У Рівному «джинсу» не маркують – на те вона і «джинса»

Леся Куруц, Віталій Голубєв

Опубліковано: 28-03-2011

Розділи: №18, Друковані версії, За що критикують медіа?, Реклама, пропаганда.

2

Маловідоме слово для пересічного читача, притому один із прикладів інформаційної маніпуляції «джинса», як метод широко використовується не тільки у всеукраїнських виданнях але й має чималий попит у регіональній пресі. Місцевому журналістові не використовувати «джинсу» у «золотий» час, себто в період виборчих перегонів, означає втратити свою «місцеву» популярність серед політиків і втратити додаткову кругленьку суму. Чому і як рівненські журналісти відмовлялися від професійних стандартів і на користь чого?

Аби обговорити проблеми професійної журналістики на предмет «джинси», до Рівного приїхали «етичні» гуру українського медіапростору: заступник редактора інтернет-видання «Телекритика» Отар Довженко та голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. На круглий стіл, в якому насправді багато гострих кутів, запросили місцевих журналістів. Дивно, але гострі питання видалися доволі нецікавими для багатьох медійників, більшість із котрих вирішили проігнорувати таку «журналістську» тусівку. Однак за небагатолюдної компанії вдалося організувати дискусію (інше питання – для кого?, – авт.). Лейтмотив розмови: на місце класичної «джинси» приходять нові брудні медіа-технології. На цьому наголошував і Отар Довженко, і Костянтин Квурт, і Тетяна Голубока, котра, власне, й моніторила «замовні матеріали» на Рівненщині впродовж останніх півтора року.

Перші двоє гостей – змалювали ситуацію з «джинсою» в загальнонаціональному розрізі, а рівненська медіа-юрист – проектувала почуте на місцевий рівень. Присутні медійники не надто сперечалися з почутим. Начебто, усі все знають і все розуміють. Однак професійних помилок допускалися, допускають і, вірогідно, продовжать допускати.

«У Рівному ми моніторили лише друковані ЗМІ і ділили виявлені матеріали з ознаками замовних на чотири групи «джинси», – пояснює Тетяна Голубока. – По-перше, це поділ на політичну й комерційну. А, по-друге, на не марковану взагалі та марковану умовно. Умовне маркування – це зазвичай маленький квадратик наприкінці статей рекламного спрямування. Відповідно, у вихідних даних газети вказується, що матеріали, позначені таким квадратиком, розміщені на правах реклами».

Питання про маркування навіть зачепило кількох місцевих медійників. Дехто з місцевих журналістів вважає, що квадратики та інші подібні позначки – не надто помітні. Мовляв, читач не завжди знайде зв’язок між відповідним посиланням у «підвалі» газети та аналогічним значком наприкінці матеріалу. Інші представники мас-медіа закидали у відповідь: краще вже так, аніж ніяк. Все ж таки хоч наполовину совість залишиться чистою перед читачем. Проте змістовності розмові додали цифри (тут мається на увазі показники щодо використання «джинси» у пресі, – авт.).

«У липні 2010 року із загальної кількості матеріалів із ознаками замовних без належного маркування, 74% не було марковано взагалі, тобто відрізнити їх від редакційних пересічний читач абсолютно не мав змоги», – наводить приклад Тетяна Голубока. За даними моніторингу, одного місяця з ряду дослідження, в жодній (!) із газет жоден (!) політичний матеріал не було марковано з використанням слів «реклама» або «на правах реклами».

Таке ставлення до рівненських читачів медіа-юрист пояснила прогалинами в українському законодавстві. За словами Тетяни Голубокої, саме воно заганяє медіа в такі рамки, що видання просто вимушені йти на порушення закону. «Адже офіційне оформлення політичних матеріалів як рекламних включає багато нюансів і вимагає часу. До того ж самі замовники часто категорично проти того, щоб їхні матеріали позначали як рекламу», – каже експерт.

 Цю думку, власне, і підхопили присутні місцеві головні редактори, котрі вважають, що саме подібна «самоцензура» доволі часто стає причиною появи «джинси» у рівненській пресі. Частково можна зрозуміти і керівників медіа, котрі навчилися виживати з початку кризи, оскільки в газетах суттєво впали рекламні доходи. Насамперед суттєво зменшилася комерційна реклама. Великого бізнесу в Рівному практично немає, а малий та середній «переполовинила» згадана кризова ситуація. За таких умов, чимало видань, аби елементарно вижити, мусять поступатись принципами (в кого вони були) й ставати менш перебірливими в нюансах розміщення замовних матеріалів. З іншого боку, на місцевому ринку є видання, які ніколи не гребували розміщенням немаркованих матеріалів і при цьому не висували особливих вимог до їх етичності та й відповідності журналістським стандартам узагалі.

