«Вікно у світ можна закрити телеекраном»

Тарас Назарук, студент

Опубліковано: 18-04-2011

Розділи: №18, Друковані версії, За що критикують медіа?, Цензура.

0

Саме так звучатиме перефраз афоризму Станіслава Єжи Лєца «Вікно у світ можна закрити газетою», якщо його припасувати до сучасних реалій.

І це вікно українцям закривають. Втім, дехто зазирає крізь шпарину інтернету.

Найпопулярніше для українського громадянина «вікно у світ» – телеекран – не надто розбещує його правдивою інформацією. Наприклад, в час президентства Леоніда Кучми глядач бачив швидше «дайджест» темників, ніж новини. З приходом до влади Віктора Ющенка декларовану свободу слова повільно трансформували у «джинсу» – політичну та комерційну. Сьогодні ж «джинса» набирає нового забарвлення.

Медіаексперт Отар Довженко, за результатами моніторингу національних телеканалів, зазначає, що традиційно кількість порушень змінювалась за синусоїдою – перед виборами вона зростала, а після – йшла на спад. Все змінилось з часу останніх президентських виборів. Тоді кількість порушень не зменшилась, а почала стрімко зростати. Тенденція триває і сьогодні.

Кількість «джинси» (матеріалів з ознаками замовності) в новинах восьми національних каналів – ICTV, Першого національного, Нового, 1+1, СТБ, Інтера, «Україна» та 5-го зросла в 2010 році, порівняно з аналогічним періодом (липень – жовтень), у 1,5-16 разів (залежно від телеканалу). Лідерами за кількістю порушень стали Інтер, Перший національний та ICTV.

Проте «джинса -2010» отримала ще й дещо інший характер. За словами Отара Довженка, «ті порушення, які ми спостерігаємо зараз, – це наслідок централізованої інформаційної політики з одного боку, але також наслідок тотальної політично зумовленої самоцензури».

Наголосити варто на слові «самоцензура», бо просто «цензури» сьогодні, вочевидь, немає на більшості каналів (окрім, мабуть, Першого Національного). Медії тепер самі, без додаткових вказівок, вирішують як і що показувати у стосунку до влади. І ми бачимо прихильність цих медій. «Власники чотирьох найбільших медіагруп, з’їхавшись у штаб Януковича в ніч виборів, принесли в дар переможцеві не лише квіти, але й лояльність своїх медіаактивів. До них поступово долучаються й менші групи та окремі медійні підприємства,» – зазначає експерт.

Відтак, новини українському телеглядачеві сьогодні показує не влада, а топ-менеджери телеканалів, які самі почали виконувати функцію «темників».

Поки що «острівцем свободи» залишається інтернет, де ЗМІ мають шанси існувати без приналежності до медіагруп, а т.зв. «громадянська журналістика» взагалі не надається до жодного контролю, окрім схвалення чи несхвалення своїм читачем.

За різними даними українська аудиторія інтернету складає від 10 до 13 мільйонів користувачів. Інтернетизація суспільства зростає, хоча за відсотком проникнення інтернету на території України ми все ще пасемо задніх у Європі.

Популярними є блоґи та соціальні мережі. Найбільш авторитетне в цій галузі джерело – Яндекс – стверджує, що в Україні маємо 700 тисяч блоґів і з них – 120 тисяч активні.

Сервіс миттєвих повідомлень – Twitter – теж стає все більш популярним. Користувачів цього сервісу сьогодні є понад 80 тисяч. Тоді, як півроку тому їх було вдвічі менше.

Темпи росту блоґосфери сьогодні – 40% за рік, а Twitter – 400% за рік.
Варто також загадати темпи росту соціальної мережі Facebook. Українська аудиторія цієї мережі росте найшвидше у світі. За менш, ніж місяць, кількість користувачів збільшилась на 23%. Очікується, що до кінця 2010 року ця цифра перетне поділку у мільйон.

Як бачимо, інтернет стрімко входить у життя звичайного українця, і має на нього щоразу більший вплив. З огляду на те, що традиційні ЗМІ, з одного боку, загнали у ґетто «самоцензури», а з іншого – вони самі потрапили в пастку свободи, то звичайні громадяни та й журналісти, як  козаки XVI століття,  подались  у «дике поле» інтернету.

