Реальне життя чи реаліті-шоу

Вероніка Хідченко

Опубліковано: 30-01-2013

Розділи: Агресія і тривога, За що критикують медіа?, Популярні і якісні медіа.

0

Чотири вбивства, одне зґвалтування,  дві аварії і ще купа дрібних неприємностей. Якщо хтось думає, що це назва блокбастера, то він глибоко помиляється. Це перелік з випуску новин одного  із відомих всеукраїнських телеканалів.  Хоча той, хто подумав про фільм усе ж правий, до трилера такі події пасують більше. Та й не дивно – у «Священному лісі» працює потужна індустрія із виготовлення криваво-шокуючого місива задля заробляння грошей. А «ТСН», «Інтер», «Україна» чи будь-який інший канал просто таки змагаються у брудній сенсаційності. Телеканали штучно нагнітають ситуації задля того ж заробляння грошей, мовляв, хто ж їх інакше дивитися буде. «Прости, Господи! Але якби не це вбивство, то й говорити не було б про що», фраза одного із редакторів львівського ТБ. Як тут не отримати моральний шок!

Ось і непомітно якось усі ці моторошні Фреді Крюгери і холоднокровні Роккі перекочували з екранів у наше реальне буття. Статистика навмисних злодіянь жахає. Не наводитиму тут цифри, аби не уподібнюватися до того ж телебачення. Зауважу лише те, що лякають не самі статистичні дані, а байдуже ставлення до них людей. Себто нікого вже й не вражає, що відбуваються вирізання цілих сімей – воістину П’юзівські книжкові вендети, випадки педофілії у сусідній школі  і т.ін., на що уява відмовляється адекватно реагувати. Хочеться вигукнути словами Ренати Литвинової про те, що страшно жити. Але люди звикли, не противляться, а отже це стало нормою нашого життя. А це і жахає найбільше. Що ж буде далі?!

Виникає логічне запитання, звідки це потурання злу?! Відомо ж, що поки добрі люди мовчать, злодії своє діло роблять. Чому не викликає гнівного супротиву, бурхливої реакції глядацької аудиторії?! Адже в кіно ніхто ходити не примушує: хочеш дивися криваве місиво, не хочеш іди на комедію чи мелодраму. А от новини наче безпечна, але така підло підступна річ, що здатна видавати бажане за дійсне. І видає… навмисно вишукуючи сенсації, умисно створюючи дим там, де не було вогню. І в результаті маємо штучно створений світогляд пересічного глядача: головне в житті – гроші, щоб чогось досягти треба дати хабара, або надати сексуальні послуги (тепер це так називається), людське життя нічого не варте, лише  за умови володіння купою тих же грошей. І це вже виходить якась така собі аксіома…

Як же тут не згадати про радянську журналістику. Коли говорилося про виставки, концерти, приїзди високих гостей, на кшталт письменників чи класичних музикантів зі світовими іменами, конкурси та олімпіади для дітей, наукові конференції, та державні преференції, вибачте за риму… «Ну, і?!», подумає хтось…  А те, що вважалося це нормою – бути освіченим, обізнаним, начитаним, із захопленнями і колекціями, із високими мріями та ідеалами. Тут не розмальовується у рожеві фарби комуністичний режим, наголошується лише, що сповідувалося психологічне правило «не виховуй своїх дітей, а виховуй себе, а вони твоїм прикладом виховаються». І що з того покоління дітей виросло? І ким були ті, перепрошую за слово, люмпени? Це були високоосвічені люди, з власноруч написаними дисертаціями, вистражданими творами культури, мистецтва і музики. Не мільйонери точно, але від того не нещасні, а дуже навіть навпаки. Щодо людей нинішнього покоління, то безперечно виділяються на увесь світ відомі українці, зайвим буде називати їх поіменно. Але це винятки, які тільки підкреслюють загальне правило: іде тотальна морально-духовна деградація! І телебачення, та й інші ЗМІ відіграють у цьому процесі чи не найголовнішу роль. Адже саме у медійному просторі формується суспільна думка, культурні цінності, суспільна етика і мораль…

А нас годують низькопробними передачами, де міняються жінками, дітьми, родинами, професіями… Уже не аморально бути бісексуалом, хизуватися  дітьми від одружених чоловіків, лаятися відбірним матом, мовляв «із пісні слів не викинеш»… Усіх закликають співати, танцювати чи бозна-що витворяти лише б створити шоу, збиваючи з пантелику тим самим людей з їх обраного шляху. Хоча психологи тут можуть заперечити, що хто обрав, того вже не збити. Однак, переконаних не так вже й багато, а от сірої маси наплодити, яка б лише тяжко гарувала за копійки, а потім ввечері сиділа в телевізорі, споглядаючи увесь цей непотріб із широко розплющеними очима і набитим ротом іншого роду непотребом, який рекламується у перервах, дуже просто у такому здеморалізованому векторі. І все, більше нічого не треба: зомбі-продукт готовий, на біса ті дорожезні нано-роботи! Облуплений споживач дозрів – керуй як хочеш, тобто «розділяй і властвуй»!

Раніше, років з двадцять тому, здавалося, що дивитися телевізор, то марна трата часу через пусту балаканину, окрім новин, щоб бути в курсі подій в країні та світі. А тепер треба викинути цей предмет інтер’єру на смітник цивілізації, не затуляти ним вікно у життя. Схаменіться люди! Реальне життя те, що за вашим вікном, а не на екрані такої космічно привабливої плазми.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)