Михайлина СКОРИК: «Зараз якраз хороший час, щоб піти в медії і зробити кар’єру»

Опубліковано: 03-03-2016

Розділи: За що критикують медіа?, Онлайн - журналістика.

0

Які проекти в ЗМІ стануть успішними, хто потрібен на медіаринку та де шукати нових перспектив для розвитку української журналістики, розповіла студентам спеціалізації кафедри нових медій ЛНУ медіаменеджер, журналіст Михайлина Скорик.

скорик

Михайлино, Ви почали свою журналістську кар’єру в газеті, потім продовжили на телебаченні, а зараз займаєтесь інтернет-проектами. Це у Вас професіональна еволюція, чи творчі пошуки досі тривають?

Ну, якщо врахувати студентську практику, то я в журналістиці вже 20 років. А стільки часу шукати себе – то вже забагато. Я завжди намагаюсь іти туди, де цікаво, де можна розвиватись. Для мене інтернет-проекти якраз поєднують увесь той досвід, який я набула за час моєї роботи в журналістиці. Вони дозволяють і робити телебачення, і писати тексти, і просувати їх через соціальні мережі, де я також проводжу чимало часу (у Facebook, на YouTube). Також цьому сприяє поява нових технологій, які постійно вдосконалюються, і саме інтернет-проекти дозволяють найбільше тренувати навички, наприклад, монтажу. Бо раніше мені було незручно монтувати на мобільному, я тільки на планшеті могла цим займатись. А зараз це зручно, програми настільки досконалі, що потрібно мінімум зусиль, щоб отримати цікавий продукт.

Також мені цікава та швидкість передачі інформації, яку може забезпечити Інтернет. Коли стається велика подія – збитий «БУКом» літак, теракти в Парижі та ін., то тільки мережа дозволяє реально інформувати про це громадськість. Наприклад, коли я під час Євромайдану працювала на телебаченні, мені дуже бракувало можливостей Інтернету. Ми багато чого робили в Twitter ще до того, як воно виходило в ефір. Події настільки швидко змінювались, що коли ми не повідомляли тут і зараз, то через дві години інформація ставала застарілою, і ми її втрачали.

З таким велетенським масивом інформації, яка є в мережі, реципієнту однозначно важко впоратись. Як це впливає на аудиторію: люди еволюціонують, отримавши нові знання, чи навпаки, деградують, бо не встигають їх «переварити»?

Я за цим спостерігала, і бачу, що людина втомлюється від інформації. І я, і колеги, і користувачі – ми всі втомлюємось. Тому завжди є період, коли аудиторія більш активна і взагалі більша, і є час, коли вона суттєво меншає. Я впевнена, що в кожного подібні процеси відбуваються індивідуально. Хтось може мати шалену залежність від, наприклад, YouTube і жити у віртуальному світі більше, ніж в реальному, хтось залежний від ігор, які стають для нього альтернативою життю. Тут потрібно, як і у всьому, тримати баланс – залежно від своїх особистих потреб. Ну і взагалі корисно іноді відключатись. Так само, як корисно з друзями спілкуватись офф-лайн, але якщо потрібно щось терміново з’ясувати, то це спокійно робиться в мережі. Особисто в мене велике коло друзів, і 60% часу ми переписуємось у Facebook чи Viber, решта 40% припадає на спілкування віч-на-віч. Часто, коли ми зустрічаємось, діє правило: «Здати мобільні телефони!», бо це заважає.

Тому, повторюсь, і в приватному житті, і в професійній діяльності потрібний правильний баланс. Бо, на моє переконання, журналіст не може написати історію, якщо він сидить тільки в офісі. Він має виходити в люди, спілкуватись з реальними героями (або хоча б дзвонити по телефону). Але бувають такі випадки, коли, сидячи онлайн та моніторячи всі можливі джерела інформації, ти можеш зробити більш повну історію, ніж працюючи в конкретній точці. Ось приклад: під час Євромайдану я працювала на телеканалі «Україна», у нас були знімальні групи. Один із операторів знімав вгорі, на Інститутській, а волонтер – Наталка Нагорна, – робила зйомку на Хрещатику 20 числа, в день, коли сталися масові розстріли. Хлопець, який знімав нагорі, зняв беркутівців, які йшли вниз по Інститутській. Знімаючи, він не розумів, куди вони йдуть, і що відбувається. І тільки приїхавши в офіс, розібрався, що він реально зняв. Відео вийшло дуже резонансним.

Ви пропагуєте поняття «універсального журналіста» за вміннями: фахівець повинен вміти і знімати відео, і фотографувати, і писати до своїх зйомок тексти, і це – як часовий виклик професії. А чи може журналіст бути настільки ж універсальним по тематиці, однаково добре розумітись як в культурі, так і в економіці?

