Проблеми інтернет-цивілізації або роздуми про насильство і порнографію в мережі

Ігор Полянський

Опубліковано: 12-07-2008

Розділи: Порно.

2

Звісно, мені зовсім не хочеться, аби після прочитання цієї статті у читачів склалося враження про автора як про фахівця у галузі мережевої порнографії. Отак зі старту ми одразу входимо у внутрішній конфлікт. З одного боку, метою будь-якого дослідження є (попри суто науковий вислід) утвердження фахових позицій автора, формування і зміцнення його авторитету серед колег, невловимо-щемкі поняття на кшталт “слава і визнання”. З іншого боку, бути авторитетом у такій делікатній сфері, як порнографія та насильство, кому потрібна така слава? Тому, розпочинаючи розмову про мережеві насильство і порнографію, хочу сконстатувати декілька супутніх моментів.

По-перше, неможливість аналізувати ці явища винятково науковими методами. Теорія інформації чи теорія публіцистики (з позицій яких “дозволено” виступати журналістові) не дають змоги якісно провести безсторонній аналіз, як це роблять, скажімо, психологія чи інформатика, де перша розглядає ту ж інтернет-порнографію як психопатологію, а друга вивчає її нарівні з іншими даними з усіма програмними та іншими технологічними нюансами, що супроводжують ці дані. Відтак доводиться зловживати загальними (“добре” і “погано”) визначеннями й “загальнолюдськими” висновками.

По-друге, навіть наукова (чи, радше, науково-популярна) стаття є могутнім засобом пропаґанди певної ідеї. Тому, щоб залишатися послідовним до кінця, тут не буде жодного посилання на інтернет-ресурс, що міг би послужити ілюстрацією до нашої теми. Усе викладене далі пропоную розглядати як результат роздумів автора над проблемами інтернет-цивілізації.

Загальновідомо, що Інтернет від початку його комерційного застосування став чи не наймогутнішим виразником і концентратором людських слабкостей: аморальності, розпущеності, жорстокості, підступності, безвідповідальності, глупоти врешті-решт. Частина з них буйно проросла в образах десятків і сотень тисяч леґальних чи підпільних порносайтів з повним комплексом відповідних послуг та “самопальних” аматорських сторіночок із краденим фото- та відеоматеріалом. Здебільшого будь-яка пошукова система (автор, “тестував” пошуковики Alta Vista, Hot Bot, Excite, Infoseek, Aport) при введенні запиту, скажімо, на слово “порно” видає мінімум 12-13 тисяч сторінок посилань. Обличчям Інтернету виявилися Памела Андерсон та Леонардо ді Капріо. Причому ім’я спокусливої блондинки здебільшого шукали зовсім не в категорії улюблених акторів кіно, як це було з найпопулярнішим чоловіком… Цікаво, що й серед спортивних кумирів відверто простежується саме “плотська” тенденція: Майкл Джордан та Анна Курникова. Якщо “літаючий баскетболіст” дещо випадає з цього потоку саме тому, що, можливо, й справді є леґендою світового спорту, то перше місце російської тенісної супермоделі підводить нас до першого (й очевидного) висновку: найбільшим попитом у Всесвітній мережі користується ТІЛО. Відтак перелік визначальних для Інтернету функцій розпочнемо з функції розважальної, а далі йдуть освітня, інформаційна, наукова, рекламна й ін.

Повертаючись до 68 % сумлінних співробітників великих і маленьких компаній, які упродовж роботи не менш сумлінно “накручують” інтернет-трафік, блукаючи ххх-сайтами (уявити лише, скільки їх виходить “на промисел” у нічні години), спробуємо вибудувати для них поведінкову теорію. Можна поділити постійних (себто узалежнених) споживачів мережевої порнографії мінімум на дві категорії: тих, хто цього прагне і шукає свідомо, і тих, кому порнографія загалом гидка, але хто все-таки шукає її під впливом несвідомого і нездоланного поклику. Порнозалежність у “клінічному” варіанті майже не лікується. На підтвердження тези про сексуальну (у т. ч. й порно-) залежність як хворобу свідчить існування у США спеціалізованих медичних центрів для так званих секс-наркоманів. Головний лікар однієї з них (“Голден Вей”) Марк Лаазер коментує цей феномен так, що серед пацієнтів зустрічалися такі, що готові були накласти на себе руки — такий переживали нездоланний потяг. Ці люди втрачали все: сім’ю, роботу, гроші, людську гідність… Їх у житті цікавив лише секс, вони шукали тільки сексуального сп’яніння, що є аналогічним до наркотичного. За три роки у нього лікувалося майже дві тисячі пацієнтів.

