Соцмережі – правдиві інформатори про війну у Донбасі чи джерело фейків для онлайн-медій?

Ірина Рєвунова

Опубліковано: 21-04-2015

Розділи: За що критикують медіа?, Онлайн - журналістика, Фальсифікація, містифікація.

0

Повідомлення в соціальних мережах Facebook і Twitter уже стали повноцінним джерелом інформації, на яке із впевненістю посилаються найавторитетніші онлайн-медії. У часи бурхливих суспільних, політичних та військових подій, зокрема війни на Донбасі, дописи в сомережах набувають ще більшого значення. Причин тому кілька. Часто саме у Facebook і Twitter інформація з’являється раніше, ніж її оприлюднюють офіційні джерела – високопосадовці, прес-служби, речники тих чи інших інституцій. Крім того, у місцях, охоплених збройними протистояннями або непідконтрольних Україні, не функціонують державні установи, які б могли надати офіційну інформацію. Туди не завжди можуть потрапити професійні кореспонденти. Тому соціальні мережі стають чи не єдиним джерелом інформації про загибель громадян і руйнування інфраструктури.

Соціальні мережі, які починали своє існування як місце приватного спілкування як реальних, так і віртуальних знайомих, наразі втрачають свій первинний зміст місця для бесіди друзів. Із часом комунікація в соціальних мережах перейшла від міжособистісної й суто розважальної до масової.

Наразі в соціальних мережах представлені більшість політиків, урядовців та державних інституцій. За час проведення Антитерористичної операції на Донбасі, яка розпочалася 13 квітня 2014 року, на повідомлення офіційних осіб та військовослужбовців, залучених до бойових дій новинні онлайн-медіа посилалися нарівні з брифінгами речника Ради національної безпеки та оборони Андрія Лисенка та заявами перших осіб держави.

Серед сторінок та акаунтів у Facebook і Twitter можна виділти наступні групи:

  1. Сторінки й акаунти у Facebook та Twitter-акаунти посадових осіб: Президента України Петра Порошенка, Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, Спікера Верховної Ради України Володимира Гройсмана, Міністра внутрішніх справ Аресна Авакова тощо. На таких сторінках розміщується, здебільшого, офіційна інформація, яку використовують у своїх новинах усі без виключення онлайн-медії.
  2. Сторінки державних інституцій та силових структур: прес-центру Антитерористичної операції, Оперативного штабу РНБО, Міністерства оборони України, Національної гвардії України тощо. Інформація, оприлюднена на таких сторінках, також носить офіційний характер, і доцільність її передруку в онлайн-медій не викликає сумнівів. Утім, як зізнаються в розмовах «не на камеру» представники силових відомств, часом в офіційних публікаціях прес-центру АТО та інших подібних структур подають неповну інформацію. Зокрема, можуть занижувати втрати українських військових у тих чи інших операціях.
  3. Сторінки добровольчих батальйонів і окремих підрозділів Збройних Сил України: батальйону «Донбас», полку «Азов», батальйону «Айдар», третього батальйону територіальної оборони Львівщини «Воля», батальйону територіальної оборони «Київська Русь», батальйону особливого призначення «Київ-2» тощо. Подібні сторінки можуть містити як оперативну інформацію про події, так і емоційні заклики до допомоги бійцям. Часом повідомлення на сторінках батальйонів та на сторінках офіційних силових структур мають суттєві розходження.
  4. Сторінки благочинних та волонтерських організацій, які які допомагають військовим: громадської організації «Допомога пораненим в АТО», громадської ініціативи «Допоможи фронту», громадської ініціативи «Допомога Армії України», Центру забезпечення тощо. На таких сторінках здебільшого публікуються оголошення про збір коштів, продуктів і речей для бійців, на які також посилаються онлайн-медії.
  5. Акаунти окремих бійців АТО: командира добровольчого батальйону «Донбас» Семена Семенченка, лідера «Правого сектора» Дмитра Яроша, бійця батальйону «Донбас» Євгена Шевченка тощо. Тут можна зустріти як оперативну, часто набагато раніше повідомлювану, ніж в офіційних джерелах, інформацію, так і різноманітні філософські роздуми, власні враження, емоційні заклики до тих чи інших дій. Проте онлайн-медії довіряють повідомленням військовослужбовців і часто передруковують не лише конкретні факти, а й дописи, які носять емоційне забарвлення.
  6. Акаунти військових аналітиків, громадських активістів та журналістів, які висвітлюють події в зоні конфлікту: координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, лідера громадської ініціативи «Права справа» Дмитра Снєгирьова, тележурналіста Романа Бочкали, журналістки Анастасії Станко, журналістів Олексія Мацуки та Всеволода Філімоненка тощо. Дописи на таких сторінках можуть як мати сенсаційний і не завжди перевірений характер, так і містити оперативну й точну інформацію про події в зонах бойових дій.
  7. Акаунти або окремі дописи в групах випадкових свідків тієї чи іншої події: обстрілу, вбивства, фактів мародерства тощо. До таких повідомлень онлайн-медіям слід ставитися з особливою обережністю, оскільки свідки можуть як повідомляти про реальні події, так і, навмисно або випадково, спотворювати дійсність так званими «інформаційними вкиданнями».
  8. Акаунти, сторінки та групи російських військових та їх родичів. Дописи на таких сторінках і в групах потребують окремої уваги та обережності під час використання для підготовки новини. Однак саме російські військові, часто неусвідомлено, надають докази вторгнення РФ на Донбас або обстрілу України з території Росії.

