Еротика в ЗМІ по-українськи

Лілія Шутяк

Опубліковано: 31-12-2008

Розділи: За що критикують медіа?, Порно.

2

Так вже сталось, що в Україні нема якісних еротичних видань. А ті, що претендують так називатися, не вражають ані різноманітністю, ані оригінальною тематикою. Більше того, уся продукція подібного характеру – російськомовна. Загалом її можна поділити на так звану “елітарну” і “масову”, але радше не за якістю, а за вартістю одного примірника. До “масової” віднесемо усю ту газетну продукцію типу “Спід-інфо”, “Нічні спокуси” (більш знану серед поціновувачів як “Ночные искушения”), “Секрет”, “Супер-еротика” тощо, яку можна придбати всього за 6-8 гривень (на букіністичних розкладках навіть дешевше). Словом, така собі еротика для бідних. З цих видань ви отримаєте багато цікавої інформації про те, що таке анальний секс і як правильно робити мінет. Ну і, звичайно, зможете зблизька роздивитись усі далекі від ідеалу принади буфетчиць, провідниць, продавщиць хот-догів та чебуреків. Це я в переносному значенні, хоча хтозна, хтозна… Дивлячись саме на такі видання, згадуєш основний ринковий закон: яка ціна, така і якість. Тут не беремо до уваги неспеціалізовані еротичні газети, а цілком навіть серйозні громадсько-політичні на кшталт “України Молодої”, “Столички” чи “Фактів”, які полюбляють останню сторінку прикрасити тендітними формами якоїсь супер-модельки чи відомої акторки. І, скажу вам, це досить вдалий піар-хід. Адже навіть найнаївніший в еротичних питаннях читач з охотою купуватиме подібну газету. Це, наче “два в одному”: і про політику почитав, і оголеним жіночим тілом помилувався.

Тож, скільки б не обурювалися з цього приводу наші можновладці, скільки б законів про захист суспільної моралі не видавали, все марно! Привабливе тіло у всі часи викликало замилування, обожнювання, стимулювало до творчості найвідоміших поетів, скульпторів, живописців. Згадаймо, хоча б античний світ. Мистецтво того часу наскрізь пронизане еротикою, всюди панував культ оголеного тіла. Ще Овідій у “Мистецтві любові” у гекзаметрах описує техніку сексу. У картинах відомих художників епохи Відродження Джорджоне, Тиціана, Боттічеллі так само домінує зображення оголеного тіла.

Щоправда у всі часи існував свій еталон краси, притаманний тій чи іншій епосі. Поступово жінки з пишними формами, характерними для пензля Рубенса, Рембрандта, Мікеланджело почали втрачати популярність. ІІ половина ХХІ століття – це епоха тотального “схуднення”, зображення виснаженого жіночого тіла. Якби, наприклад, Рубенс подивився на ті форми осіб прекрасної статі, які ми вважаємо досконалими, то він, очевидно, просто вжахнувся б! Та що поробиш: o tempora, o mores…

Слід відзначити, що початок ХХІ століття починає відвертатись від жінок з параметрами 90-60-90. У моді з’являється поняття “звичайної жінки”, фігура якої вражає своєю природністю. Це можуть бути трішки заширокі стегна, не зовсім плаский живіт і неправильні риси обличчя. Завдяки цим факторам серед представниць жіночої статі насаджується думка, що кожна з них може стати моделлю для якогось еротичного журналу. Тому багато подібних видань починають активно запроваджувати спеціальні рубрики типу  “читачка місяця”, “дівчина тижня” для того, щоб пропагувати красу середньостатистичного жіночого тіла, не враженого булемією та хронічними шлунковими хворобами через недоїдання та надмірні фізичні навантаження.

