Георгій Почепцов: «Ми, як і Білорусь, є вигідним негативним об’єктом, на фоні якого можна краще породжувати розповіді про успіхи самої Росії»

Опубліковано: 29-11-2011

Розділи: За що критикують медіа?, Фальсифікація, містифікація.

1

У світлі справи Юлії Тимошенко пригас інтерес до Росії в українському контексті. Більшість облич звернені на Захід в очікуванні: зроблять європейські політики якийсь крок в бік України чи ні,  чи їх погрози таки будуть зреалізовані? Проте не лише думка Заходу повинна хвилювати Україну. Що про нас думають сусіди і як презентують світові свою думку, не менш (якщо не більш) важливо, адже значна частина інформації про Україну потрапляє на світовий ринок саме через російські комунікаційні канали. Про ставлення росіян до України і про необхідні кроки у покращенні українського іміджу ми запитали у доктора філологічних наук, професора Національної академії державного управління та Маріупольського державного університету Георгія Почепцова.

–    Георгію Георгійовичу, «нелюбов» російських ЗМІ до України не новина, проте на початку 2010 року почали народжуватися надії на тепліше ставлення російських медіа. На жаль, «відлига» була нетривалою: розпочалася нова ера боротьби (чи можна говорити взагалі у цьому випадку про інформаційну боротьбу?). Скажіть, будь ласка, імідж України в Росії може найближчим часом якісно змінитися на краще? Що потрібно для цього зробити?

Дійсно, про боротьбу можна не згадувати, оскільки в нас взагалі немає програми впливу на російські ЗМІ. До речі, тому і не може змінитися на краще наш імідж, адже сформовані уявлення досить важко змінити. Одним з правил в цьому випадку є вимога першим давати інтерпретацію подіям, щоб була вже готовою думка, від якої інша сторона буде змушеною  відштовхуватися, навіть якщо захоче заперечити.

Взагалі ми, як і Білорусь, є вигідним негативним об’єктом, на фоні якого можна краще породжувати розповіді про успіхи самої Росії. Колись російське телебачення увело передачу “Катастрофи тижня”, де розповідали про катастрофи в світі, щоб власні провали не виглядали такими страшними.

Але позитивом є те, що нас не розглядають хоча б як ворога. За опитуваннями Фонду громадської думки (ФОМ) Україну як потенційну загрозу бачить лише 1 відсоток росіян (дані за 10 липня 2011 р.). Для співставлення: Білорусь – 2, Китай – 13, США –  26. Реально це відповідь на питання, кого найбільше бояться.

Європейські медіа, думка яких для нас важлива, в більшості інформацію про Україну  черпають з російських джерел. Чому не з українських? Чи реально впливає російська інформація на імідж України у світі?

Це не стільки джерела, скільки наявність власних кореспондентів. Західні кореспонденти присутні в Москві, проте  їх немає в Києві. Окрім суто економічних причин цього не менш важливою є політична: Москва для світу більш цікава. Але ми одночасно ніколи не замислювалися над тим: а чим ми можемо бути цікавими? До того ж Москва має не лише спілкування з західним світом, а й накопичений за роки досвід цього спілкування. Наприклад, РІА Новини знає, який віце-прем’єр краще сприймається в Англії, а який у Франції. Вони мають такий список “спікерів” для кожної країни. А це свідчить ще й про те, що вони використовують як формальні, так і неформальні джерела. Одночасно я щось не чув, щоб наші віце-прем’єри  їздили по світу, тільки щоб донести конкретні месиджі, важливі саме в цей момент.

Росія, Китай чи Ізраїль ще мають спеціальні команди, які “чатують” в Інтернеті, відбиваючи атаки на формулах і обговореннях. Тобто вільний простір Інтернету є не таким і вільним, опитування, які там проводяться, насправді ведуть до перемоги не думки, а тієї чи іншої команди.

Як Ви можете оцінити намагання України поліпшити свою репутацію у світі (проект «Ввімкни Україну», Спритко та Гарнюня)?

Це все треба робити, а не відмовлятися після першого кроку і першої критики. Якщо ми реально нічого не робили, то перші кроки завжди будуть не такими, як треба. Але їх треба робити. Тобто при всій критиці, я вважаю ще більшою помилкою буде призупинення цих проектів.

Яких кроків найбільше потребуємо для покращення свого іміджу у Європі та Росії?

Зрозуміло, що вони будуть різними. Найпершим правилом є різні комунікації з різними аудиторіями. Треба розділити нашу модель світу на спільні риси і відмінні від інших. Акцентуючи спільні, поступово переходити до відмінних.

Ми повинні мати власних кореспондентів в основних країнах. Не можна вимагати “любові” до себе, коли сам не любиш і не знаєш іншу країну. Повинно бути якесь агентство міжнародних комунікацій, яким в радянські часи було АПН. Його завданням буде спілкування лише з зовнішнім світом. Адже МЗС працює лише на офіційному рівні, а основні проблеми іміджу лежать на неофіційному. Слід створити “пул” відомих особистостей, яких будуть інколи відправляти в інші країни з розповідями і лекціями. І співробітники МЗС повинні більш вільно і не бюрократично діяти, оскільки вони завжди бояться робити якісь кроки, які їм не спустили згори.

Українські журналісти активно дописують у російські видання, проте їх думки часто не на користь України. Як Ви можете пояснити цей парадокс, що «свої ефективно працюють на чужих»?

Вони працюють там, тому й пишуть те, що треба там. Якщо вони будуть писати щось інше, їх не буде на цих шпальтах. Але увага до них і їх роботи повинна бути підвищеною. Вони повинні мати сприяння,  проте варто їм постійно акцентувати на тому, що потрібно не тільки їм, а й нам. І до речі, ми на сьогодні й не знаємо, які наші особливості треба висвітлювати в першу чергу. Що є позитивом для нас, необов’язково є позитивом для іншої країни. Все це робиться сьогодні інтуїтивно, а не системно.

І основне – ніяка комунікація не замінить наявність чи відсутність реальних кроків. На сьогодні особливо немає про що писати. Тобто можна штучно підтримувати увагу, але для справжньої уваги повинні реальні слова й діла.

Спілкувалася Алла Садовник

This interview of famous analyst is about rules of construction and correction international image with concrete recipes.

Відгуки (1)

15 грудня у видавництві “Спадщина-Інтеграл” виходить книга
Георгій Почепцов “Від FACEBOOKу і ГЛАМУРУ до WIKILEAKS: медіакомунікації”

формат 70х100/32
тверда обкладинка
432 стр (+/-)

У книзі аналізуються нові медіа феномени, які формують життя сучасної людини – від Фейсбуку і гламуру до Вікілікс і виборчих кампаній. Розглядаються процеси створення щастя в соціальних медіа і державному управлінні. Особливу увагу приділено новим медіа-спеціальностям: спін-доктор, спічрайтер і прес-секретар.

Для широкого кола читачів, що цікавляться соціальними науками, а також для викладачів і студентів факультетів журналістики, філософії, політології і соціології.

Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор, автор більш як п’ятидесяти наукових книжок на теми інформаційних воєн, стратегії, теорії комунікації та паблік рилейшнз, та більш як двадцяти книжок-казок, у жанрі фентезі. Він очолював кафедру міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедру інформаційної політики в Національній академії державного управління, працював керівником Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України. Є членом Спілки письменників і Заслуженим журналістом України.

Книжка вийде 15 грудня 2011 р. і буде продаватися в роздріб по 100 грн.
До 10 грудня приймається попередня оплата по 60 грн. за примірник

Телефон для замовлень – 044 576 85 84, видавництво “Спадщина-Інтеграл”

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)