Екранне насильство: вплив мас-медіа (частина перша)

Подаємо в українському перекладі фрагменти книги: Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. Москва, Киев. 2004. 424 с. С. 193 - 214, 237-254.

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: Агресія і тривога, За що критикують медіа?.

0

Вплив медіа-насильства

Два сучасні дослідження надають додаткові свідчення причинно-наслідкового зв’язку між тривалою дією медіа-насильства  і агресивною поведінкою. У своїх експериментах д. Зіллман і Дж. Уівер показували учасникам або нешкідливі фільми, на зразок “Шофер міс Дейзі”, або бойовики, як, наприклад, “Універсальний солдат” або “В облозі”. Ті учасники, які дивилися бойовики чотири дні підряд, були більш схильні до проявів ворожості незалежно від того, провокували їх чи ні. Як стверджують автори, дія “…була однаковою незалежно від статі  учасників. Проте загалом жінки проявляли менше ворожості в порівнянні з чоловіками. Отримані дані, таким чином, свідчать, що тривала дія надзвичайно жорстоких фільмів може підсилювати агресивні реакції у людей (Zillman & Weaver, 1999, р. 145).

Інше дослідження, проведене тими ж ученими, включало тривалий перегляд чотирьох категорій фільмів (що не містять сцен насильства, фільми зі сценами “ретро-насильства”, дуже жорстокі сучасні бойовики і фільми жахів) і визначення персональних  характеристик учасників. Особа  з високим рейтингом “ворожості, презирства до небезпеки і дефіцитом емпатії” була кваліфікована як психотична (Zillnian & Weaver, 1997; Eysenck, 1978). Чоловіки з високими показниками психотизму, які переглядали жорстокі бойовики, були більш схильними до насильства як методу вирішення конфліктів. Та ж сама група учасників відстоювала смертну кару як засіб покарання за тяжкі злочини із застосуванням насильства.

Джерело. Eysenck, H.J. (1978). Sex and personality (London: Sphere); Zilfmann, D. & Weaver, J.B., 1II (1999). Effects of prolonged exposure to gratuitous media violence on provoked and unprovoked hostile behavior. Journol of Applied social Psychology, 29, 145-165; Zillmann, D. & Weaver, LB., lii (1997). Psychoticism in the effect of prolonged exposure to gratuitous media violence on the acceptance of violence as а preferred means of conflict resolution. Personality and Individual Differences, 22, 613-627.
В1998 року в Каліфорнії водій фургона зупинив свою машину на жвавій автомагістралі Лос-Анджелеса, заблокувавши рух. Коли прибула поліція і журналісти, водій фургона вийшов з машини і підняв плакат з написом “Живи вільно, люби безпечно або помри!” Потім він повернувся до машини і разом з своїм собакою заліз у фургон. Він підпалив машину, але сам незабаром вискочив назовні. Поки собака горів в фургоні, чоловік скинув з себе тліючий одяг, відійшов до узбіччя з пістолетом, в руках і застрелився.

Ця жахлива подія транслювалася в прямому ефірі мінімум по п’яти місцевих і одному національному телеканалу. Деякі телевізійні станції при цьому перервали трансляцію мультфільмів і інших дитячих телепередач. Телевізійники відразу ж вибачилися за те, що не попередили глядачів, але це не врятувало їх від обурення громадськості.

Однією з найнагальніших соціальних проблем ХХ століття було і залишається негативна дія медіа-насильства, особливо на дітей. Трансляція сцен жорстокості і насильства у випусках новин – лише один з небагатьох аспектів цієї проблеми, хоча, поза сумнівом, важливий. Суспільна заклопотаність з приводу медіа-насильства викликана переважно змістом художніх і мультиплікаційних фільмів, а також жорстокими відеоіграми і Internet-сайтами.