Важче з другою групою. Найперше тому, що не все тут до кінця зрозуміло, а особливо важко тому, що… страшно. Зараз поясню. Пошуки порнографії можна прирівняти до пошуків будь-якої іншої актуальної інформації (тобто такої, яка життєво потрібна зараз людині). Продовжмо цю лінію: нерідко пошук і здобуття нової інформації означає примноження нашого знання, тобто здобута інформація перейшла на вищий рівень функціонування, стала спроможною змінити стан речей. Ми приймемо цей погляд. Є чимало причин, що породжують потребу в інформації порнографічного характеру. Серед найпоширеніших — систематична сексуальна невдоволеність або ж підвищені сексуальні потреби, які важко або неможливо задовольнити традиційним способом; психологічна неврівноваженість, невпевненість у стосунках з особами протилежної статі (віртуальні стосунки, де анонімність знімає будь-яку відповідальність.

Якщо ж усе-таки доходить до цього, то людина постає перед вибором: обрати традиційний шлях сексуального розвантаження (через живе спілкування, читання відповідної літератури чи перегляд кінофільмів) або скористатися Інтернетом.

Якщо людина здобуває потрібну їй інформацію (порнографічну також) традиційними, доінтернетівськими методами, трепетний, майже інтимний процес її освоєння розвивається поступово і порівняно повільно. Це подібне до формування романтичних стосунків між незнайомими людьми: спочатку невиразна, майже неусвідомлена зацікавленість, потім уважніше приглядання, оцінювання звіддаля, далі обережна спроба знайомства. Крім приємних відчуттів, цей процес має й раціональне підґрунтя — демпфіруються накладки, що виникають під час невиправданого форсування подій.

По-іншому розвивається ситуація, коли до справи залучається Інтернет. Здобуття інформації в мережі, якщо продовжити аналогію, можна порівняти з невигадливим голлівудським коханням із “Титаніка” — все відбувається надто швидко: десяток-другий клацань мишкою — і ось вона (інформація) твоя.

Зверніть увагу на характер суспільства, яке породило Інтернет, на характер сучасної західної цивілізації, котра, як відомо, є сукупністю переважно індивідуалістів. А індивідуаліст — також людина, йому, з усією його самодостатністю, також хочеться поспілкуватися. Причому, не тільки на теми духовні. І тут перед ним відкривається фантастична комунікаційна можливість. Швидкість, простота і безпечність доступу до порноматеріалів викликають не просто звикання до комп’ютеризованого комунікування-спілкування, а звикання, посилене могутнім емоційним, ба, навіть інстинктивним (тому практично неподоланним) первнем. Директор Центру шлюбу і сексуальних стосунків у Каліфорнії та координатор консультаційного і навчального центру Cowell Student Healt при Стенфордському університеті Ел Купер стверджує, що більше часу ми проводимо в онлайновому просторі і, відповідно, менше в товаристві собі подібних, то більше потребуємо миттєвої розрядки в мережі.

Отже, якщо ви — загартований користувач Інтернету, для вас уже не є новиною присутність там порнографічних чи інших сексуально відвертих матеріалів. Однак місце для здивування завжди знайдеться. Адже будь-якої миті ви можете отримати посилання на порнографічні ресурси в результаті пошуку за, здавалося б, цілком “безпечними” ключовими словами. У цьому випадку ми зустрічаємося з іншим виявом пропозиції — пропозиції на випередження. Якщо форму існування мережевої порнографії у першому її варіанті ще можна сяк-так виправдати (різні люди — різні потреби), то примусове її поширення виглядає вкрай небезпечним. Чим виправдати появу посилань на порнографічні сайти у списку посилань із теми, доступної для широкої (й дитячої також) аудиторії? І хоча виробники електронних матеріалів для дорослих можуть як арґумент наводити аналогію з порножурналами на полицях книжкових магазинів (які, поза тим, дітям усе-таки недоступні), поява хибних посилань на “квартали червоних ліхтарів” при пошуку в мережі можна порівняти з “приставаннями” ексгібіціоніста на вулиці або з коротенькою порновставкою в сімейну кінокомедію, що транслюється увечері. Спробуймо з’ясувати, чому ж так уперто прохоплюються ці посилання при абсолютно “невинному” пошукові.

