«Культура» і «Нова Польща»: «завжди оточувати себе людьми, інтелігентнішими за себе»

Юліана Лавриш

Опубліковано: 11-04-2011

Розділи: Популярні і якісні медіа.

0

Еміграційне видання «Культура», що виходило з 1947 до 2000 р., під керівництвом великого Редактора Єжи Ґедройця, справді було феноменальним явищем для польського журналістського простору, адже часопис сповідував ідею взаємопорозуміння у важких політичних колізіях того часу. У двотисячних роках « культуральну естафету» перейняло ще одне видання – «Нова Польща», спрямоване на злагодження політично-культурно-суспільного вектору Польща – Росія. Лєшека Шаругу можна назвати журналістським містком між зазначеними вище часописами, адже з 1979 року пан Шаруга працював пліч-о-пліч з Єжи  Ґедройцем, сьогодні ж входить до редколегії «Нової Польщі». Своїми спогадами про роботу у «Культурі», візіями на майбутнє, перспективами «Нової Польщі» Лєшек Шаруга ділиться із читачами «Медіакритики».

Пане Шаруго, головним завданням для Єжи Ґедройця було те, аби говорити  правду, а не «подавати надії із штучним оптимізмом». Наскільки вдавалося дотримуватись цієї концепції «Культурі»?

Тоді ми постійно жили у брехні, на жаль, правда залишалася товаром. Такий вже був час історії. Ґедройць вважав, що будь-які факти не підлягають дискусії, адже факти є фактами – це вже доконана дія. Звісно, що правда є важкою, болючою, але її треба розповідати. Саме це було найважливішим для редактора «Культури». Ґедройць наполягав на тому, щоб матеріали видання давали надію, віру у завершенні комуністичної епохи і початку демократичного суспільства.  Гадаю, що цей принцип правди для «Культури» був дієвим завжди, оскільки пан Редактор завжди вимагав отримувати факти не лише з одного джерела, але з різних ресурсів, при тому ця правда мала бути осмисленою, проаналізованою, а вже тоді запропонованою на розгляд читачеві.

Відомо, що ви співпрацювали з «Культурою». Як виглядав механізм роботи редакції всередині?

Я розпочав свою співпрацю з «Культурою» у 1979 році, «опікувався» літературною критикою у виданні. Тоді ж почав друкуватися під підписом Лєшек Шаруга, а ще під псевдонімом Ядвіга Квіатковська. Зізнаюсь, що я не хотів, аби знали про мою діяльність у Польщі. У «Культурі» виконував функцію літературного редактора, який редагує тексти, селективно відбирає їх. У нас існував жарт, що редакція «Культури» складається з одного працівника, ним і був Ґедройць. Наскільки б добре не працював редактор певного відділу, все-таки останнє слово у селекції та публікуванні матеріалів було за Ґедройцем, який прочитував кожен номер від букви до букви. Вважаю, що у цьому контексті ми не можемо говорити про журналістський егоїзм, оскільки «Культура» – це авторський проект Єжи  Ґедройця, це його життя. Видання, на мою думку, можна було б порівняти із постмодерністським текстом, автором якого був пан Редактор (Усміхається – авт.)

Яким матеріалам «Культура» надавала перевагу?

Саме видання базувалося на фундаменті діалогу, тому «Культура» заохочувала до дописування авторів, що дотримувалися різних позицій. «Асортимент» видання був різноманітним – це і статті з «літературними діалогами», релігійними проблемами, суто публіцистичні тексти політичного спрямування. Також на сторінках видання можна було натрапити на вірші різних авторів, витяги із щоденників письменників, міжнародні події.

Чому саме Париж став плодотвірною основою для виникнення такого видання, і сьогодні до  «Культура» ми часто додаємо означення «паризька»?

Париж дійсно був хорошим ґрунтом для еміграційної діяльності, зокрема для польської. Саме тут ми могли налагоджувати контакти, спілкуватися, обмінюватися думками. Треба сказати, що і влада Франції також сприяла польській еміграції, не перешкоджаючи нашим проектам та ініціативам. Для «Культури» таке середовище було найбільш сприятливим, оскільки можна було реалізувати весь свій потенціал, не переступаючи через редакційні принципи.

Основними принципами роботи «Культури» були «лібералізм і толерантність». Для видання – це були принципи із позитивним значенням. Чи можемо вважати, що у сьогоднішній журналістиці ці критерії часом набирають іншого змісту?