Впродовж всієї історії наукового пошуку у сфері медіавпливу в ході багатьох досліджень виявлялися свідчення того, що перегляд жорстоких фільмів та інших телепередач веде до проявів насильства. Як з дорослими, так і з дітьми проводилися численні експериментальні дослідження. B запропонованому розділі розглядаються найбільш важливі результати цих досліджень. Після побіжного огляду методів дослідження, що використовувалися для вивчення медіа-насильства (включаючи методи кількісного аналізу), розглядаються різні аспекти дії медіа-насильства: поведінковим, емоційним і т.д.

Методи дослідження медіа-насильства

Крайнім і, ймовірно, найгіршим  проявом імітації, або моделювання поведінки телеперсонажів вважаються жорстокі “злочини-копії” – зґвалтування і навіть вбивства. Як вже казалося, злочини-копії – найтривожніший приклад модельованої поведінки.

Сенсаційний характер злочинів-копій привертає увагу преси і електронних ЗМІ, тому громадськості відома безліч подібних випадків. Проте насправді злочини-копії здійснюються надзвичайно рідко. Мільйони телеглядачів, які дивляться ті ж самі фільми та передачі, не мають спонуки до імітації побачених актів насильства. Це дозволяє зробити висновок про те, що здійснення або не здійснення телеглядачами злочинів-копій обумовлюється іншими чинниками, такими як характер людини (або схильність до агресії), душевний стан, врівноваженість і обставини особистого життя.

Соціологи намагаються зафіксувати більш тонкий вплив мас-медіа, який можна виявити за допомогою суворо контрольованих експериментів, участь в яких не матиме негативних наслідків. Всі зусилля учених зосереджені на декількох основних питаннях, які стосуються медіа-насильства. Метою багатьох досліджень є вимірювання об’єму медіа-насильства в різних засобах масової інформації. Інші учені аналізують контекст медіа-насильства. Дослідження показали, що контекст є важливим чинником, що зумовлює  ступінь шкідливого медіа-впливу (прикладом контексту може бути характер медіа-насильства, покарання злочинця і т.д.)

При вивченні дії медіа-насильства застосовувалися різні методи дослідження. Беррі Гантер (Gunter, 1994) провів огляд великої кількості наукових робіт, присвячених цій проблемі, і виявив шість основних методів дослідження. До них відносяться:

• лабораторний експеримент,
• польовий експеримент,
• кореляційне дослідження,
• лонгітюдне дослідження,
• природній експеримент;
• експериментальне втручання.

ЛАБОРАТОРНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Суворо контрольовані експерименти, проведені в лабораторних умовах, дають неспростовні докази, що перегляд жорстоких фільмів та інших телепередач може підвищити агресивність телеглядачів. Подібні експерименти організовані так, щоб продемонструвати причинно-наслідковий зв’язок між переглядом телепередач, які містять сцени насильства, і агресивною поведінкою. Проте критики вказують, що обстановка, в якій проходить перегляд при проведенні подібних експериментів, не є природною, і стверджують, що дані, одержані в результаті таких експериментів, не прикладені до реальної дійсності.

ПОЛЬОВІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Більшість подібних експериментів проводилися серед дітей в різних учбових закладах, наприклад. Перед тим, як демонструвати дітям записи сцен насильства, їх розбивали на дві групи за довільним принципом. Одній з груп показували сцени насильства і жорстокості, іншій групі – сцени нейтрального змісту. Учені аналізували природну агресивність дітей до показу фільмів. Потім порівнювали  ці дані з поведінкою учасників експерименту після перегляду. Польовий експеримент вирішує проблему штучності обстановки, характерну для лабораторного  експерименту.

КОРЕЛЯЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Телеглядачів просять прочитати програму телепередач і вказати ті з них, які вони дивляться регулярно. Використовуючи контент-аналіз обсягу медіа-насилля у вказаних  телепередачах, учені визначають середній об’єм телевізійного насильства, що доводиться на кожного глядача. Глядачів також опитують про їх установки і поведінку для того, щоб оцінити міру їх агресивності або ворожості. Потім визначається кореляція двох цих видів даних, щоб переконатися в зв’язку між переглядом сцен жорстокості і подальшою агресивною поведінкою або установками. Основний недолік подібних досліджень в тому, що вони у принципі не здатні продемонструвати наявність причинно-наслідкових відносин з певною мірою достовірності. Були виявлені статистично значущі кореляції між споживанням медіа-насильства і агресивною поведінкою та установками, але зв’язок між цими явищами був переважно слабким.

ЛОНГІТЮДНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Такі дослідження направлені на те, щоб визначити відношення між споживанням медіа-насильства і асоціальними установками та поведінкою. Згідно Б. Гантеру лонгітюдні дослідження “представляють, ймовірно, найкращий спосіб наукового вивчення медіа-впливу. Вони дозволяють перевіряти причинні гіпотези. Дослідники  підтримують контакт з деякими телеглядачами, тестуючи їх через різні інтервали часу з метою визначити, чи відчувають члени телеаудиторії дію медіа-насильства. Лонгітюдні дослідження засновані на припущенні, що при постійному споживанні медіа-насильства з часом виникає кумулятивний ефект, іншими словами, багатократний перегляд сцен жорстокості і насильства сприяє підвищенню агресивності поведінки або часових установок.

ПРИРОДНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

При проведенні таких експериментів учені працюють у природній обстановці, вивчаючи дію медіа-насильства на тих глядачів, які вперше стикаються з телебаченням. За допомогою лонгітюдних методів вивчають і порівнюють  документально зафіксовані факти поведінки (такі, наприклад, як статистика правопорушень) до і після появи телебачення в певному регіоні. Результати природних експериментів неоднозначні. Вивчаючи статистику правопорушень за період з 1949 по 1952 рік, К. Хенніган і його колеги (Hennigan et аl., 1982) виявили, що поява телебачення в певних регіонах США не викликала значного збільшення кількості тяжких злочинів. Б. Сентеруолл (Ceпterwall, 1989) вивчив статистику тяжких злочинів, здійснених з 1945 по 1975 рік білим населенням таких країн, як США, Канада і Південна Африка. Він виявив, що в США і Канаді рівень вбивств, здійснених білими, різко зріс приблизно через п’ятнадцять років після того, як телевізор став доступним побутовим приладом для кожного жителя цих країн. У Південній Африці, де телебачення було не таке доступне, рівень вбивств істотно не змінився. В ході ще одного дослідження (Williams, 1986) виявилися переконливі докази зв’язку між переглядом сцен жорстокості і насильства і агресивною поведінкою. Що стосується трьох регіонів Канади, вибраних для дослідження, то в одному з них взагалі не було телебачення, в другому регіоні можна було дивитися тільки один телевізійний канал, а телеглядачі третього регіону мали доступ до декількох каналів. Дослідження показало, що агресивність поведінки дітей з першого регіону різко зросла в перебігу двох років після появи телебачення. Агресивність дітей, що проживають в двох інших регіонах, протягом того ж періоду не змінилася.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ВТРУЧАННЯ

Подібно до використання щеплень для захисту людей від небезпечних або смертельних захворювань, експериментальні втручання призначені для вироблення імунітету, що оберігає глядачів від шкідливої дії телевізійного насильства. Такі дослідження постулювали високий рівень шкідливої дії телевізійного насильства в суспільстві; їх мета – ослабити негативну дію за допомогою певної стратегії. Деякі з експериментальних втручань свідчать, що збільшена телевізійна писемність споживачів масової інформації (критичне сприйняття змісту телепередач і методів їх створення) може знизити негативну дію телевізійного насильства.

АНАЛІЗ МЕДІА-НАСИЛЬСТВА

Більшість людей погоджуються з тим, що в художніх фільмах та інших телепередачах міститься дуже багато насильство і жорстокості (дані Kaiser Family Foundation, 1999), але ледве вловимі відмінності в думках роблять термін “медіа-насильство” досить розпливчатим, таким, яке представляє щось таке, що важко піддається вимірюванню. Як можна визначити поняття медіа-насильство? Фізичний контакт, що представляє загрозу для здоров’я і життя? Чи може медіа-насильство бути вербальним? Чи відноситься цей термін до сцен автокатастроф або інших нещасних випадків? Репортаж про самовбивцю, відеозапис теракту – чи слід зараховувати їх до медіа-насильства?