Це давало і дає змогу замовникам «викручувати руки» іншим газетам: мовляв, усі беруть і не задають зайвих питань, а ви – якісь дивні…

«Коли ми відмовляємось розмістити певний текст, посилаючись на етичні міркування, на нас часом дивляться як на диваків із незрозумілою принциповістю, – відверто зізнається редактор обласного інформаційно-рекламного тижневика «ОГО» Олексій Кривошеєв. – Кажуть, звідки ви такі взялись? Адже «беруть» усі, ще й дякують, що даємо заробити! Під час минулорічної президентської кампанії ми, скажімо, були ледь не єдиними виданнями в Рівному, які принципово не розміщували матеріалів на тему начебто єврейського походження Арсенія Яценюка. Це була свідома позиція менеджменту – не надавати шпальт для розміщення матеріалів, здатних провокувати розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Збоку ми виглядали як якісь «динозаври»…

Неоднозначно виглядає ситуація і з комерційною «джинсою» в рівненських мас-медіях. З одного боку, експерти зачислили до неї будь-який матеріал із ознаками реклами, який не марковано або марковано умовно (як саме – зазначалося вище). З іншого – і комерційні тексти теж можна класифікувати по-різному, залежно від міри та вектору їхнього впливу на читача. Однак рівненські видання рясніють, і ніяк не позначені як рекламні, текстами ворожок та «диво-препаратів». Та буває і таке, коли цілком «придатні до вживання» тексти споживацького спрямування, де корисна інформація часом переважає суто рекламну складову.

«Значна частина проаналізованих нами матеріалів, які, за бажанням, могли б розглядатись як замовні, належала до так званої «м’якої» джинси, – підтверджує одна з учасників моніторингу друкованих ЗМІ Рівненщини, керівник проектів «Школи універсального журналіста» Тетяна Солнцева. – Це тексти, які містять корисну споживацьку інформацію і безпосередньо не агітують  придбати певні товари чи замовити послуги. Низка рівненських газет упродовж 2010 року по суті плавно перейшла до саме такого формату подачі значної частини рекламної інформації. Це корисні поради від експерта + реквізити фірми чи магазину. Натомість деякі видання продовжують розміщувати тексти з більш прямим рекламним спрямуванням (наприклад, інтерв’ю з керівником підприємства або фірми). Проте, загалом від місяця до місяця ми фіксували своєрідне підвищення «якості» комерційної «джинси». Очевидно, що поняття «якість» «джинси» і «якість» взагалі не сумісні, однак тенденція до розуміння того, що таке «джинса» в рівненських медіа, принаймні, спостерігається. Редакції активно створюють нові майданчики для розміщення реклами — до цього їх спонукає і криза економічна, і криза традиційної блочної реклами. Клієнт стає вибагливішим, він вимагає більшої віддачі від вкладень у рекламу, хоче бачити свою вигоду максимально конкретно. Відтак, газети створюють нові тематичні блоки або тематичні сторінки, активніше залучають експертів до підготовки матеріалів споживацької тематики, подають більше практичних порад, креслень, схем, рецептів тощо».

Якщо комерційна «джинса» в рівненській пресі стає «вибагливішою», то слово «якість» по відношенню до політичної «джинси» геть не пасує. Упродовж терміну моніторингу особливих змін так і не сталося. Місцеві редактори кажуть, що одна з причин цього – більша самостійність редакцій у створенні інформаційного наповнення саме в комерційному сегменті. Адже, по суті, в більшості таких випадків формат матеріалу визначає (або суттєво впливає на нього) якщо не редакція напряму, то рекламний відділ газети, який тісно співпрацює з редакцією і пов’язаний з нею певним узгодженим баченням формату подачі таких текстів. Відтак, є більше простору для прояву креативності.

Натомість у політичному сегменті «джинси» більшість текстів редакції отримують централізовано, вони не адаптуються під формат газети чи специфіку регіону, тому виглядають значно більш помітними, часом відверто «чужорідними» на загальному інформаційному тлі видання.

Власне, під час місцевої виборчої кампанії ця тенденція проявилась промовисто: політичні сили загалом небагато говорили рівнянам і з рівнянами про саме місцеві проблеми. В ефірі програми «Телепресклуб» на місцевому каналі «Рівне 1» у ніч після виборів 31 жовтня депутат Рівненської міської ради Сергій Паладійчук афористично заявив: «Вибори виграв телевізор». У тому сенсі, що рівняни здебільшого голосували не за місцевих кандидатів, які вирішуватимуть місцеві проблеми, а за політичні сили, відомі їм завдяки заявам лідерів на київських телевізійних майданчиках Шустера та Кисельова. Одна з місцевих газет зауважила: місцеві вибори за партійною системою, попри перехід до системи змішаної, так і залишились партійними.