Гадаю, що про зазначені вами поняття не можна говорити у якомусь іншому значенні, ніж позитивному. Свідченням того є позиція редактора «Культури», який однозначно був лібералом, але вважав, що лібералізм – це опція демократії. Ґедройць поважав вибір усіх держав східної Європи, рішення стати незалежними, він відстоював це прагнення на сторінках видання. Пан Редактор вважав, що лібералізм не може обійтися без толерантності, а толерантність без лібералізму. Ці дві концепції завжди повинні бути взаємопов’язані між собою. І тут йде мова не лише про вирішення політичних питань, але і культурних та релігійних.

Тепер же ж звернімося до концептів ще одного видання, яке було засноване, як ідейне продовження «Культури», – це видання «Нова Польща», що спрямоване на діалом між польською та російською стороною. На сторінках «Нової Польщі» ми ознайомлюємось із дискусійними матеріалами обох сторін. Чи можливий варіант переходу із поміркованого дискурсу у своєрідне «поле битви» на шпальтах?

Справді, ідею створення «Нової Польщі» ми запозичили у Єжи Ґедройця, який прагнув створити часопис, спрямований до російської інтелігенції. Цим частково займалася і «Культура», але після смерті Ґедройця, у 2000 році, видання перестало існувати (так заповів пан Редактор). Основним принципом роботи для видання «Нова Польща» – налагодження не лише польсько-російських взаємовідносин, але і російсько-польських (пан Шаруга наголосив, що ці означення взаємовідносин етимологічно і проблематично різні – авт.). Для того, аби налагоджувати добрі сусідські контакти, треба презентувати свої держави у правильному і неспотвореному світлі. Важливо, щоб наша редакція (колектив «Нової Польщі» – авт.) показував Польщу правдивою, демократичною, культурною, готовою до діалогів. Що ж до дискусій, то латентне «поле битви» можливе (Усміхається – авт.). Варто зазначити, що деякі російські політики блокують розповсюдження «Нової Польщі» у своїй державі, вважаючи видання «екстремістським». Наш часопис завжди відкритий до діалогу і навіть полілогу, тому ми постійно намагаємося провокувати такі розмови на шпальтах «Нової Польщі», потребуємо реакції на написане. Вважаємо, що аудиторією нашого видання є інтелігенція, адже стиль «Нової Польщі» – інтелектуальний і публіцистичний. Ми розраховуємо на тих людей, які вміють мислити і аналізувати, саме через них можна зруйнувати стереотипи, які «вросли» у ментальну свідомість.

Оскільки «Нова Польща» – діалогічне видання, чому часопис публікують лише однією мовою – російською?

Концепт «Нової Польщі» – насамперед презентація Польщі для Росії. Хоча видання і справді містить діалогічний характер, адресат у нього один – російська інтелігенція, політична еліта, тобто думаюча «верхівка» держави. Варто зауважити, що ми не лише пишемо про Росію. Редакція присвячувала один номер часопису і Україні, і Грузії. Приводом для видання таких «спецвипусків» був візит польського Президента до відповідних держав.

Єжи Ґедройць виділяв Україні почесне місце у своїй геополітичній концепції. Яке місце України у системі координат «Нової Польщі»?

Редакція «Нової Польщі», як і Ґедройць, вважає Україну важливою державою європейського виміру. Ми свідомі того, що без суверенної України нема політично прогресивної Польщі, тому на шпальтах нашого видання звертаємо увагу і на ваші суспільні і культурні колізії, намагаємося дискутувати, щоб налагоджувати добросусідські відносини.

Яке значення таких діалогічних видань, як «Культура», «Нова Польща» для сьогоднішнього журналістського дискурсу?

Вважаю, що «Культура» – це щось феноменальне, унікальне, щось, що виникло з космосу і не має аналогів. Це було видання політично незаангажоване, яке свідчило про те, що завжди можна віднаходити дистанцію у будь-якій навіть найгострішій полеміці. «Культура» розповідала про минуле, але лише у контексті майбутнього. Я вже зазначав вище, що феноменальність видання полягає у неповторності Редактора, – Єжи Ґедройця, гаслом якого було «завжди оточувати себе людьми, інтелігентнішими за себе». Ґедройць завжди «організовував» діалогічні спектаклі на шпальтах видання, при тому перебуваючи за кулісами і дбаючи за дисциплінованістю процесу. Специфіка «Нової Польщі» подібна до «Культури» – ми прагнемо, аби Росія бачила у Польщі партнера, а не конкурента. Головний редактор видання, Єжи Пом’яновські, робить все для того, аби матеріали із шпальт часопису змінювали стереотипну систему координат, провокували до конструктивного діалогу. Гадаю, що це і є основна важливість видань, з якими довелося мені співпрацювати, – налагоджувати контакти, а не розпалювати ворожнечу. Тому такі принципи повинні сповідувати будь-які ЗМІ, що хочуть будувати, а не руйнувати.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)