Кавова гуща медіа-екології віщує перемогу Трампа

Борис Потятиник

Опубліковано: 06-11-2016

Розділи: За що критикують медіа?, Медіа-філософія, Популярні і якісні медіа.

0

Спробуємо спрогнозувати результат президентських виборів у США (8 листопада 2016 р.). Причому використаємо для цього не карти таро і не кавову гущу, а таку незвичну у цих випадках річ, яку у США прийнято називати медіа-екологією. Якщо довіритися поглядам медіаекологів на суспільство, сформоване телебаченням, то мав би виграти Дональд Трамп. І ось чому.

Згрубша йдеться про те, що психологія і поведінка пересічної людини суттєво визначаються комунікаційною технологією. Причому технологію вчені цього напряму трактують доволі широко. Скажімо, людська мова з її граматичною структурою і невичерпним лексичним багатством. Або письмо та абетка. Вважається, що фонетична абетка була революційним за своїми наслідками та масштабами запровадженням аналітичних підходів: це ж мусило спасти на думку якомусь генієві з-поміж давній шумерів чи фінікійців, щоби вирізняти в слові окремі звуки і кожен цей звук позначити окремою літерою.

Саме тому, як переконані медіа-екологи, починаючи від їхніх предтеч Ініса та Маклугана, запровадження абетки стало фундаментом західної цивілізації і зокрема науки з її неперевершеним аналітизмом.  Саме такий вплив комунікаційної технології мав на увазі Маклуган (Marshall McLuhan) у своєму знаменитому вислові  The Medium is the Message. Маємо сприймати його в розумінні, що медіум, тобто комунікаційна технологія, справляє вирішальний вплив на те, що висловлено, як висловлено і головне, як сприйнято чи почуто. За  цією логікою, суспільство, масова комунікація якого вибудувана на друкованих текстах – газети, журнали, книги – суттєво відрізняється від суспільства телевізійного. У першому важливою є логіка, думка, аналіз. У другому домінують емоції, динаміка, зовнішні ефекти, безнастанне і калейдоскопічне перескакування з одного предмету уваги на інший, епатаж.

У цьому сенсі Донадьд Трамп – типовий персонаж телевізійного суспільства.

Якби уявити, що передвиборні дискусії основних кандидатів відбувалися в площині друкованого слова – серії статей – то з високим ступенем  ймовірності можна було б прогнозувати перемогу більш обізнаної в різноманітних питаннях внутрішньої та зовнішньої політики Гіларі Клінтон.

Проте у телевізійному суспільстві, з його калейдоскопом іміджів, за логікою медіа-екологів, перевагу мав би отримати Дональд Трамп.

Однак, що це за логіка? Перед тим, як зробити короткий огляд основних медіаекологічних тез, варто звернути увагу на доволі вражаючий факт: найбільше розголосу після другого раунду президентських дебатів Гіларі – Трамп набуло те, що в одному з епізодів на брову претендентки сіла муха. Не зміст сказаного, навіть не тональність, хоч про це теж, звісно, говорилося, а муха. Соціальні мережі радо підіграли телебаченню, продовживши і розігрівши тему комахи за допомогою тисяч фейсбучних постів з хештегом #DebateFly. Було створено навіть відповідний еккаунт від імені бідолашної комахи.

Тепер перейдемо до медіаекологічного погляду на політичні та культурні особливості телевізійної епохи.

Вплив епохи телебачення на суспільство загалом і на психологію окремого індивіда породив значну наукову літературу. Ще наприкінці ХХ ст. з легкої руки   італійського (згодом американського) вченого  Сарторі (Giovanni Sartori)   з‘явився термін Homo Videns (Homo Videns: Televisione e Post-Pensiero, 1997). Певною мірою, автора надихнув неокантіанець Ернст Кассірер, який людину розумну (Homo Sapiens) зводить до рівня тварини, для якої визначальним є світ символів (animal symbolicum). У праці Сарторі    людина   зазнає регресії від кантівського mundus intelligibilis  (світу ідей) до mundus sensibilis  (світу чуттєвого сприйняття).   Тобто абстрактне, аналітичне, логічне мислення, яке зміцнилося в епоху поширення друкованого слова, потроху витісняється домінуючою в епоху телебачення візуальністю та калейдоскопічністю сприйняття, фактичною дезорієнтацією індивіда (за Сарторі це не так індивід, як невротично розірвана «множинна особистість»), яка втрачає здатність вловити різницю між «бачити» і «розуміти». Це, своєю чергою, ставить під сумнів існування представницької демократії.