Особливої уваги в цьому плані заслуговує найпопулярніший у світі еротичний журнал “Playboy”, який, до речі нещодавно відсвяткував свою 55-ту річницю. Саме в грудні 1953 року у США вийшов перший номер журналу для чоловіків “Плейбой” тиражем 70 тисяч екземплярів. Головний редактор Г’ю Гефнер для обкладинки свого дебютного примірника обрав відому актрису Мерилін Монро. Сьогодні “Плейбой” – один із найпопулярніших еротичних журналів у світі, який має своє представництво і в Україні. У нас він виходить щомісяця, починаючи з листопада 2004 року тиражем 40 тисяч екземплярів. Головний редактор – Влад Фісун. “Плейбой”, безперечно, разом із іншими подібними виданнями (Men’s Health, XXL, MAXIM) можна сміливо вважати так званою “елітною” продукцією еротичного плану.

Щоб помилуватися глянцевими дівчатами, пересічному українському читачеві слід викласти як мінімум від 12 до 16 гривень. Для особливо скупих є інший вихід – поблукати між журнальними розкладками та помилуватись якісними фото оголених жіночих тіл. У нас, на відміну від країн Заходу, еротичні журнали продаються у цілком прозорих пакетах. Що ж там приховувати? Живемо за принципом: що природно, то не соромно.

Тематика “Плейбою” є досить різноманітною. Тут тобі й оголені дівчата, і переписка з читачами журналу, і рецензії на аудіо-відео та книжкову продукцію (чомусь в основному російську). Є тут багато серйозних (і не дуже) інтерв’ю з відомими акторами, режисерами, футболістами тощо. Зі сторінок “Плейбою” можна дізнатись про останні столичні вечірки, виставки та благодійні заходи, про нові елітні ресторани і той спектр послуг, який вони надають, про нові марки алкоголю та останні модні колекції. Не оминає “Плейбой” своєю увагою і таких насущних питань про те, яка чоловіча професія є найсексуальнішою (виявляється – футболіста!), де вчать на актора порнофільмів та які подарунки слід дарувати дівчині, якщо хочеш її звабити. Одна з постійних рубрик – анекдоти на сексуальну тематику та своєрідні есе з претензією на інтелектуальність. Обкладинку традиційно прикрашають відомі українські співачки, актриси та письменниці в образі Єви.

А найбільше місця чомусь відведено… рекламі. Жіночі та чоловічі парфуми провідних брендів (Dolce & Gabbana, Dior, Canali, Gucci, Sergio Tacchini, bruno banani), мобільні телефони за 55-95 тисяч гривень, стильні окуляри за 2 тисячі гривень, найновіші моделі суперкомфортних авто, вдосконаленої побутової техніки, стильних годинників, лосьйонів до і після гоління, алкогольних напоїв на кшталт Hennessy, текіли, віски… і це далеко не повний перелік того, чим обов’язково повинен володіти чоловік, якщо він вважає себе більш-менш вишуканим. Чи й слід тут говорити про ті стереотипи, які формують подібні видання? У чоловіків – меншовартості, пов’язаної із нездатністю придбати ремінь для джинсів за 5 тисяч гривень чи запонки для сорочки за 2,5 тисячі. У жінок – комплекси, перш за все, пов’язані із зовнішністю. Це стосується як відсутності параметрів тіла 90-60-90, так і фінансової неможливості вишукано вдягатися, як дівчата з обкладинок.

Слід відзначити, що надмірність реклами характерна не лише для “Плейбою”, але й для усієї української періодики даного типу. Реклама – це та неодмінна складова сучасного видання, яка дозволяє йому вижити в умовах жорсткої ринкової конкуренції з одного боку, а з іншого – негативно впливає на його імідж, ототожнюючи таким чином з іншими, подібними за тематикою журналами та газетами. Так, одну й ту ж рекламу чоловічих парфумів Dolce & Gabbana ми зустрічаємо в журналах XXL, Ego; парфумів Gucci – в MAXIM, Ego, XXL; жіночих парфумів j’adore Dior – в Playboy, MAXIM; напою Hennessy – в MAXIM, Ego, Playboy тощо. Аналогічна ситуація складається із тематикою цих глянцевих видань.