На моє переконання, журналістика – це ремесло. Це як в столяра – якщо він розуміє дерево, знає інструмент, то навіть якщо він спеціалізується на меблях, в разі потреби спокійно зробить і паркет. Це трохи інакше, але він знає основи професії. Мені здається, що з журналістикою приблизно так само.

Мабуть, нема тем, на які б я не писала, але є теми, на які мені писати складно. Наприклад, мені складно писати про спорт. Але якщо головною подією стає бій Кличка, якщо героєм стає Андрій Шевченко, якщо в країні відбувається Євро-2012, а ти володієш ремеслом, то повинен вміти відпрацювати чемпіонат з футболу на відповідному рівні. Звичайно, ти це зробиш гірше, ніж журналіст, який спеціалізується на спортивній тематиці. Але якщо ти хороший медійник, то знайдеш експерта, подзвониш колезі із спортивного відділу, поставиш правильні питання, вони тебе проконсультують, і ти впораєшся із завданням. Це стосується і професійних навичок. Я не можу сказати, що я професійний оператор – я просто можу зняти на достатньо фаховому рівні, віддати професійному монтажеру, і він з цього зробить ефірний продукт.

Запитувала якось в британських колег про мультимедійність фахівців, і почула, що журналіст повинен дві якісь функції робити суперпрофесійно, а решту знати на базовому рівні. І це дозволить зробити професійний продукт в будь-якій ситуації.

У такому випадку, які нові тренди Ви могли б виділити в сучасній українській журналістиці?

Мені здається, що після отого технологічного вибуху в медіях, пов’язаного з Євромайданом і війною, у нас трошки занепад. Спершу був потужний інтерес до подій, до новин, була дуже велика онлайн-аудиторія. А зараз така ситуація, коли від новин люди втомились і перестали їх дивитись так багато, як раніше. Проте виклики залишились ті самі – ми далі живемо в умовах тиску і спроб цензурувати роботу журналістів. Ми живемо в умовах шаленої пропаганди з боку Росії. Ми живемо в умовах, коли народжується дуже багато фейків, які потрібно перевіряти. Тому зараз є великий попит на професійних людей, які знають що робити з цими викликами. Сьогодні добре розвивається розслідувальна журналістика, але на ринку бракує кадрів. Є групи журналістів, які досить професійні, але їх надто мало. Це пов’язано з тим, що попереднє покоління активних медівників частково перейшло в інші професії, і зараз, фактично, іде зміна поколінь. Це шанс для появи нових зірок у журналістиці. Зараз якраз хороший час, щоб піти в медії і зробити кар’єру, вибрати сферу і показати себе.

Якщо зараз іде зміна поколінь, то які для них відкриваються горизонти розвитку?

Раніше всі тенденції в українську журналістику приходили із Заходу через Москву. Ці всі зміни, нові медії – все  це спершу відбувалось на російському медіаринку, а потім, як відлуння, на українському. Зараз найцікавіше, що може бути – це вивчити західний досвід: польський, німецький, американський, британський, і правильно його адаптувати для України. Технології в світі продовжують розвиватись дуже динамічно. Євромайдан показав, які революційні технологічні зміни в журналістиці можуть відбутись протягом місяця. То була революція в медіях, а зараз іде більше еволюція. І шанси мають ті молоді люди, які зрозуміють , що з того, що зараз розвивається на Заході, матиме перспективу, та адаптують його під українські реалії. Зараз активно діє Інтернет-ТБ, яке спершу було переважно в Києві, а тепер є майже в усіх куточках країни. Мені здається, що зараз час розвитку того, що називається «гіперлокальна журналістика» – це коли можна зробити успішні проекти в конкретному місті чи навіть в його окремому районі. Важко виділити якийсь конкретний приклад, тому що зараз це здебільшого перезапуск старих проектів у нових реаліях. Власники медій почали розуміти, що аудиторію треба дрібнити, що треба працювати на більш вузькі аудиторії, і на цьому намагаються зробити успішні комерційні проекти. Я впевнена, що найближчі п’ять років українська журналістика розвиватиметься саме в цьому напрямку.

Чи стане це новим диханням для регіональних ЗМІ?

Це не так нове дихання, як нові цікаві можливості, причому не тільки для фахівців, а й для людей без досвіду. Вони мають можливість поексперементувати у великих проектах, отримати певний досвід і рухатись далі. Бо і в Польщі, і в Британії, і в Сполучених Штатах є багато прикладів, які можна скопіювати і адаптувати під українські реалії, бо абсолютна копія без інтеграції в середовище не працює. Люди, яким вдається адаптовувати західні проекти під українські реалії, досягають успіху.

Майстер-клас Михайлини Скорик на базі кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ відбувся в рамках проекту «До універсального журналіста через університетську освіту» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні

Інтерв’ю провела Тетяна Павліченко

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)