Соціологи повинні визначитися з цими та іншими специфічними питаннями, перш ніж приступати до кількісного аналізу медіа-насильства і вже тим більше – оцінювати його дію. Для визначення об’єму медіа-насильства використовується метод контент-аналізу. При використанні цього методу учені повинні спочатку чітко визначитися  із змістом поняття медіа-насильства, потім проглядати різні телепередачі, фіксуючи кожен випадок його демонстрації і кодуючи його, тобто представляючи у вигляді певних показників. Іноді при аналізі змісту телепередач враховуються такі параметри, як тип телепередачі, тип телеперсонажу, рід вживаної зброї, характер нанесених тілесних ушкоджень або матеріального збитку.

Контент-аналіз телепрограм, що транслюються в кращий ефірний час, почав проводитися в 1950-х і 1960-х роках (Schramm, Lyle & Parker, 1961; Smythe, 1956). В ході цих досліджень виявилося, що сцени насильства і злочинів вельми часто з’являються на екрані нових ЗМІ, які вже встигли стати популярними. На жаль, в цих дослідженнях використовувалися різні визначення і методи, що перешкоджало їх порівняльному аналізу і виявленню тенденцій в роки становлення телебачення.

Систематичний аналіз телевізійного насильства став відомим і популярним в науковому середовищі, дякуючи проведеному в 1960-х роках програмному  дослідженню Джорджа Гербнера і його колег, які вивчали ефект культивації. Починаючи з 1967 року, учені аналізували і кодували зміст телепередач кращого ефірного часу всіх найбільших американських телекомпаній.  Вживана ними техніка аналізу, так званий аналіз системи повідомлення (АСП), стала одним з методів вивчення медіа-насильства, що найбільш широко вживаються.
Дж. Гербнер і його колеги визначили насильство як “відкрите застосування фізичної сили  або інші примусові дії, що здійснюються проти чиєїсь волі під страхом нанесення тілесних ушкоджень або вбивства, або при фактичному здійсненні останніх” (Gerbner, 1972, р. 32). Ця дефініція використовується ученими для визначення вузьких категорій кодування, за допомогою яких оцінюється кількість актів насильства в телепередачах, характер насильства, тип жертви, тип злочинця і особливості ситуації. Потім кодована інформація об’єднується, щоб побудувати профіль насильства кожної телепередачі. Профіль є об’єктивною оцінкою кількості насильства, що міститься в кожному телефільмі.

Протягом перших десяти років застосування техніки АСП Дж. Гербнер і його співробітники виявили, що більшість персонажів (6 з 10) брали участь в актах насильства. Дитячі мультфільми містили більше насильства, ніж вся решта різновидів розважальних програм, включаючи бойовики і детективи.

Двоє сучасних фінських учених розробили систему кодування, що дозволяє визначити ступінь нав’язливості медіа-насильства і класифікувати його контекст – обставини, що супроводжують акт насильства або ж ідею, яка за ним стоїть. Дослідники вивчали вміст насильства в художніх фільмах та інших передачах (Mustonen & Pulkkinen, 1997).

Інше дослідження нехудожніх телепередач показало, що зміст подібних програм ближче до художніх фільмів і не є точною картиною насильства, що відбувається в реальному світі. Вивчалися такі програми, як національні і регіональні зведення новин, кримінальні новини, документальні фільми, аналітичні програми, зведення новин неінформативного телебачення і т.п. Що стосується контексту, в подібних програмах рідко йдеться про відплату, яка слідує  за злочином, і майже не показуються негативні наслідки насильства (Federman, 1998).
Слід пам’ятати, що контент-аналіз – просто система кодування і опису змісту телепередач. Сприйняття змісту споживачами масової інформації і дію цього змісту є абсолютно інші аспекти, і для їх дослідження потрібні інші методи (Gunter, 1988; Gutter 8 Wober, 1988).

АНАЛІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО СПРИЙНЯТТЯ

Ще одним методом вивчення телевізійного насильства служить аналіз глядацького сприйняття. Різні люди по-різному реагують на телепередачі, тому що кожен індивід володіє унікальним набором психологічних характеристик. Думки глядачів про насильство не завжди збігаються з думками дослідників (Gunter, 1985; Van der Yoort, 1986). Більшість людей, як дорослі, так і діти, сприймають насильство в контексті жанру телепередачі і особистих переваг. Наприклад, якщо батьки люблять дивитися певну програму, вона, звичайно, сприймається як нешкідлива для них самих і для їх дітей. Це означає, що передача, яка, за визначенням учених, містить високий рівень насильства, звичайними глядачами може сприйматися як нешкідлива.

Дослідження показали, що не дивлячись на індивідуальні відмінності, глядачі часто відчувають схожі негативні наслідки, викликані переглядом сцен насильства в певному контексті. Соціологи визначили п’ять ключових компонентів контексту, який підвищує сприйняття глядачів до негативної дії медіа-насильства. Діти є найбільш схильними до цього негативному впливу і схильні імітувати побачене насильство, особливо якщо в зображенні акту насильства присутні всі п’ять із згаданих нижче компонентів:

Фактори, які сприяють агресивним установкам і поведінці:

– Злочинець є привабливою ролевою моделлю;
– Насильство  виглядає виправданим;
– За насильством не йде помста (злочинні дії не ведуть до каяття, не засуджуються, не караються);
– Жертва насильства несе мінімальний збиток;
– Сцена насильства сприймається глядачем як реалістична.
(Доповідь для президента США за наслідками дослідження телевізійного насильства, 1998, с. 33.)

Дослідження показали, що в останні роки багато телепередач включають ці контекстні характеристики “високої степені ризику”. В ході дослідження, що тривало чотири роки, учені з Каліфорнійського університету (Санта-Барбара) виявили, що велика частина актів насильства ініціюється “хорошими хлопцями” – позитивними героями, дії яких можуть служити ролевими моделями. Більш того, тільки в 15% телепередач, що транслюються в прайм-тайм, були показані довгострокові негативні наслідки насильства. Приблизно три чверті актів насильства не супроводжуються каяттям злочинця або його покаранням, а “погані хлопці” не отримали жодного покарання в чотирьох з десяти телепередач (National Television Violence Study Executive Summary, 1998).

МЕТА-АНАЛІЗ

Деякі дослідники вивчили накопичені наукові роботи з проблеми, і застосували статистичні методи для порівняння одержаних даних та пошуку загальних ознак дії медіа-насильства, а також визначення загальних тенденцій наукового пошуку (Andison, 1977;  Wood, Wong & Chachere, 1991). Такий мета-аналіз дозволив згаданим авторам виявити причинно-наслідкові зв’язки між переглядом сцен насильства і жорстокості і агресивною поведінкою.

Вказані дослідження виявили свідоцтва декількох основних видів дії медіа-насильства. Найсильніша дія виявляється у вигляді наслідувальної поведінки. Діти особливо схильні переймати агресивну поведінку телеперсонажів. Такі моделі згодом імітуються. Діти також вельми схильні до переляку, викликаного переглядом жорстоких або неприємних сцен. Десенсибілізація, або втрата чутливості, третій наслідок дії телевізійного насильства, якому приділяється велика увага в науковій літературі; він може мати місце як унаслідок довготривалого, так і короткочасного споживання медіа-насильства.

ПСИХОЛОГІЧНА ДІЯ МЕДІА-НАСИЛЬСТВА

Учені розрізняють три рівні можливої дії медіа-насильства: поведінковий, афектний (емоційний) і когнітивний.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)