Свої.Сіті — онлайн-журнал для жителів сходу України, заснований у 2018 році. З початку повномасштабної війни документує злочини російської армії, допомагає переселенцям та людям, які залишилися в окупації. Гаяне Авакян — головна редакторка журналу, розповіла МедіаКритиці про специфіку їхньої роботи до 24 лютого 2022 та після нього. 

Про Україну неодноразово згадували у світовому кіно. Та якщо раніше у стрічках кінематографістів наша країна асоціювалася з горілкою, мафією, гарними дівчатами та Чорнобилем, то після 2014-го ситуація змінилася – Україну перестали бачити частиною Росії чи СРСР. А зараз і поготів. Україну почали показувати сильною державою, яка готова все витримати. Зараз про неї знімають документальні фільми для широкого загалу, щоб дати уявлення, що в нас відбувається. Але не всі такі стрічки стають відомими у нас.

За час повномасштабної війни чимало змін відбулося у свідомості українців, і в багатьох виникло бажання споживати українське: починаючи від музики і товарів до перегляду фільмів, серіалів і аніме. Розглянемо декілька прикладів, як розвивається українське озвучування зарубіжного кіно зараз. 

Як часто ви дивитесь інтерв’ю? Чи помічаєте при перегляді, як гостю стає ніяково від запитання? Чи буває так, що інтерв’юйований транслює настільки недоречні думки, що ніяково стає уже вам? Розглянемо, яких помилок і навіть маніпуляцій припускаються українські інтерв’юери і як цього можна уникнути.

Астрологи, нумерологи, тарологи, провидиці та ворожки в медіа були давно, та не завжди їх позиціонували як військових експертів. Так, спочатку повномасштабного вторгнення окрім військових аналітиків в українських мас-медіа почали публікувати й віщунів, що пророкують на воєнні теми. Їхні прогнози можна було б сприймати жартома, як от нісенітниці від російських пропагандистів, та на жаль, в умовах війни тривожна інформація може завдати шкоди. Зокрема тій частині авдиторії, яка не переймається критичним сприйняттям та перевіркою інформації.

Іноземні журналісти, ризикуючи своїм життям, відвідують найгарячіші точки, допомагаючи Україні на інформаційному фронті. Та водночас навіть найавторитетніші зарубіжні медіа подекуди можуть несвідомо допомагати ворогу: вживати хибні твердження, сумнівні визначення або ж не перевіряти точність опублікованої новини. Розберемо детальніше на прикладах.

Через воєнні дії Росії, українці почали масово відмовлятися від усього російського, зокрема й мови. Медійники не виняток. Деякі медіа всіма силами намагаються випускати свій контент українською. Інші досі не можуть відмовитися від російського інтерфейсу та контенту на своїх сайтах, аргументуючи це потребою багатьох російськомовних українців.

Сьогодні розглянемо контент таких телеграм-каналів, як “ЗеРада”, “Open Ukraine” та “Женщина с косой”. Це канали з аудиторією від ста тисяч, що позиціонують себе як українські “опозиційні медіа для людей з критичним мисленням”, хоча якщо описати коротко - це канали "борців з нацизмом", "злим Заходом" та "бандерівцями". Інколи ці тези поширюють завуальовано, а подекуди - прямо, видаючи стандартні російські наративи.

«Ти бачив як сьогодні прилетіло по Києву? Там «Труха» щойно виклала відео». І ось ви вже дивитесь і вірите побаченому, хоча прильотів по Києву сьогодні не було. Чому не всій інформації в Telegram потрібно довіряти та де читати правдиві новини?

Раніше тренди українського сегменту YouTube були по вінця сповнені російськими відео, але зі збільшенням обізнаності громадян і на тлі стрімкої українізації самої платформи ми могли б очікувати змін у цих трендах. Проте цього не сталося, YouTube так само постійно видає нам той же ворожий контент. Натомість українським авторам важко пробитися в тренди, хоча всім вищезазначеним критеріям вони відповідають повністю. У чому ж причина?