«Ідеальний журналіст: бог чи супергерой?» або як студентка журфаку шукала роботу за спеціальністю

Ірина Яремчук

Опубліковано: 14-06-2019

Розділи: Огляди, аналітика, Стандарти якісної журналістики.

0

Відкриваю Хром, ввожу пошуковий запит «навики журналіста», переходжу за першим посиланням: в топі англомовні абревіатури, настанови щодо факт-чекінгу і поради про саморекламу. Стоп. Я напевно щось наплутала. А де ж на цій вечірці SMM-менеджерів, SEO-спеціалістів, ре- та копірайтерів, телепатів (ну а як інакше спрогнозувати думку цільової аудиторії) власне журналіст? Де зачаївся кореспондент із мікрофоном чи репортер із авторською рубрикою? Де випусковий редактор радіо з оксамитовим голосом, де гострий на язик інтерв’юер?

Без паніки. На традиційного журналіста ніхто не здійснював замаху. Інтерв’юєри мило спілкуються зі співрозмовниками, випускові редактори і далі начитують текст, а кореспонденти так само вичікують парламентарів під дверима непублічних установ. Однак чисельність їхня скорочується щодня на користь спеціалізацій, що не вимагають покидати оселю чи навіть вставати з-за комп’ютера.

Встановити правдивість цих тверджень легко: достатньо здійснити пошук вакансій на будь-якій із інтернет-бірж. За запитом «журналіст» у Львові станом на 23 травня знаходжу 1 пропозицію працевлаштування, за запитом «редактор» – 1 пропозицію, жодної пропозиції за запитами «кореспондент», «репортер», «радіоведучий». Натомість за запитами «SMM-менеджер», «SEO-спеціаліст», «копірайтер» – 20, 6 та 3 вакансії відповідно. А ще фріланс-агентства: за даними порталу advego.com, щодня на біржі копірайтингу замовники публікують понад 1000 заявок, а середній заробіток фрілансера складає 300$ на місяць. Цей показник дорівнює заробітній платі середньостатистичного українця.

Нові медіа змінили журналістику раз і назавжди. Чи нівелювалося значення вищої освіти коли-небудь так тотально, як сьогодні? Надсилаю резюме, а роботодавець замість диплому просить долучити до анкети веб-адреси особистих акаунтів у соцмережах. Реєструюся на захід – і замість журналістського посвідчення знову ж таки просять профіль Інстаграм.

У середовищі студентів журфаку побутує думка, що наприкінці другого курсу саме час почати підшукувати робоче місце. І хоча «неповна вища» цілком влаштовує працедавців, око починає сіпатися від переліку інших вимог. Вміння добре писати; знімати і монтувати відео; впевнено триматися в кадрі; володіти навичками сторітелінгу; бути обізнаним в HTML та Javascript; ну і вишенька на торті – англійська мова, звісно ж, вільне володіння. Не віриться, що такий індивід існує в природі взагалі (а коли б існував, то точно не спокусився би на вакансію за 8 тис. грн.).

Набираюся нахабності, дзвоню за номером, вказаним в оголошенні. Молодий жіночий голос просить надіслати e-mail: розповісти, що можу, де працювала, чого досягла (HTML і Javascript, звісно, в тому переліку і близько нема). І – о диво! – за 15 хвилин ще один дзвінок: цього разу телефонують до мене. Прочерк у графі «володіння телепатією» не надто засмутив працедавця і чуттєвий голос по той бік слухавки призначає дату співбесіди…

Медіаексперт Максим Корнєв іронізує: «Журналіст не повинен бути богом. Тільки супергероєм». Нам випала доля жити в епоху невпинного розвитку інформаційних технологій. Встигнути за прогресом – неможливо. Знання застаріють швидше, ніж ми опануємо їх. Який вихід? Певно, не варто шукати легких шляхів. Найважливіше в медіасередовищі – гнучкість. Від того, як швидко ти зумієш підлаштуватися під візії доби та опанувати новий інструментарій – залежить, як довго протримаєшся на плаву. І йдеться не тільки про журналістику.

Ірина Яремчук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)