Своб-ода (для) слова по-грузинськи

Кетеван Кантарія

Опубліковано: 28-03-2011

Розділи: №18, Друковані версії, За що критикують медіа?, Цензура.

0

Якщо  почати з того, що у «трояндової  революції» виявилися цілком реальні  гострі шипи, то значить не почати взагалі. Якщо ж додати, що шипи ці пильно охороняють «трояндових королів» і не схвалюють активності, нібито однієї з гілок влади, медій, то значить – спробувати почати. 

    Reporters Sans Frontieres
      Рік    Місце
2010 100
2009 81
2008 120
2007 66
2006 89
2005 99
2004 94
2003 73
2002 поза списку

Постреволюційне вільне слово Грузії розглядаєтья через різні дзеркала. Одні роблять його повним позитивного прогресу, надбанням революції і Грузії загалом, інші голосять про його анорексійний стан. У жовтні «Репортери без кордонів» публікують рейтинг свободи слова у світі. Грузія – сота. Втрата 19-ти пунктів розглядається з різних перспектив, у тому числі з недовірою до компетентності експертів, яких опитує ця організація. Попри недовіру важко без попереднього курсу самонавіювання переконати себе, що Грузія сьогодні заслуговує ввійти хоча б у 50-ку цього рейтингу.

 Телевізійний  простір пострадянської і постреволюційної республіки має яскраво визначені вектори. За першість серед продержавних (тобто задля привілей на кшталт: супроводження президента на відкриття усілякіх розважальних центрів, готелів, та інших об’єктів, які звісно мають статус «державно-важливо»; зняття з ефіру політично-аналітичних передач із збалансованою інформацією і кількістю гостей з яскраво вираженими політичними уподобаннями, а також фактичне ігнорування проблем і ухилення від власного аналізу подій) борються телеканали: «Руставі 2» (варто відмітити, що після революції значна частина журналістів цього каналу почала працювати в державних установах або прес-секретарями держслужбовців),  «Мзе» та «Імеді», плюс загальнонаціональний «Перший канал» і орієнтований на південну Осетію «Аланія». Абсолютний клон «Аджара ТБ» не має конкурента в Аджарії. Поза цим конкурсом намагаються донести до глядача альтернативну інформацію телеканали «Маестро», «Кавкасія» і «25 канал» (в Аджарії). Так якщо «Аджара ТБ» подає абсолютно ідентичну інформацію, показану пів години раніше на «Руставі 2», лише змінюючи її послідовність, то «25 канал» залишається єдиною опорою опозіційних думок в автономній республіці Аджара. Історія «не своїх» телекомпаній досить жвава і перелічує не один судовий процес (в більшості з випадків формальний з відмовоюодорю в кінці) пов’язаний з модифікацією ліцензії (коли «Маестро» намагалася перекваліфікуватись із розважального телеканалу і отримати дозвіл на політичне(?) мовлення), відновленням частот або скасуванням заборгованості, яка невідомо як виникла (цікава сторінка в історії існування телекомпанії «25 канал». Спочатку його відбирають у власників під час володарювання Аслана Абашидзе, який також мав ворожі стосунки із критикою, а після великодушного жесту повернення його засновникам нинішньою владою, накладають заборгованість перед державою за роки, коли канал був привласнений Абашидзе. Схема «Не ти витрачав, але платити тобі»). «Маестро» і «Кавкасія» не транслюються в провінціях, а «25 канал» охоплює лише міста Батумі, Кобулєті, Хелвачаурі, частину Озурґеті і приморську лінію до м.Поті. Перешкоджання ж їхній діяльності, аж до вимикання електроенергії перед LIVE-ом політичної програми («25 канал»), ніяк не може бути приводом для турбот «компетентних експертів» (це пов’язано з цим – «…у тому числі з недовірою до компетентності експертів, яких опитує ця організація.», тобто той хто недовіряє, і є компетентним в лапках експертом).

Грузинська  розслідувальна журналістика сьогодні переживає (сподіватимемось таки переживе) не найкращі часи. Постреволюційну ейфорію замінила неадекватність. Саме так сприймається більшість неоднозначних справ. Жоден з провладідних телеканалів не бачить необхідності «копнути глибше». Цю ініціативу, дещо адаптувавши під «копнути глибше», взяла на себе влада. Наприклад, справа журналіста-розслідувача, Вахтанґа Комахідзе з його фільмами про смерть Зураба Жванію, відмінна від офіційної інформації з Осетинської війни та багато інших. Остання посилила політичне переслідування, через що В.Комахідзе попросив (і отримав) політичний притулок у Швейцарії. Адекватні запитання намагається поставити колишня журналістка «Руставі 2», Нана Лєжава. Вона, як і багато журналістів «старої команди» цього телеканалу, після революції через певні (без лапок) причини покинула його. Сьогодні Нана є авторкою та ведучою «Недільного репортажу» (незалежна студія GNS), який виходив на «Кавкасії», а віднедавна перейшов на телеканал «Маестро». У грудні 2010 р. в соціальній мережі Нана написала: «Увесь вечір за мною їде оперативна машина, навіть не ховаючись, навіть не намагаються заховатись:) toyota corolla WTW 017.  Пане Вано, не хочу охорони, кажу вона мені непотрібна(…)».

Сайт Wikileaks також заторкнув свободу слова в Грузії, точніше оприлюднив листування між Джоном Басом (посол США в Грузії) та Річардом Холбруком (спецпредставник США в Афганістані і Пакістані). Бас пише: «Грузинські ЗМІ передають поляризовано-продержавні і опозиційні думки. Для переважної більшості громадян головним джерелом інформації є національні телеканали. Зміст телевізійної інформації обмежений, через що громадяни не володіють повною інформацією про багато проблем і конфліктів». За його ж словами, «медіаринок дуже малий і завжди має фінансові проблеми. Журналістам платять дуже мало,  і у них потяг до самоцензури».

На youtube можна знайти роздуми Новодворської і Борового (02.44 хв. \\ 04.45 хв.) про свободу слова. Якщо ж міністр нецензурно висловився на адресу російської влади, то, звісно, це є великим надбанням свободи слова, і диво та і годі, як взялись два нулі до одиниці у вищезгаданому рейтингу.

Якщо  закінчити словами Елісо Чапідзе (редактор газети «Резонанс»): «Сьогодні журналістів, якщо не ув’язнюють або вбивають, то  з ними розправляються по-інакшому – фінансовий гніт, так щоб не залишити навіть прожиткового мінімуму. Словом, я не дякуватиму за те, що мене не вбивають». «Поки що» додав би цинік, сподіваюсь серед нас циніків немає.

Чогось  на зразок «Стоп цензурі», як в Україні, в Грузії немає, реально- права журналістів ніяк не захищаються.    Було  вбивство на кшталт вбивства Гонгадзе, журналіста Санаїї, але  ще до революції.   У  далекому 2005-ому заарештували засновника телекомпанії Ш.Рамішвілі, лише недавно він  вийшов на волю.

Відомі приклади переслідування журналіста Комахідзе.  Також вбили (офіційно –  сам помер) бізнесмена Патаркацішвілі, який заснував телеканал Імеді, що був певний час опозіційним, нині канал– маріонетка, як і «Мзе». 

Фінансовий  гніт більш преси стосується, але це – окрема історія.

Кетеван Кантарія, студентка,

Грузія-Україна

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)