозуміти премудрості нового інформаційного простору, пробираючись крізь “інтернетрі”. Декому щастить потрапити на програми типу “Цифрова журналістика майбутнього”, “MediaNext” тощо, де з них провідні спеціалісти в галузі нових медіа готують інтернет-журналістів. Та до широкого академічного кола ця інформація практично не доходить – в кращому випадку на факультетах журналістики вводять семестровий курс “Інтернет-журналістика”. Так, як введені ці курси несистемно, то й дають вони недостатній ефект.

Але ж якщо навіть журналісти не зуміють бути правильними споживачами інтернет-медій, то що вже говорити про суспільство загалом, де філософія медіаспоживання всуціль побудована довкола телевізійної картинки. Оскільки, феномен Інтернету передбачає не просто наратив, а діалог, де кожен є і автором, і реципієнтом, то проблема медіаосвіти стає актуальною для усіх. Та це вже проблема не лише журналістської системи освіти.

Можливо, в першу чергу наша, журналістська, медіаграмотність допоможе зробити Інтернет більш керованим – через саморегуляцію, яка є, очевидно, єдиною можливістю зберегти та нарощувати якість інформаційного простору інтернету. Так ми зможемо побудувати своєрідну «екосистему Мережі» як складової всього інформаційного простору.

Саме тому на факультетах журналістики варто активніше вводити дисципліни, дотичні до інтернет-журналістики, пояснювати переваги, ризики та проблеми, до яких привів цей комунікаційний злам. Тоді з лав університету вийдуть т.зв. універсальні журналісти, що не просто отримали навички роботи з онлайн-інструментами (для цього, поки що, їм достатньо семінарів та літніх шкіл), а й отримали ґрунтовні фундаментальні знання. З останнім моя альма-матер, зазвичай, справляється. З першим – за винятком кількох викладачів – плентається на марґінесі.

Журналістика в українських університетах має бути в числі перших, хто реагує на комунікаційні зміни (саме так сьогодні є на Заході – 1, 2). Інакше потім ми будемо мати справу лише з недоліками, а не перевагами Інтернету.

Відтак, монографія Мирослави Чабаненко є вагомим (не лише тому, що в числі перших) внеском в  інтеграцію нових медіа в систему журналістської освіти. Маю надію, що цим внеском студенти скористаються сповна.

Відгуки 20 коментарів

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)