Заради справедливості й наукової достовірності мусимо визнати, що мережева порнографія — це високоліквідний інтернет-продукт. І таким його зробив деідеалізований спосіб життя технологічної цивілізації, передусім західної. Для підтримання своєї ліквідності цьому продуктові вже замало простого систематичного відвідування того вельми широкого, але більш-менш постійного кола поціновувачів. Збільшення відвідуваності ресурсу автоматично веде до збільшення прибутків його власників (зростають відрахування від телефонних компаній, які надають зв’язок, збільшується пропозиція реклами від зацікавлених фірм, сайт піднімається у рейтингах своєї категорії.Його частіше бачать при цільовому пошукові інформації означеного спрямування). Отже експансія стає запорукою виживання. Але рано чи пізно всі законні методи поширення впливів вичерпуються і відчайдушні вдаються до заборонених. Виникає явище інтернет-спаму — несанкціоно-ваного трафіку.

Суть цієї диверсії в тому, щоб потрапити у першу десятку (двадцятку) результатів пошуків будь-якої інформації (останні новини, фінансові зведення, наукові дослідження, економічний моніторинґ, спортивні огляди і т. ін.). Опинившись серед лідерів “безпечного” запиту, порносайт має більше шансів на те, що користувач випадково зайде на нього, а якщо поталанить, то й запам’ятає адресу. Навіть якщо добропорядний громадянин одразу зрозуміє, куди потрапив, і, лаючи “диявольський винахід капіталістів”, гучно “гримне” вікном броузера, свій внесок у процвітання сайту він зробив: система зареєструвала його візит, просканувала ІР-адресу його комп’ютера, внесла всі потрібні дані (й e-mail нещасного користувача поштової програми Outlook Express) у свою базу даних, одне слово, формально з’явилися законні підстави для звітів про збільшення відвідуваності, зростання популярності, а відтак для вимог щодо збільшення фінансування сайту, збільшення потужності каналу зв’язку, а ще далі для виділення додаткових коштів уже із державного бюджету на прокладання нових оптоволоконних ліній, на активізацію наукових досліджень у галузі фотоніки та оптичних комутаторів. Так порнографія стає двигуном технічного проґресу. На щастя, це лише смілива фантазія автора, але я маю дуже мало сумнівів у тому, що ця схема не працюватиме насправді.

Як же досягається те, що адреси порносайтів потрапляють на початок списку результатів запиту? За словами Дженіфер Маллін, виконавчого директора пошукового сервера Infoseek, більшість спамерів напружено вивчають повідомлення інформаційних каналів для того, щоб постійно перебувати в курсі останніх подій і так “підв’язувати” свої сайти під “гарячі” події дня чи актуальні новини певного періоду (наприклад,торік, восени, понад місяць “хітовим” у мережі був запит на ключове слово “Олімпіада”). Маючи інформацію про найпопулярніші запити, спамерам залишається розв’язати суто технічну проблему: перехитрити автоматичні програми індексації пошукових систем, так званих “павуків”, або “ботів”.

Основні пошукові системи використовують два способи індексації www-вузлів. Одні “павуки” переглядають лише заголовки або мета-теги HTML-коду сторінок. Для таких програм спамери заповнюють мета-теги своїх сторінок ключовими словами, які найчастіше використовуються в запитах або ж найпопулярнішими поточними запитами. Інші “павуки” читають та індексують сторінки загалом, що змушує спамерів вкладати ключові слова безпосередньо в текст на сторінці. Щоб приховати таку “підставку”, придумано безліч технічних способів: від накладання тексту на текст до розміщення на сайті цілих словників. До того ж, деякі пошукові системи самі повідомляють, які запити трапляються найчастіше. У такий спосіб вони самі повідомляють спамерам, на які ключові слова спрямовувати свою атаку.