Те, як інтернет-комунікація сьогодні допомагає не потрапляти під дезінформацію чи необ’єктивність телеканалів, можна простежити на прикладі хвилі протестів проти Податкового кодексу.

До прикладу, події 22 листопада, початок масштабних протестів підприємців, теж були висвітлені телеканалами з порушеннями. «Скласти повну картину подій глядач міг, але для цього йому явно недостатньо інформації з одного телеканалу,» – зазначає Тетяна Неймаш в аналізі роботи телеканалів, опублікованому на „ТелеКритиці”. – «Деякі канали «не помічали» масштабу протестів, деякі помічали тільки столицю, деякі саме цього дня вирішили перейнятися смертю пересічного громадянина і поставити сюжет про нього першим. І жоден із каналів цього дня не вважав за потрібне дати в найпопулярнішому форматі – новинах – синхрони експертів з економіки та податкового права, можливо, єдиних людей, які могли б оцінити проект Податкового кодексу порівняно з його аналогами в світі та всебічно пояснити громадянам його можливі наслідки. Найкращі зразки новин виявилися ретрансляцією позицій кількох сторін, найгірші – ретрансляцією правди однієї, і практично всі вони довели: українські канали розуміють функцію «інформування» надто поверхово».

З огляду на це, можемо зробити висновок, що об’єктивну картину дня в умовах масових страйків телеглядачеві отримати важко. 

Характерно те, що протести підприємців не були організовані певною політичною силою – це волевиявлення народу, і координаційна рада вже формувалась на Майдані. А отже доступ до журналістів в них був лише на рівні прес-конференцій, акцій, звернень тощо.

Координатори протестів на одній із блоґ-платформ створили свою сторінку «Місто Волі», на якій публікували всі новини та заяви. Ще одним інформаційним центром протестів стала сторінка «За чесні податки», яка збирає новини про мітинги. Відтак, кожен користувач інтернету, в т.ч. й журналісти, міг оперативно дізнатись про ситуацію безпосередньо від самих мітингувальників. Наприклад, коли телеканали почали транслювати підписання меморандуму між урядом та, нібито, підприємцями, читач сайту міг отримати інформацію про те, що четвірка підписантів насправді не була формально уповноважена для переговорів з  Кабміном і фактично не представляла нікого з протестувальників.

Цей блоґ допомагав не тільки повідомляти про події Майдану, але й спілкуватись та координувати дії – збір коштів та ресурсів на підтримку мітингувальників, розповсюдження листівок, координація акцій, зв’язок з організаторами тощо.

За допомогою інтернету відбувалась не тільки текстова трансляція, а й відео, що було неабияк актуально, коли під час мітингів вимикали прямі трансляції з Майдану. Наприклад, на сайті телеканалу «Інтер» трансляція з головної площі столиці вже традиційно переставала працювати тоді, коли там відбувались акції протесту. З огляду на це мітингувальники самостійно встановили веб-камеру і за допомогою сервісу Ustream, що є у вільному доступі, транслювали події. Ця трансляція зібрала 644 тисячі переглядів.

Варто зазначити, що зі стартом масових протестів, 22 листопада, телеканал ТВі вирішив порушити інформаційний вакуум телевізійних мовників, і також організував пряму трансляцію. Включення з місця подій також вели  5 канал, 1+1, СТБ.

Ще одним інструментом інформування людей став Twitter. За підрахунками Яндекса за два тижні протестів (20 листопада – 4 грудня) повідомлень з хештегом #kat_ua (неформальною назвою протестів) було близько 16 тисяч. Ця платформа надавала миттєву інформацію для всіх, хто стежив за таким хештегом. Оперативнішого способу поширення інформації сьогодні в інтернеті не існує. І це давало можливість знати про протести у режимі реального часу.