Подібні думки можна віднайти в раніших працях таких вчених як Габермас (Jürgen Habermas) та Постмен( Neil Postman).   Такий погляд виразно протистоїть технологічному оптимізму Ніколаса Негропонте – американського вченого грецького походження, який розглядає медіа винятково як інструмент демократичної цивілізації (Negroponte, N. (1995).  Being Digital). Натомість, телебачення, як уже сказано вище, можна розглядати навіть як загрозу для демократичної системи.

Далі зосередимося на поглядах Ніла Постмена. Його наукові розвідки привертають нашу увагу ще й тому, що йдеться саме про американську політичну культуру епохи телебачення, епоху, яка окрім іншого, породила феномен Трампа.

Постмен, як послідовник Маршала Маклугана, був переконаний у тісній взаємозалежності між комунікаційною технологією та загальною суспільною культурою та психологією.

З погляду Ніла Постмена, телебачення, як медіум, мало надається до того, щоб передавати процес думання.  Телеменджери давним-давно з’ясували, що в цьому процесі небагато або взагалі немає нічого,  привабливого для ока. Тим часом телебачення вимагає передусім перфомансу, того, що називається performing aсt. Фрази на кшталт “дайте подумати”, “я не знаю” зовсім не пасують до цього медіуму, якому передусім потрібна динаміка та   акцент на емоційності. Бажано – крайній емоційності, яка може переходити у дію, як от обливання опонента склянкою води, ображання його, стусани чи й відверта бійка.

Критика Постмена, певною мірою, перегукується з поглядами франзузького інтелектуала Дебора (Guy Debord), який ще півтора десятиліття перед тим опублікував книгу   The Society of the Spectacle (1967).

Розважальність Постмен вважає супер-ідеологією телевізійного дискурсу у тому сенсі, що для телебачення розважальність є особливим і домінуючим форматом для репрезентації будь-якого досвіду, зокрема в політиці, культурі, релігії, навіть економіці. Сюди, в царину розваг, вчений, звісно відносить і політичну культуру. Виборча кампанія Трампа надає чудові ілюстрації на підтвердження такого критичного погляду на особливості політичної кульури телевізійної епохи.

У цьому контексті можна поставити питання, чи стає Трампу в нагоді його власний досвід ведучого телешоу The Apprentice з його фірмовою фразою “You’re Fired!” .  Можемо припустити, що так. Один з дослідників  (Ramin Setoodeh)   намагається провести паралелі між різними епізодами та особливостями згаданого реального шоу та виборчої кампанії Дональда Трампа.

З цієї самої причини наважимося припустити, що низка жінок, які за кілька тижнів до виборів звинувачували Трампа в сексуальних домаганнях, не так завадять його кампанії, як додадуть популярності. Тим паче, що це в певному розумінні зрівноважує попередні натяки на розмір статевого члена кандидата в президенти США. Чи можна собі уявити, щоби раніше хтось із кандидатів прилюдно обстоював таку річ, як розмір свого пеніса? «Натякають, – каже Трамп, – що не тільки мої руки малі, але й ще щось. Гляньте на ці руки – хіба вони малі? Гарантую вам, що з цим немає жодних проблем».

Скандальну історію підхопила карикатуристка Ілма Гор,  зобразивши голого Трампа. У своє виправдання художниця сказала, що не ставила за мету показати саме розмір його геніталій і що це радше було мистецькою провокацією. Стимулом до роздумів про значення наших тілесних особливостей: «Людина не має чутися приниженою через розмір свого пеніса чи піхви, оскільки це не детермінує, ким ми є в цьому світі – ані нашого ґендеру, ані впливу, ані статусу».

Так само, як у випадку з мухою на брові Гіларі Клінтон, соціальні мережі лише розігнали скандальну тему. Фейковий твіт начебто від імені Дональда Трампа з фото його пеніса ретвітнули понад 5000 разів перед тим, як жарт було викрито.

Звісно, інтернет можна розглядати з іншого боку: цей медіум дозволяє повертати аналітику і ґрунтовність (long form journalism), які були властиві для епохи панування друкованого слова. Проте у випадку з кампанією Дональда Трампа домінує протилежне. Соціальні медії наче підіграють телебаченню в його розважальності. І це на руку Трампу.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)