Так, журнал “Ego” (видається з грудня 2001 року, тираж 40 тисяч екземплярів, головний редактор – Сергій М’ясоїдов) пропагує так званий “чоловічий стиль життя” з типовим джентльменським набором (трохи еротики, трохи дотепних рецензій на книги, фільми, музичні платівки, трохи інтерв’ю зі світовими зірками). Оригінальними виявились публікації про політику, архітектуру, відомих історичних постатей та інтелектуальне кіно. Особливо відзначимо публікації Вахтанга Кіпіані, які не надто вписуються у загальний контекст ненав’язливих статейок на інтимну тематику. Але все ж і вони губляться на загальному фоні рубрик  “Секс-екперт” та “Секс-есе” і розповідей про те, як боротися з лисиною. Особисто для себе виявила цікавий факт: багатьох чоловіків, так само, як і жінок, цікавить як правильно носити ремінь (?!) та які деталі гардеробу видовжують ноги (!!!).

Інший журнал – “MAXIM” – сміливо називає себе “найбільш читабельним чоловічим журналом в Україні” (виходить з січня 2003 року, тираж 88 тисяч екземплярів, головний редактор Олександр Малєнков). Ще б пак! Усіх читачів він вразив рубрикою “Шукаю роботу”. Тут усі роботодавці можуть знайти собі працівниць, позбавлених комплексів, попередньо оцінивши не їхню професійну придатність, а чарівні оголені форми. Піднімає “MAXIM” і такі важливі питання, як: де сьогодні можна здати сперму, чому в деяких чоловіків не росте борода та чи можливо осліпнути від порнографії. Загалом зустрічаються непогані матеріали про те, як навчитися грати на гітарі, як стати хорошим оратором, душею компанії, та як правильно користуватися технікою. У “MAXIM” є те, що хвилює більшість чоловіків: секс-спорт-техніка. Ну і, звичайно, трохи гумору. Без нього ніяк.

Ще один журнал з цієї серії – “XXL”. Виходить із січня 2007 року тиражем 65 тисяч екземплярів, головний редактор Сергій Горовий. На сторінках “XXL” знаходимо відповіді на такі екзистенційні питання: чи кохатися з дівчиною в Новорічну ніч? пити чи не пити? як боротися з похміллям? що допоможе пережити свята? (у версії журналу нашим мачо не обійтись без аспірину, презервативу і жуйки). Чи не в єдиному “XXL” серед йому подібних еротичних журналів я зауважила рецензії на нові книжки українських авторів – Ірени Карпи та Степана Процюка (?!), що не може мене не тішити як велику поціновувачку сучукрліт.

Отож, виклавши символічну суму за один із згаданих вище журналів, ви матимете близько двохсот сторінок справжнього “задоволення”. Повторюсь: чомусь виключно російською мовою. Бо канули в Лету “Лель” та “Пан+Пані”. І не має змоги український читач насолоджуватися своєю рідною україномовною еротикою. А замість того, щоб забороняти подібні видання, слід було б подбати про те, щоб вони  виходили саме українською мовою. Адже через еротичну пресу якнайкраще можна популяризувати рідне слово з огляду на те, яка велика кількість населення цю пресу читає. Тоді чому б не сказати “так” якісній еротичній продукції українською мовою?

Відгуки (2)

Де ж ті благословенні часи, коли видавався “Лель”? Які тексти там друкували! Ціле покоління виросло на них, передавали з рук в руки, зачитували (а не щось інше) до дір. В нинішніх журналах можна спокійно змінювати обкладинку на інший подібний – і не відрізниш. Але хтось та й читає, чи лише дивиться. Бракує якісної еротики в Україні. Непогано було б заповнити цю нішу україномовним продуктом. Бюст він і в Африці бюст, а текст має бути українським і якісним, якісним і українським

Просто чудова стаття. Відчувається діалог із автором, інформація розскладена “по поличках”. І головне – цілком погоджуюсь з усім вище написаним.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)