Безумовно, свій внесок у це зробили і місцеві медії, які розміщували чимало політичної «джинси», не прив’язаної до місцевої проблематики, тих самих «централізованих» текстів, які одночасно йшли в газети кількох регіонів. «Політична джинса у рівненській пресі, звісно, найбільшого поширення набула в період виборів – президентських, а згодом і місцевих, – каже Тетяна Голубока. – Проте, і в міжвиборчий період оплачені політичні матеріали не зникли зі шпальт більшості видань. Хоча, їхня кількість загалом зменшилась».

Тим часом, дехто з учасників дискусії наголосив: не варто (і навіть небезпечно!) зводити «джинсу» виключно до немаркованих або умовно маркованих матеріалів. Очевидно, що «джинса», тобто матеріали з ознаками замовності – це, насамперед, ті тексти, у яких наявне порушення одного або більше стандартів інформаційної журналістики. А відтак – інформація спотворюється на користь однієї зі сторін конфлікту. Зокрема, коли йдеться про стандарти, то насамперед слід розглядати такі з них як баланс думок, повнота інформації, відокремлення фактів від думок (коментарів, оцінок, висновків), достовірність та точність подачі інформації. Власне, замовчування окремих тем, ключових фактів, ньюзмейкерів чи думок – це також «джинса».

А тим часом чи не головною загрозою медіа середовищу нерозуміння чи не бажання розуміти самими журналістами, що таке «джинса» і який її вплив. Тут мається на увазі, зокрема, самоцензура журналістів. Самоцензура у двох вимірах – професійному та власне політичному. Перша – особливо актуальна для регіональних медіа. Професійних журналістів – обмаль, досвід більшості працівників ЗМІ вимірюється кількома роками, тим паче, що журналістом у Рівному стає будь-хто, незалежно від спеціальності. Багато кому бракує елементарного розуміння, що таке інформація чи інформаційна журналістика. І не зміна влади тому виною, і не тиск власників, а насамперед власна непрофесійність. З іншого боку, деяких редакторів це влаштовує. У розмовах із молодими журналістами рівненських ЗМІ часто доводиться чути: «Редактор ніяк не втручається в те, що я пишу – ні в плані оцінки якості, ні в плані добору тем. Каже – пиши, що хочеш, аби місце на сторінках зайняти, яке від реклами залишається та від першосторінкових матеріалів в інтересах засновника».

Тому, говорячи про «якість» «джинси», потрібно наголошувати, перш за все, на професійній підготовці. Журналіст, котрий є справді журналістом, а не копі-пастером, зуміє виділити факти,  проаналізувати ситуацію, знайти належні коментарі. А той, у кого «гнучкий хребет», так і залишиться «автором» регіонального рівня, який сьогодні підходить тій чи іншій політичній силі, а завтра не буде потрібним нікому. Проте за наявності натовпу «лояльних» із «гнучким хребтом» потенційний роботодавець навряд чи переплачуватиме за гонорового «незалежного» та професійного…

 Та й роботодавець в Рівному зовсім не той, що, приміром, в Польщі чи Німеччині – незалежний від влади і незацікавлений в просуванні чи себе, чи своєї політичної сили.

Можливо, усвідомлення місцевими медійниками всього сказаного і є причиною того, що на заходах, присвячених журналістським стандартам і журналістській етиці, у Рівному зазвичай тихо, і конкретні назви видань, прізвища чи приклади реальні конкуренти на ринку ЗМІ вголос не називають – всі й так знають, що кому належить і що за скільки продається.

Леся Куруц, Віталій Голубєв,
м.  Рівне

Відгуки (2)

Леся, Віталій, матеріал – чудовий. справді, регіональні журналісти рідко думають про джинсу і замовність. але не через те, що такі погані, а тому, що в редакції мало платять. Хоч так з”являєтсья можливість підзаробити.

І ще – порада до адміністраторів сайту. Виділяйте спікерів курсивом або жирним, а то дуже незручно читати.

У невеличких місцевих газетах “джинсу” пишуть навіть просто через те, що нема про що писати. Із 6 сторінок 4 телепрограма (газету називати не буду). Інша справа політична “джинса” в регіональній газеті! Але це вже справа головного редактора, що для нього важливіше: гроші чи авторитет видання. Я розумію, що все купується. І кожен журналіст має свою ціну, річ втім, що він цінний доти, доки не назве цю ціну, але більшість, на жаль, продажні. Хоча чесний журналіст – бідний журналість. Ніяких етичних норм, моральних принципів, мовляв у нас нецивілізована країна і кожен з нас робить її такою…

Звичайно, в Інституті журналістики нас вчать не писати “джинсу”, але одразу видно в кого є своє бачення, хто пише совісно і на кого легко вплинути, й купити.

Я вважаю, коли відкриють громадські телеканали та друковані видання, не буде цензури, і журналіст зможе говорити про все, і всюди, буде змога непогано заробити… То тільки тоді, “джинси” стане суттєво менше. А поки, маємо те, що маємо 🙂

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)