Інтеграція усіх новиннєвих потоків у соціальну мережу Facebook (інформаційні сайти активно встановлюють додатки, які дають користувачеві можливість опублікувати їх інформацію на своїй сторінці) також сприяла поширенню інформації. Проте усі переваги цієї платформи  вповні ми зможемо відчути тоді, коли там збереться критична маса користувачів українського інтернету. А це, з огляду на тенденції росту, відбудеться  скоро.

Найпопулярніша в Україні платформа блоґів – Живий Журнал – теж стала потужним майданчиком для обговорення протестів проти Податковго кодексу. Користувачі ЖЖ активно розповсюджували листівки із закликами до протестів, транслювали для своїх «френдів» новини з інформ-агентств та інтернет-видань, аналізували випуски новин телеканалів, подавали фото-звіти, віднаходили найоперативніші джерела інформування з протестів тощо. Окремі блоґери, що вже стали лідерами думок в певних колах, проводили аналіз та публікували оцінку подій. До прикладу, однією з найрейтинговіших сторінок в українській блоґосфері є сторінка Олени Білозерської, громадської активістки та журналістки. Сьогодні її блоґ має майже дві з половиною тисячі читачів, за матеріали, які вона публікує, її сторінку вже намагались знешкодити, для багатьох журналістів вона стала джерелом інформації про мітинги та акції. У день демонтажу наметового містечка на Майдані вона підготувала текст «Чому програв Майдан, і як можна було не програти», де намагалась проаналізувати помилки мітингувальників.  Довкола цього матеріалу зібралось жваве обговорення, а деякі з думок вже починають втілювати самі мітингувальники.

Характерно, що окремі акції громадянської непокори беруть початок саме з блоґосфери. До прикладу, зовсім недавно з’явився блоґ, який пропонує скласти список товарів, послуг, підприємств, власниками яких є олігархічні кола, і відмовитись від їх купівлі.

Соціальні мережі довели свою перевагу у інформуванні. Усі вони стали ефективними агрегаторами новин. Утім, показати збалансовану картину дня сотні твіттів на годину не здатні. Для цього вже потрібна робота журналістів, які можуть правильно розставити акценти, вибрати найвагоміше з інформаційного шуму, подати коментарі експертів. Сьогодні є не так багато ресурсів, які на це здатні.

Можемо говорити про блоґосферу, як про один із майданчиків формування громадянського суспільства. У першу чергу через те, що тут користувач інтернету отримує новини без значних спотворень, а отже може оперувати фактами; тут відбуваються відкриті за доступом дискусії, що дають можливість отримати оцінку цих фактів. І хоч це якісно потужний ресурс, проте повноцінним медіаресурсом він поки що стати не може з багатьох причин.

Попри акції протесту, Податковий кодекс прийняли, а палаткове містечко мітингувальників демонтували. Представник БЮТ Олександр Турчинов у ефірі 5-го телеканалу зазначив, що Майдан розігнали, в тому числі, через пасивність журналістів. Очевидно, пан Турчинов має рацію. Втім, не варто забувати, що на цю пасивність сьогодні найбільше впливає згадана вище «самоцензура» топ-менеджменту.

Вільним від «цензури» та «самоцензури» наразі залишається інтернет, де події активно висвітлюються, збирають громадські дискусії, формують ініціативи. І все це відбувається з оперативністю, на яку не здатен жоден із традиційних медіа-майданчиків.

І хоч інтернет-журналістика поки що не має значного впливу на українське суспільство порівняно із традиційними медіаями, проте ми маємо всі шанси побачити це у найближчому майбутньому.

«Аналогова влада не в змозі побороти цифрове суспільство,» – так назвав свою публікацію про події довкола Податкового кодексу один із українських блоґерів. Важливо сьогодні реально побудувати таке цифрове суспільство. Це змінить не тільки спосіб передачі та доступ до інформації, а й сприйняття цієї ж інформації. Можливо, тоді владі та суспільству не доведеться боротись між собою.

Якщо українські користувачі інтернету та журналісти і справді є сучасними козаками, які подались у «дике поле» інтернету в пошуках свободи слова, то залишається побажати, щоб «вся Україна покозачилась».

Тарас Назарук, студент, м. Львів

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)