Порночума: анамнез та діагностика

Людмила Шпанер

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №04, Друковані версії, Порно.

0

“Нікому на вдасться викликати у вас почуття
неповноцінності без вашої на те згоди”
Елеонора Рузвельт

З появою нової суперцивілізації людина стала відчувати себе здебільшого резервуаром споживання. Вона витрачає багато енергії на гонитву за маркою автомобіля, за моделлю мобільного телефона, за модою: від вибору одягу до відвідування того чи іншого нічного клубу. Ми переживаємо буйний розквіт масової культури. Людина зараз набагато більше ніж будь-коли потрапляє під вплив стандартів, штампів і т.д. Найнебезпечніше, що мода почала пронизувати навіть стиль мислення, тобто людина все менше себе відчуває особистістю. І як наслідок такого розвитку подій, з’явилися нові психологічні та сексуальні проблеми. Значно зросла кількість занепокоєних, невпевнених у собі мужчин. Виникла проблема, яку можна умовно назвати “бізнес і секс”, тобто відбувається сублімація (перекидання сексуальної енергії) і секс за значенням відходить на останнє місце. Цікавіше “робити” гроші, зберігати їх, примножувати, вечеряти в ресторанах та їздити на дорогій машині. А секс переходить уже в сферу порнографії на рівні мастурбації. Ера комп’ютерів взагалі призвела до збільшення мастурбаційних комплексів, коли порівняно легко можна отримати і психологічну, і фізіологічну розрядку без повноцінного партнера.

Лібералізація сексуальної моралі сприяла “вільному розгортанню” людської сексуальності. Але відомо, що у сфері сексу відсутність заборон і табу часто придушує сексуальність. Пристрасть реалізується там, де є заборони, де їх доводиться долати. Там, де немає драми, а є “рівна” любов, пристрасть гине.

Француз Жорж Батай писав: “Заборона наділяє предмет, до якого вона відноситься, значенням, яке спочатку він не мав. Вона переносить свою власну вагу, свою цінність на цей предмет”.
Сексуальність розвивалася і розвивається під знаком заборон і табу. Цим пояснюють і роль сексуальності в культурі, особливо в літературі і мистецтві.

Зігмунд Фройд писав: “Доводиться змиритися з думкою, що рівновага між вимогами статевого потягу і культури взагалі неможлива. Власне ця нездатність статевого потягу давати повне задоволення, як тільки цей потяг підпорядкувати першим потребам культури, стає джерелом великих культурних досягнень, які здійснюються завдяки сублімації компонентів цього потягу” (Фройд З. Об унижении любовной жизни // Философия любви.— М., 1990. —Ч. 2. —С.380).

Оскільки зараз є більше свободи в сексуальних стосунках і більше можливостей отримати задоволення, то значна частина сексуальної активності є швидше виходом для психічних напруг, ніж справжнім сексуальним потягом, і тому повинна формуватися радше як засіб заспокоєння, але аж ніяк як справжня сексуальна насолода, тому постійно зростає попит на порнографічну продукцію.

Основна властивість порнографії – звуження людської сексуальності до фізіології. Тут чоловік і жінка виступають як предмет споживання, сексуальність зводиться тільки до механічної дії.
Порнографія, на відміну від еротики, не мистецтво, а карикатура на мистецтво. Вона не веде до аномальної сексуальної поведінки, не породжує злочинності, не викликає патологічних реакцій у сформованих особистостей, проте людина втрачає здатність до сексуальної фантазії, порнографія краде у неї почуття унікальності і неповторності сексуального переживання, дедраматизує її сексуальне і еротичне життя, переводить його на рівень банальної моторики. Сексологія про це нічого не говорить, бо в неї немає об’єктивно-наукових процедур, які б могли точно зафіксувати ступінь банальності і унікальності переживання, ще й тому, що пропаганда і широке розповсюдження наукової сексології веде до тих же наслідків: дедраматизації і баналізації статі.

Впродовж 70-х років американські вчені провели ряд соціально-психологічних експериментів, в яких виявилося, що порнографія порівняно слабо і короткочасно впливає на подальшу сексуальну поведінку особи. Цей висновок був шокуючим як для противників порнографії, так і для прибічників “сексуального визволення”, які очікували різкої зміни стилю сексуальної поведінки, перші – в гіршу, а другі – в кращу сторону. Однак інакше і не могло бути. “Сценарій” сексуальної поведінки індивіда формується не зразу і в його розвитку є певні критичні періоди, після яких зовнішні впливи вже не можуть радикально змінити його, інакше необхідно було би визнати, що людська особистість як стійка цілісність взагалі не існує і що сексуальність з нею не пов’язана.

А як бути у тому випадку, коли подібній дії піддається не сформована особистість, а дитина чи підліток? Порнографія зовсім не синонім статевого виховання, вона зображає не сексуальність взагалі, а її відчуження, дегуманізовані форми, які осуджуються мораллю. В порнографічних творах майже завжди присутні елементи сексуальної патології. Зображаючи нормальну сексуальну поведінку, порнограф вміщує її в якийсь незвичний, заборонений контекст, якщо ж контекст є звичайний, то девіантною є поведінка героїв.