Звісно, усі сервери пошуку намагаються якось зарадити несанкціонованому трафікові. Утім оскільки межа між засобами для звичайного маркетинґу в мережі і засобами для порноспаму досить-таки розмита, результат не завжди позитивний. “Кожен новий спосіб, який використовують спамери, нагадує гонку озброєнь, зазначає Дженіфер Маллін. Ми винаходимо протиотруту, а вони придумують новий спосіб досягнути свого, ми ставимо новий фільтр, а вони використовують нову технологію спаму”. Скажімо, пошуковик Excite протидіє так званій “упаковці” (поширена техніка спаму, коли одне і те саме слово багато разів повторюється в заголовках чи в тексті сторінки), автоматично знижуючи рейтинґ сторінок, де виявляється таке повторювання.

Іншим способом подолати спам є використання спеціальних фільтрувальних систем. Лідером у цій відносно новій галузі є Family Search спільне підприємство компанії Net Shepherd, яка розробляє блокувальне програмне забезпечення, та пошукової системи Alta Vista компанії Digital. Коли ви робите запит, він одразу потрапляє в Alta Vista, яка надсилає назад 200 результатів пошуку. Потім ці 200 посилань фільтруються через базу даних рейтинґ ів компанії Net Shepherd. Віце-президент із маркетинґ у в Інтернеті компанії Net Shepherd Труді Вайт-Метьюз вважає, що якщо проаналізувати понад 500 тисяч вузлів, то ви все одно отримуєте тільки той результат, на який розраховували.

Можливо, цей шлях (фільтрування методом “ручної” каталогізації) і стане справді дієвим захистом від спаму, хоча він і надзвичайно трудомісткий. Але якщо порівнювати, скажімо, результати аналізу на порноспам першої сотні посилань від тієї ж таки Alta Vista і Yahoo!, то перша дає значно більший коефіцієнт “забруднення”. Причина такої різниці у принципах прийняття рішення про включення посилання у список остаточних результатів пошуку. На Alta Vista його приймає програма, орієнтуючись винятково на дані, отримані за допомогою “павуків”. А ось Yahoo! видає посилання тільки на ті ресурси, які були перевірені і заново прокласифіковані людиною. Цей метод гарантує “чистоту”, але незворотно скорочує кількість альтернативних адрес.

Найдалі, мабуть, пішла компанія Heartsoft, розробник навчального програмного забезпечення. Ще навесні торік вона розпочала бета-тестування програми для виявлення порнографічних матеріалів, яка ідентифікує онлайнову порнографію через сканування розміщених на сайтах фотографій. Ця програма була створена на базі технології штучного інтелекту, розробленої NASA у 80-ті рр. Вона аналізує наявність на фотографіях кольорових тонів, характерних для оголеної натури, і кривих ліній, також “характерного” вигину. За словами Heartsoft, це ПЗ переглядає JPEG та GIF-файли, причому точність ідентифікації файлів, що містять порнографічні зображення, становить 90-95%.

Цю технологію Heartsoft планує використовувати у своєму новому Інтернет-броузері Safari, призначеному для дітей. Броузер також відфільтровуватиме матеріали з нецензурними виразами, з інформацією про наркотики, насильство, злочини і т. ін.

Звісно, світ мережевої порнографії багатомірний і різноманітний, тому намагатися втиснути його в межі однієї статті все одно, що пробувати заборонити саму порнографію. Тому хай цей короткий огляд стане своєрідною розминкою перед “захопливим” світом мережевого насильства, вияви якого масштабніші. Водночас порнографію можна вважати різновидом витонченого насильства над сакральною сферою особистості, над здоровою психікою, над жінкою, над людиною, зрештою, як богоподібним феноменом.

Отож на моє теперішнє переконання, насильство, з яким свідомо й випадково можна запізнатися за допомогою мережі Інтернет, постає у трьох іпостасях: насильство над Тілом, насильство над Духом і насильство над Словом.

