Чи стане Агорою журналістика в Україні?

Світлана Жаб’юк

Опубліковано: 28-03-2011

Розділи: №18, Друковані версії, За що критикують медіа?, Цензура.

0

Журналістика в Україні зараз доволі кволо тримається на ногах. Вона потребує підтримки. Насамперед не на законодавчому рівні (закон потрібен у тих країнах, де його виконують), навіть не на рівні освітньому чи комерційному, а на рівні громади. Свобода слова – не манна небесна, її треба виборювати, а потім щораз змагатись із собою, щоб жити відповідно до тих правил, яких дотримуються у країнах, де свобода слова не є величиною ефемерною.

Свобода слова передбачає тотальну відповідальність журналіста

За кожне слово в ефірі чи при публікації. За кожен неперевірений факт чи передрук з іншого ЗМІ без посилання. За кожне використання дитячих фотографій чи відео у своїх матеріалах без відповідного дозволу. За замовчування інформації про тих, кого не можна називати, чи про тих, про кого з особистих міркувань не дуже хочеться згадувати. І навіть за контекст, який провокує.

Свобода слова вимагає професійних стандартів. Інакше ситуація в країні нагадуватиме сюжет із «Володаря мух» Вільяма Голдінга. Хлопчаки на острові ледь не повбивали одне одного, вдихнувши на повні груди запах свободи та вседозволеність. Відтак один із хлопців знаходить на острові ріг-мушлю – символ демократії і свободи, він пропонує скликати збори, встановити правила…

Після Помаранчевої революції журналісти в Україні лише почали відчувати аромат свободи слова. Однак журналістика не встигла вилікуватись після тривалої хвороби. Журналісти лише почали розуміти, але не встигли розпочати дію. Встановити правила для себе, а перш за все, для власників ЗМІ. Скажімо, журналісти, особливо у регіонах,  насамперед працюють на конкуруючих фірмах. Вони змагаються поміж собою за рейтинг видань та передач, не замислюючись, що це не їхнє завдання. Це робота менеджменту, це бажання власника. Журналіст мав би виконувати свою роботу, дотримуючись професійної етики. Однак назвіть мені хоча б одну редакцію у Львові, де між власником та працівниками підписано угоду про невтручання у редакційну політику. Цього не пропонують власники, та  чи вимагають цього журналісти?

Власники ЗМІ відповідальні перед партнерами, а не перед суспільством

Якщо не брати до уваги телебачення, яке з інформаційно-аналітичного виду ЗМІ стрімко переформатовується на розважальне. Якщо не розглядати радіо, яке вже давно працює на рекламу та дозвілля, а зосередитись на інформаційно-аналітичних виданнях, зрозуміємо, що медіа-власники (читай політики чи бізнесмени) використовують власні медіа не для заробляння грошей, а для накопичення політичних дивідендів. Медіа створені для впливу. Доносити правильні месиджі до суспільства, впливати на рішення партнерів, висловлювати свою позицію щодо конкурентів. Робота журналіста у таких умовах переходить у сферу обслуговування – журналіст поволі перетворюється на офіціанта. Його завдання – погодити інформацію із замовником та подати її з посмішкою на вишуканій таці. Допоки медіа в Україні не розглядатимуть як бізнес-проекти, де важлива думка споживача, ситуація не зміниться.  

Політикам потрібна свобода слова…

Політики згадують про свободу слова, коли залишаються без влади. Тоді жонглювання заявами про свободу слова стають їх улюбленою темою. Свобода слова у їхньому розумінні – ретрансляція їхніх заяв та коментарів, які завдяки мас-медіа доходить до електорату. Однак саме вони найшвидше забувають про визначення свободи слова,  примостившись у владних кабінетах.

Влада повинна забезпечувати захист журналістам, які дотримуються свободи слова

Влада – це ті ж самі політики, які вже завтра опиняться перед зачиненими дверима у кабінети. Проблема полягає лише у тому, що, будучи при владі, вони про це забувають, а згадують, залишившись без неї і думають, що вже пізно щось змінювати. В Україні вплив влади на ЗМІ посередницький, достатньо знайти важелі тиску на власника або надати йому певну послугу.  ЗМІ для влади – це та ж сфера послуг, про які можна домовитись  не вроздріб, а гуртом. Проте саме влада наділена повноваженнями захищати журналіста при виконанні його професійних обов’язків. І громадяни, які обрали цю владу, повинні ставити ультиматум щодо захисту журналістів. Власне у цьому й має проявлятися підтримка вільного журналіста, робота якого має впливати на розбудову громадянського суспільства.

Свобода слова вимагає тотального розуміння громадян країни, що вони також відповідальні за свої вчинки

Вимагати не лише від влади, а починати із себе. Забути про хабар, який треба дати чи можна взяти. Забути про домовленості. При народженні дитини, влаштуванні її у садок, при виборі школи, при вступі до університету. Не промовчати у громадському транспорті, коли хтось не зауважив, а ти проїхав безоплатно.

Слушна думка Віталія Портнікова, головного редактора TVi, що «не може бути вільної преси у державі без свободи, не може бути вільної людини без вільної преси».

Суспільство повинно зрозуміти, що свобода слова не передбачає дуелі між журналістом та політиком чи чиновником. Вона вибудовується на основі здорового суспільства, у якому кожен відповідально веде свою партію.

Лише тоді свобода слова в Україні матеріалізується, коли українці зрозуміють, що журналіст – лікар суспільства. Візьмімо для прикладу випадок, коли віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков скоїв у Львові ДТП. Будучи за кермом автобуса на території заводу ЛАЗ чиновник в’їхав у автомобіль служби ДАІ. У автобусі з Борисом Колесніковим перебували також фотографи та відеооператори. Їх, звісно ж, попросили не звертати уваги на таку прикру подію. Однак фото та відео з аварії облетіли всю країну. Що зробив чиновник? Спершу збрехав, що авто рухалось йому на зустріч, потім виправдовувався, що пожартував, а згодом за свій кошт відкупив ДАІ автомобіль. Що зробили журналісти? Скористалися нагодою і спрацювали професійно. Однак цей випадок не став навчальним уроком для регіональних журналістів. Вони не взяли на озброєння те, що їм дозволило так вдало спрацювати – їхнє об’єднання. Це дієвий метод при виборюванні своїх прав, згадаймо рух «Стоп цензурі!», коли журналісти вдягнули футболки з відповідними гаслами на прес-конференцію президента України Віктора Януковича. І це при тому, що після зміни влади в Україні міжнародні та українські правозахисні організації заявили про згортання свободи слова. Зокрема у доповіді Freedom House, оприлюдненій 13 січня 2011 року, Україна перемістилася в рейтингу свобод з категорії «вільні» до «частково вільні».

«Порівняно з іншими країнами пострадянського простору Україна досягла чималого прогресу в демократизації та розвитку громадянського суспільства. А тому для Заходу важливо не допустити «відкату» демократії в Україні», – стверджує керівник дослідницького відділу Freedom House Крістофер Вокер в інтерв’ю «Радіо Свобода».

Суспільство повинно допомогти журналістиці. Вимога не така ж надзвичайна – стати перебірливими реципієнтами. Зіпсуті продукти, придбані у магазинах, нікому не додають смаку. Тоді чому зацікавлення має породжувати непрофесійна інформація? Лише за такої умови власники мас-медіа змушені будуть грати за правилами, і журналістика зможе перетворитись на так звану Агору – суспільний простір, де кожен буде почутий.

Бити у дзвони ніколи не пізно.

Публікація  написана в рамках проекту №SUP30010GR294 за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)