Якщо з висвітленням брифінгів спікерів АТО чи РНБО в журналісті проблем не виникає: прийшли, послухали, написали, то подати інформацію про несподівані події на Донбасі непросто. Часто інформація про ту чи іншу неанонсовану подію з’являється саме в соціальних медіях, тому й доводитьс онлайн-виданням посилатися не на власних кореспондентів чи прес-служби, а на допис умовного «Василя» у Facebook чи Twitter.

Зокрема, 11 липня 2014 року одним з перших у дописі на Facebook про обстріл бійців 24-ї бригади та численні жертви повідомив тоді командир четвертої роти батальйону «Дніпро», а нині нардеп Володимир Парасюк. Одразу ж, не чекаючи коментарів від офіційних джерел, на його допис послалися більшість онлайн-медій. А пізніше інформацію про обстріл та значну кількість поранених і загиблих військових підтвердили в прес-центрі Антитерористичної операції.

Парасюк про Зеленоплля

Однак не все те правда, що в соцмережі пишуть. Яскравим прикладом такої недостовірної інформації є повідомлення e Facebook журналіста Всеволода Філімоненка, який, посилаючись якесь на джерело, 29 червня 2014 року повідомив про смерть лідера луганської «Просвіти» й викладача історії Володимира Семистяги, якого взяли в полон бойовики «ЛНР». Повідомлення журналіста передрукували чимало популярних онлайн-медій, зокрема Еспресо.TV, ТСН, Дзеркало тижня, Укрінформ та інші. Однак уже за кілька днів з’явилася інформація про те, що Володимир Семистяга живий, а 16 серпня народний депутат України Олександр Доній (до речі, теж у Facebook) повідомив про те, що заручника звільнили. Відповідно, інформація про смерть луганського просвітянина, оприлюднена журналістом Всеволодом Філімоненком і поширена рядом онлайн-медій, виявилася хибною.

Флмоненко про Семистягу

 Донй про Семистягу

Є й такі повідомлення в соцмережах, достовірність або фейковість яких на 100 % довести неможливо. У ніч на 13 квітня батальйон «Крим» оприлюднив у Facebook інформацію про те, що їхні позиції під Донецьком бойовики обстрілюють фосфорними боєприпасами. До повідомлення були додані світлини. Того ж дня в штабі АТО інформацію про використання терористами заборонених фосфорних боєприпасів спростували, однак батальйон і надалі продовжує наполягати, що такий обстріл мав місце.

Батальйон Крим про обстрл

Натомість часто чи не єдиним правдивим російським джерелом інформації стають дописи в соціальних мережах військових РФ та їх матерів та інших родичів. Наприклад, наприкінці липня російський солдат Олександр Соткін розмістив на своїй сторінці в Instagram фото, які були зроблені на російсько-українському кордоні та на території України, зокрема біля села Красна Талівка Станичо-Луганського району Луганської області. Інший російський солдат, зареєстрований у соцмережі під іменем Ваньок Жеребцов, виклав відео запуску ракети в бік України. Відповідно, такі повідомлення, правильно проаналізовані й інтерпретовані українськими онлайн-медіями, стали черговим доказом перебування російських військових на Сході України та обстрілів нашої території з боку Російської Федерації. Пізніше, коли російські війська відкрито вдерлися на територію України, таких дописів від військових-окупантів стало чимало. Однак, як правило, такі солдати-любителі фотосесій на танку під Донецьком через кілька годин після необачної публікації доказів злочину видаляють або допис і світлинами техніки та геолокацією, або й усю сторінку в соцмережі.

Разом з тим, матері та інші родичі російських військових, які загинули на Донбасі, створили на Facebook групу «Вантаж -200 з України в Росію», у якій повідомляють про загибель російських солдатів на території сусідньої для них України. Завдяки соцмережам було підтверджено й скандальну загибель на Донбасі російських десантників із Пскова. Тоді на їх сторінках у «ВКонтакті» почали з’являтися скорбні повідомлення їхніх рідних та друзів. Такі дописи послугували для українських медійників доказом того, що російські військові вторглися в Україну й були вбиті.

Відтак, соцмережі в якості джерела інформації для онлайн-медій мають як позитивні, так і негативні риси. До позитиву, безсумнівно, належить можливість доступу до інформації, яку неможливо отримати іншим шляхом – безпосередньо на місці події або через прес-служби. Негативом є великий відсоток неправдивої або спотвореної інформації, яку онлайн-медії через брак часу або небажання перевіряти достовірність передруковують, таким чином поширюючи черговий фейк.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)