Перекинута піраміда насильницької “тіні” надійно оперта на людські вади, про які я пробував заговорити на початку цієї статті. Відтак елементарним виявом інтернет-насильства над тілом можна вважати мережеву дорослу порнографію. Наразі не доводиться говорити про традиційні види насильства в Інтернеті, могутній потік якого заполонив теле- та відеопродукцію, став невід’ємним елементом літератури, деяких екзотичних видів мистецтва. Однак зі зростанням пропускної здатності мереж (з одночасним здешевленням їхньої експлуатації) у всесвітню павутину незабаром “переселиться” телебачення, стане можливим доступ до будь-якої відеопродукції в реальному часі у будь-якому місці планети, що викличе стрибкоподібне зростання як кількості користувачів Інтернету, так і, відповідно, масштабів впливу його насильницького складника.

Якщо насильство над тілом слід сприймати саме як інформацію (фото, відео- чи текстовий ряд) про насильство над людиною як фізичною субстанцією, то насильство над духом передбачає, очевидно, насильство над інформацією про людину та її діяльність (яка “матеріалізується” в наших уявленнях про неї), тобто насильство над людиною як вищою одушевленою істотою. Насильство над духом не вилучає насильства над тілом: останнє тут лише посилене в одних випадках відчаєм (неможливість чимось зарадити ситуації) та зневірою (“ніщо нас не врятує”), в інших — відчуттям причетності до зла та неуникності його повторення (притаманне людям високоосвіченим, для яких характерне ототожнення себе із соціумом у сенсі відповідальності за нього).

Насильство над духом містить і маніпулювання масовою свідомістю: через “чорний” PR чи рекламу в мережі небачених обсягів і набувати значної інтенсивності. Зрозуміло, чому до другої групи належить реклама.

Дійшовши до основи піраміди “тіні”, зіткнемося із найпатогеннішим видом насильства — насильством над Словом, тобто інформацією, яка керує нашими уявленнями про людину та її світ. Тут Слово (вимовлене чи написане) постає як голос Бога, донесений людиною для людини, яка прагне збагнути своє призначення у світі. Сам Інтернет може бути потрактований і як гіперрезонатор Слова, і як суперспотворювач його суті. Насильство над словом у Мережі може починатися з невинних, на перший погляд, сайтів-чатів, де нормою є нецензурне мовлення, сайтів псевдолітературного ухилу на кшталт електронних “антологий русского мата” й ін. Але ось ми ступили на дно нашої уявної піраміди. На дотик воно вистелене щонайніжнішим оксамитом “альтернативних наукових досліджень”, мироточивими інкарнаціями екстремістських релігійних учень, текстологічними вправами про мондіалізм та всетерпимість до зла. Такі тексти, попри свою любов до “людини як такої”, під покровом інтелектуального, а тому престижного чтива насаджують безмежний цинізм, моральний нігілізм, прикриваючись “боголюбими” міркуваннями про толерантність у глобальному масштабі й рівність перед Вічністю та право на життя будь-яких ідейних платформ і поглядів. Так вони позбавляють людину своєрідної точки відліку, виривають її з власне людських координат.

Уявляю собі муки літописця недалекого майбутнього, який спробує скомпресувати XX сторіччя, а той добру половину XXI в одну фразу. Він, звісно, побачить усі наші технологічні винаходи, подякує за досягнення в медицині, і зазирнувши в Інтернет, яко неупереджений статист, запише: “Сторіччя, коли людство спізнало нудьгу”.

Відгуки (2)

Найлегше котитися донизу… Порнографія, всяка аморальність відвертає від вічності та
штовхає душу в болоту. Це не можна назвати справжньою свободою!
До слова, стаття автора досить актуальна на наш тривожний час. Дякую!

На мою думку людство котиться донизу.Неймовірний потік інформації який за ідеєю повинен допомагати нам в пошуах певної інформації яка повина полегшити нам хитя,то її безконтрольність його нам тільки ускладнює і деградує насамперед наших дітей.Хотів би відмітити небезпеку дитячої порнографії і анімаціцної так званого (Хентай)

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)