Самоцензура як ознака відповідального журналіста?

Оксана Василів, студентка

Опубліковано: 28-04-2011

Розділи: За що критикують медіа?, Цензура.

1

Якщо відкинути цензуру у її вузькому розумінні із усіма заборонами: спаленнями книжок, переслідуваннями авторів та темниками для журналістів, –то це зовсім не означатиме свободу слова чи наявність абсолютної свободи узагалі. Наш час пропонує нові «безболісні» способи контролю над інформацією. Один з них –створення прес-служб. За задумом – річ корисна і існує вже давно. Її робота втілює особливий пом’якшений цензурний винахід, коли здебільшого теми та їх потрактування пропонують «зверху», а не знаходять самі журналісти. Цей винахід має два ефекти: позитивний – полегшує роботу журналіста та пропонує готову інформацію про діяльність установи та негативний – запропонована інформація викладена тенденційно, з урахуванням інтересів установи, плюс вона породжує різновид соціальних лінощів у деяких представників ЗМІ, коли інформація не перевіряється і висвітлюється лише певний офіційний бік питання, що безперечно дуже влаштовує керівництво установи…

Існує й інший тип цензури – самоцензура, це щось на кшталт «свободи за вибором», коли журналіст сам вирішує не подавати певної інформації. Це робиться, як стверджують апологети самоцензурування, тільки в інтересах суспільства. Але ту є одне «але»:  як знати, що саме цього читачеві знати не варто?  Про владу. Про діючого президента.

Як приклад візьмімо найцікавіший, як на мене, приклад творення позитивного образу у державі – образу президента. Більшість з нас знає, як у радянські часи людям активно «допомагали» полюбити партійних лідерів. Нині маємо цікаві дослідження цього явища  в американських ЗМІ. Загалом позитивний образ президента – це добре. Він є певним уособленням державної влади, тому і для населення власної країни, і для світової спільноти добре було б бачити його у позитивному світлі. То де ж проходить «золота середина» між обмеженням негативної інформації, що не є суспільно значимою, але може знизити рейтинг, і цензуруванням важливих для суспільного розуміння речей,  про які мовчати не можна?

Традиційно «фільтруванням» такої інформації насамперед займається прес-служба. Тому надзвичайно важливо аби ворна працювала професійно. Показовим у сенсі непрофесійності є візит Віктора Януковича до Франції, коли його прес-служба в новині від 7 жовтня повідомила, «…розпочався офіційний обід від імені Президента Французької Республіки на честь Президента України». У телефонній розмові з журналістами прес-служба президента Франції заперечила факт спільної вечері глав держав. Як виявилося Ніколя Саркозі практично ніколи не влаштовує офіційних обідів. Пізніше і прес-служба українського Президента спростувала цю інформацію. (Лазарєва Анна. Як Януковичу в Парижі соломку підкладали. Український тиждень. http://www.ut.net.ua/art/166/0/4421/)

Або ж ще можна згадати про вже традиційне з боку України недотримання протоколу під час президентських закордонних візитів, наприклад до Китаю, куди дружина Віктора Януковича не поїхала. Згодом у ЗМК обговорення цього візиту перетворилося у дискусію про доцільність дотримання дипломатичного протоколу. А про що домовлялись лідери держав забути повідомили… (про інші випадки – Василь Зігалов у «Віктор Янукович без дружини. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2147742.html).

Із дружиною президента Людмилою Янукович узагалі цікава ситуація. Газетні матеріали рясніють інформацією про те, що вони з Президентом будуть розлучатися (http://gazeta.ua/index.php?id=328517), тому Віктор Янукович навіть не запросив її на святкування свого дня народження (http://www.volynnews.com/news/interesting/17288/).
Натомість на обкладинці журналу Weekly.ua було фото усміхненого президентського подружжя із велосипедами. Дивним є лише той факт, що сама стаття присвячена здоровому літньому відпочинку, зокрема велотуризму і про Януковичів там зовсім не йдеться. (http://weekly.ua/issues/2010/29-30.html). Дехто із журналістів також звертає увагу на те, що сидіння на велосипеді пані Янукович підняте настільки високо, що сісти на нього їй просто не вдасться… Щаслива сім’я як піар-хід?

До речі, про щасливу сім’ю. «Волинь-нова» пише: «Піарники українського Президента «прокололись», коли в матеріалі про нинішню літню відпустку Віктора Януковича розмістили його фотографію із дружиною». Видання посилається на газету «Новая» і стверджує, що фото були зроблені ще в 2004 році. (http://www.volynnews.com/news/interesting/17288/)

Натомість ZIK пише, що «весь час відпочинку в Криму, окрім декількох нарад і зустрічей, Президент Віктор Янукович проводив зі своєю родиною на державній дачі № 9 в Мухалатці. Поруч з ним постійно були дружина Людмила Олександрівна і онуки» (http://zik.com.ua/ua/news/2010/08/12/240902).

Звідси бачимо, що інформація публікується різна і її достовірність лише на совісті журналістів. Нам не відомо чи подібна інформація, подана президентською прес-службою, просто не перевіряється чи вона публікується свідомо. Те, з ким відпочивав Віктор Янукович, чи катається він на велосипеді і які у нього стосунки з дружиною – нібито суто приватна інформація, але вона також може вплинути на його рейтинги.

Тож маємо типову ситуацію, коли одні ЗМІ публікують позитивні матеріали, а інші намагаються будь-що розкритикувати президента, як, наприклад, «Український тиждень», який навіть подає перелік популярних «янукізмів» –  висловів Віктора Януковича, в яких він плутає терміни та перекручує прізвища http://www.ut.net.ua/art/165/0/4279/). Складається ситуація, що люди, які читають і одну, й інше пресу не вірять ні тим, ні іншим…

Крім таких суто «пресових» спроб створити позитивний образ, прихильники президента послуговуються й іншими засобами, вже суто радянськими. Серед них особливо виділяється документальний фільм, який був знятий про Януковича до його ювілею. «Президент. Початок шляху» транслювали на багатьох каналах і розповідав він про «доброго і мудрого», з яким – цитата з фільму – Україна може спати спокійно. (детальніше фільм проаналізований Володимиром Панченком http://www.ut.net.ua/art/164/0/4130/). Хоча нещодавно в інтерв’ю Телекритиці головний редактор «Дзеркала тижня. Україна»  Юлія мостова оцінила нинішнього президента так: «Це хижак, надзвичайно небезпечний. Але дуже цікавий.» http://osvita.telekritika.ua/material/1556. У той самий час фрагмент шоу «Велика різниця», де було показано пародію на Віктора Януковича, вирізали (http://ua.korrespondent.net/ukraine/1146173-ictv-virizav-z-velikoyi-riznici-parodiyu-na-timoshenko). До речі, в Росії таку ж пародію на Путіна та Медвєдєва показали в ефірі.

Натомість Інтернетом досі гуляє відео, де на Віктора Януковича падає вінок під час чергового покладання квітів. Чи є це виявом свободи? Сумнівно. Швидше йдеться про неетичність і саме тут і мала спрацювати самоцензура. Самоцензура – не як спосіб подобатись владі,  а як механізм, який треба використовувати для того, щоб не опускатися до речей неетичних. Нам потрібна критика, але вона має бути конструктивною.

Тож журналіст повинен вміти пройти по тоненькій межі так, щоб з одного боку не потрапляти у пастку цензури, і, водночас, не займатися неконструктивною критикою. Тільки тоді суспільство отримає справді потрібну та зважену інформацію.

Оксана Василів, студентка, м. Львів
 
 
 

 

Відгуки (1)

цікаво. дякую.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)