Баталії довкола відкритих списків: як медіа пояснюють виборчу реформу

Ірина Ладика

Опубліковано: 25-07-2018

Розділи: Огляди, аналітика.

0

У кількох містах України відбулися мітинги за відкриті списки. Що воно таке і як стосується виборчої реформи і майбутніх виборів? Що знають про це пересічні українці? Яка роль у процесі інформування ЗМІ і чи вони виконують свою функцію належним чином? «Медіакритика» продовжує досліджувати, як журналісти розповідають про реформи. Сьогодні – про виборчу. Тексти ділимо уже традиційно – на #зраду і #перемогу.

Боротьба за відкриті списки: навіщо Україні виборча реформа: спецпроект «Вибори вибори» від «Української правди»

Мета тексту – нагадати «у чому полягає виборча реформа та чому вона критично важлива». Інформаційний привід матеріалу – черговий мітинг під стінами Верховної Ради. У публікації автор, Єгор Поляков, подав також подкаст від руху «Чесно»: «Боротьба за відкриті списки: навіщо Україні виборча реформа».

Текст поділено на підрозділи, які пояснюють, про що вестиметься мова у кількох наступних абзацах і допомагають читачеві зорієнтуватися серед інформації: «Як зараз обираємо парламент?», «Що поганого у закритих списках?», «Що змінить виборча реформа?», «Що саме нам пропонують?», «Як виглядатиме виборчий бюлетень?», «Що буде з хорошими мажоритарниками?», «Як допомогти реформі відбутися?».

У матеріалі є багато активних посилань, наприклад, читач може детальніше дізнатися про найбільших прогульників Верховної Ради, мажоритарників, які «кнопкодавлять», що таке коаліційна угода, акція «Велика політична реформа».

Публікація залишає приємне враження, адже автор розписав усе детально і доступно, навіть людина без спеціальної підготовки і попередніх знань може зрозуміти усі нюанси пропонованих змін. Наприклад, ось як Єгор Поляков пише про змішану виборчу систему: «На останніх двох парламентських виборах у 2012 та 2014 роках ми обирали народних депутатів за змішаною виборчою системою: половину – за закритими партійними списками, іншу половину – в одномандатних мажоритарних округах. Така система передбачає, що виборець голосує за загальний для всієї України список однієї з партій та окремо – за кандидата по своєму округу, який може йти як від партії, так і самостійно».

Ось як він пояснює поняття «закриті списки»: «За загальноукраїнськими списками від партій, що подолали 5% бар’єр, проходить кількість депутатів, пропорційна до кількості набраних партією голосів. Кандидати з партійних списків отримують мандати в тому порядку, у якому партія їх висунула, і виборці на цю черговість не впливають, – саме через це такі списки називаються «закритими».

Зважаючи на структурованість тексту, доступність викладу матеріалу, цей текст можемо маркувати як #перемога.

Виборчі баталії: наступні вибори будуть ще за законами часів Януковича?: «Радіо Свобода»

Авторка Яна Полянська розбирає «кілька довгоочікуваних змін у виборчому процесі»: безпосередньо сам закон про вибори, новий склад ЦВК, покарання за порушення на виборах. Матеріал ілюструють вбудовані дописи зі сторінок у ФБ Реанімаційного Пакету Реформ, Громадського руху «Чесно», координаторки мережі «Опора» Ольги Айвазовської.

Яна Полянська розповідає не лише про особливості функціонування системи з відкритими списками, але й про вибори мерів великих міст, подає коментарі Андрія Парубія, спікера ВРУ, Миколи Виговського, координатор Громадського руху «Чесно».

Журналістка оперує датами, цифрами, кількісними даними, але водночас вживає такі розмиті формулювання як «деякі», «мовляв»: «Деякі політологи уже заявили, що не надто вірять в ефективність цього законопроекту. Мовляв, українські закони і так передбачають покарання за ті чи інші виборчі маніпуляції та зловживання, проте мало кого карають». У читача виникає логічне запитання: «Хто саме так вважає, коли вони таке говорили?» Відповіді у тексті не знаходимо.

