VR-журналістика – майбутнє, що стає сьогоденням

Анастасія Павліченко

Опубліковано: 04-01-2021

Розділи: Нові технології медіа.

0

Віртуальна реальність (Virtual reality, далі – VR) – технологія, що облетіла й вразила весь світ. І не перестає вражати: у червні 2020 року інженери з Чиказького університету придумали, як генерувати у віртуальної реальності температурні відчуття, використовуючи особливості людського організму. Тож невдовзі у VR можна буде відчути спеку і холод. Коли такі технології вже на порозі, їхнє впровадження у різні професійні галузі – питання часу. Мова піде про одну з таких – VR-журналістику.

У чому суть VR-технології

Якщо коротко і спрощено, то  VR – стерео-зображення, які генерує комп’ютер. Такі «зображення» повністю змінюють навколишнє середовище користувача. Перебування користувача у VR пояснюється концептом «Шести ступенів свободи» (Six Degrees of Freedom або 6DoF). Американський сайт Techopedia пояснює суть цього концепту так: є певна кількість осей, за якими тверде тіло може без проблем переміщатись у тривимірному просторі. Простір визначає певну кількість параметрів, які зі свого боку встановлюють конфігурацію механічної системи. Тіло може переміщатися в трьох вимірах по осях X, Y і Z, а також змінювати орієнтацію між цими осями.

Найкраще «Шість ступенів свободи» ілюструє принцип побудови деяких відеоігор, у яких відсутня гравітація та/або є вільні польоти, тобто гравець може вільно рухатися і обертатися в тривимірному просторі.

Ілюстрація, що демонструє різницю між трьома та шістьма “ступенями свободи”. Джерело: qualcomm.com

VR-журналістика

Одні з перших журналістських VR-проектів ще у далекому 2012 році запустила Нона Де Ла Пена – журналістка, викладачка та продюсерка. Вони називались «Сирія» та «Голод у Лос-Анджелесі». На сайті Ted можна знайти доволі широке інтерв’ю, у якому Нона Де Ла Пена детально розповідає із чого вона починала. Доволі цікава її фраза, яка ідеально пояснює суть VR-журналістики: «…Отже, як бачите, основні принципи журналістики тут не змінюються, правда? Ми дотримуємося тих же принципів, що й завжди. Різниця лише у відчутті перебування на місці подій: спостерігаєте ви за припадком зголоднілої людини чи опиняєтеся посеред бомбардування. Це те, що привело мене до ідеї створення таких сцен і до рішень щодо їх втілення».

Фрагмент із VR-проекту «Голод у Лос-Анджелесі»

Після такого вражаючого старту, коли люди змогли пройнятись новими, хоч і не надто позитивними емоціями, VR-журналістику перестали вважати марною тратою коштів, про що теж зауважила у своєму інтерв’ю Нона, а ідею підхопило багато медійників.

Україна відзначилась фільмом «Чорнобиль», який створив Кирил Покутний. Чудовими прикладами є проекти Франческо Марконі й Тейлор Накагава, які заручились підтримкою команди нейрофізіологів із нью-йоркської компанії Multimer й створили фільми, з різними сюжетами: боротьба проти ISIS в Іраку, культурний парад у Новому Орлеані, дослідження торгівлі в Таїланді та вивчення біологічного різноманіття під водою (більше прикладів у статті на detector.media). Або ж  Aftermath VR зі своїм фільмом «Євромайдан», який немало означає для України.

Фрагмент із VR-проекту «Євромайдан»

Чи можливо подивитись такі відео без спеціальних окулярів? Звісно. За допомогою мишки, підключеної до ноутбука можна «роздивлятись» усі сторони, затискаючи ліву клавішу і проводячи від одної частини екрану до іншої.

З мобільним телефоном усе цікавіше – можна побачити  всі частини відео тоді, коли користувач повертає екран у різні боки. Проте, звісно ж, найзручніше та найцікавіше глядачу буде з шоломом віртуальної реальності (тобто ті ж «окуляри») від компанії, наприклад, HTC, моделі Vive.

Проблеми VR-журналістики

Насамперед, це:

– доволі дорога техніка;

– відсутність кваліфікованих журналістів;

– «строгі правила» фільмування (насамперед, етичні).

Найдешевші камери для фільмування у форматі 360 градусів стартують від 200$, а багатьом це не по кишені. А щодо журналістів – вони повинні вчитись спеціальному стилю, щоб у результаті вийшла справжня віртуальна реальність, в якій користувач не буде обмеженим у діях та зможе відчути себе свідком події.

А от щодо «строгих правил» можна детальніше почитати у статті Тома Кента «An ethical reality check for virtual reality journalism», який розглядає доволі багато етичних проблем цього виду журналістики. Доволі цікавими є його слова: «…Також виникає питання, чи можуть VR-репрезентації страждань спрощувати переживання жертв, зводячи їх до ще одного відволікання від буденності, в яке глядач занурюється на кілька хвилин. Коли глядач кладе окуляри назад на полицю, то чи коректно жах сцени відкладається в його свідомості»? Тобто тут постає питання етики та можливого стресу для нервової системи людини, саме тому VR-журналістика повинна бути лаконічною та акуратною у певних відвертих сценах. Наприклад, при показі війни.

Отже, VR-журналістика – це наразі доволі суперечливий формат для журналістів. Маючи безліч плюсів, вона має й не менше мінусів. Проте, враховуючи стрімкість розвитку нинішньої ери технологій, слід готуватися до того, що усі недоліки віару будуть поступово виправлятися, а VR-журналістика ставатиме нашим повсякденням.

Анастасія Павліченко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)