Найбільш небезпечною є порнографія в Інтернеті. Порноресурси мережі досить одноманітні, хоча вони розраховані на психологічний вплив. Дія на слабких і тих, хто має схильність, звичайно є: судячи за масовістю візитів і високій позиції в рейтингових таблицях – цивілізація не зовсім здорова. Якщо у звичайному житті ми маємо змогу не допустити дітей та підлітків до дуже відвертих або навіть збочених і жорстоких сексуальних сцен, то в середовищі Інтернету це зробити неможливо. Важко вберегти дітей та підлітків від так званого “віртуального сексу”, який по суті є “нейтронною бомбою сповільненої дії”. Справа в тому, що звичайний секс (або хоча б прагнення до нього) потребує від людини фізичних, розумових і соціальних зусиль . Тобто прагнення до звичайного сексу постійно спонукає людину знаходитися в стадії особистісного росту.

Віртуальний секс не тільки не дає стимулу до саморозвитку, а навпаки сприяє замиканню людини у своїх власних комплексах. Для дозрілої, повноцінної людини віртуальний секс не є особливо небезпечним, але для підлітків і для людей з психологічними проблемами – це дуже страшна річ, у  них змінюється психосоціальна орієнтація поведінки. Відомий американський психолог Донн Бірн описує трьохступеневу модель такої зміни: 1) спочатку, завдяки ознайомленню і зниженню емоційної чутливості, негативна установка перетворюється в нейтральну і злегка позитивну; 2) потім раніше несприйнятний образ дії програється в уяві; 3) згодом образ перетворюється спочатку в експериментальні дії, а потім у звичайні.

Чи можемо ми так ризикувати,  якщо мова йде про садизм, ґвалтування або гомосексуалізм? В атмосфері відносного сексуального утримання особа сама контролює і подавляє свої морально та соціально недопустимі імпульси. Якщо “все дозволено”, то вона цього робити не буде. Більшість людей, імовірно, не зміниться, але як бути з тими, у кого є подібні імпульси? Приріст садизму навіть на 5% був би для суспільства катастрофою.

Дослідження останніх років показують, що такі імпульси є. Групі американських студентів, які попередньо були класифіковані за їх відношенням до сексуального насильства, демонстрували різноманітні сексуальні сцени, включаючи ґвалтування. Виявилося, що рівень статевого збудження досліджуваних мало залежить від їх еротичних уподобань та від змісту стимулу, що пропонується. Однак еротичні фантазії тих досліджуваних, яким були показані сцени гвалтування, містили більше “насильницьких” мотивів, ніж тих, кому показували статевий акт за згодою. Особливо агресивною була реакція у тих чоловіків, які і раніше позитивно сприймали цей тип сексуальності. Отже порнографія може сприяти росту антисоціальних установок. Соціальні заборони на розповсюдження порнографії так само правомірні, як заборона пропаганди війни або расової ненависті.

Лікування від порнографії всюди і завжди відбувається однаково – застосовують каральні міри (в середні віки – інквізиція, полювання на відьом). Цивілізація ж займається спочатку масовим виробництвом, а потім масовим винищенням виявлених “хворих”. І це повторюється знову і знову.
Ми не захищаємо порнографію. Ця планетарна епідемія не потребує захисту – вона вічна і незнищенна в психіці кожного з людей, в області юнгівської тіні. Просто сумно через людей: жертв порнографії, які не знають, у що вони втягнуті.

При всій різнобарвності порнографічної продукції і великій кількості порадників з сексопатології сучасний світ усе ж таки втратив напруженість та інтимну глибину еротизму, яка була притаманна давнині. Власне велика кількість нав’язливих сексуальних стимулів і повна доступність будь-якого штибу пікантної літератури та відеофільмів катастрофічно знизили ту справжню напругу, яку повинні розрізняти і розпізнавати статеві полюси. Але тяга до любові, до глибини і вершини чуттєвої насолоди залишилась.

В любові є щось аристократичне, творче, глибоко-індивідуальне, позастатеве, не канонічне, не нормативне. Любов існує в якомусь іншому плані буття, не в тому, в якому живе і влаштовується рід людський. Сексуальна розпуста ближча і зрозуміліша роду людському, ніж любов, у відомому сенсі прийнятливіша і навіть безпечніша. З розпустою можна влаштуватися в “світі”, можна її обмежити і упорядкувати. З любов’ю “влаштуватися” не можна, вона не підлягає упорядкуванню.
“Любов не можна ні обожнювати, ні моралізувати, ні соціалізувати, ні біологізувати, вона поза усім цим, вона не від “світу цього”, вона не тутешня квітка, що гине в середовищі цього світу.  Любов тісніше, інтимніше, глибше пов’язана зі смертю, ніж з народженням і цей зв’язок є заставою її вічності”. (Бердяєв Н.А. Тайна силы любви // Философия любви: Сборник. — М., 1990.—Ч. 2. – С.401).

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)