Також авторка цитує звернення дипломатів Канади, Німеччини, Великобританії, США, але не подає посилання на першоджерело.

Оскільки частину фактичного матеріалу підкріплено посиланням на джерело, а частину – ні, тобто читач не може перевірити правдивість інформації, цей текст – #зрадоперемога.

«Українське суспільство потребує нової виборчої системи»: «Дзеркало тижня»

Автори тексту – не журналісти, а експерти Центру політико-правових реформ та Реанімаційного пакету реформ – Ігор Коліушко та Юлія Кириченко. Уже не вперше претензія до ліду в «Дзеркалі тижня» – він повністю дублює текст з наступних абзаців. Читачеві буде нецікаво читати той самий уривок двічі.

Автори почали текст з аналізу політичних партій, партійної системи в Україні, її персоналістського характеру. Фактично, це аргументована критика, яка логічно приводить читача до того, чому виборча реформа необхідна. Також експерти роз’яснюють структуру чинної виборчої системи. Подають структуровано тезами вади мажоритарної системи з одномандатними округами, пропорційної системи з жорсткими (закритими) виборчими списками в єдиному загальнодержавному окрузі.

Ігор Коліушко та Юлія Кириченко згадують ще про 2008 рік, коли лише почали говорити про виборчу реформу (тобто 10 років розмов!): «У 2008 р. експертне середовище почало не лише говорити про необхідність виборчої реформи, яка має змінити насамперед виборчу систему, а й активно працювати на це. Восени того року в парламенті стали з’являтися законопроекти, які передбачали саме пропорційну систему з преференціями». Експерти згадують про розвиток подій від 2008 до сьогоднішнього часу, роблять висновок, що «наступні вибори народних депутатів ми мусимо провести без мажоритарної складової, за пропорційною системою, з відкритими або напіввідкритими списками, з голосуванням у регіональних округах».

Але наведена вище цитата – чи не єдина, де хоч трохи згадано про суть реформи. Бо переважно текст – історична довідка про баталії та дискусії довкола прийняття закону, а не довкола його змісту. Зважаючи на це, такий матеріал – #зрадоперемога.

«Виборча реформа: сім нових законопроектів за місяць»: «Українська правда»

Цей текст – колонка політичного експерта Олега Петровця «спеціально для УП». Він коротко аналізує сім законопроектів, які прагнуть «змінити українську виборчу систему на краще». Позитивом у матеріалі є те, що автор вводить читача у контекст – дає активні посилання на свої попередні публікації, наприклад, присвячені аналізу проекту Виборчого кодексу.

Коли розбирає кожен законопроект, то вказує його номер, дає посилання на сайт Верховної Ради, де читач може ознайомитися з повним текстом проекту Закону. Автор зосереджує свою увагу на змісті: «документом пропонується проведення виборів суто на пропорційній основі, але з запровадженням процедури так званого “широкого обговорення кандидатів у депутати», а також закріпленням кандидатів за регіонами»;

кристалізує переваги та недоліки: «з одного боку, такі зміни дійсно мали б стимулювати розвиток політичних сил. З іншого – необов’язково всі партії фінансуються олігархами. Однак відсутність у них ресурсу навіть для внесення застави наштовхує на роздуми про їхню політичну спроможність як таку»;

виділяє «родзинки»: «родзинкою» законопроекту можна вважати запровадження нового інституту – Центру підготовки учасників виборчого процесу, який, зокрема, буде здійснювати підготовку кандидатів у члени окружних виборчих комісій».

Зважаючи на ґрунтовне ознайомлення із сімома законопроектами та їхнє доступне подання та аналіз, ця колонка – #перемога.

Отже, під час написання матеріалів про виборчу реформу, журналісти не завжди покладаються на власні сили – часто просять допомоги в експертів. Іноді це – на користь матеріалам, оскільки фахівці можуть детальніше проаналізувати закони та проекти законів, іноді – ні, бо можуть зануритися в історію та хронологію, які нецікаві читачам. Бракує у кожній з публікацій інфографіки та візуалізації інформації.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)