Концепція третьої правди свідомих медіа

Андрій і Дарина Мірошниченко

Опубліковано: 03-11-2011

Розділи: Популярні і якісні медіа.

2

Пошук нових форм і напрямів медіа та невтихаючі заяви про загрозу зникнення того чи іншого журналістського напряму, лише додають нових арґументів на користь тези: старі форми та підходи в медіа не в змозі дати гідну відповідь на виклики ХХІ століття. І причини тому цілком зрозумілі. Журналістика, що історично формувалася на хвилі національного самовизначення, разом з літературою, театром та музикою, cтала стрижнем для об’єднання окремих етнічних груп в народи, а згодом і у нації. Сьогодні ж, міжкультурний діалог є умовою збереження та розвитку людства: проблеми тероризму, глобального забруднення біосфери, міжетнічних конфліктів та безпрецедентної міграції неможливо вирішити силами однієї держави. Щоб професійно працювати в нових умовах, сучасний журналіст має бути гранично відкритим до різних можливостей реальності та бачити максимально широку картину дійсності, працюючи в умовах інтеракції з суспільством і читачем. Проте, те, як це має бути часто йде врозріз з тим, що є. Тим, хто звик критично працювати з медіа-контентом, відомо скільки потрібно часу та зусиль, щоби знайти відповідну дійсності інформацію. Одна з немалого переліку, проте насправді ваговита причина – власні упередження, переконання та симпатії журналіста, який сприймає лише власно відтворювану дійсність. В гонитві за пошуком єдино вірної правди, автор лишень підкидає дрова до вогнища соціальної ворожнечі та віддаляє у часі і просторі можливість віднайдення спільної мови для його аудиторії.

Одним з альтернативних варіантів зміни сьогоденної медіа-парадигми є концепція третьої правди. «Справа в тому, що в сучасному суспільстві перестає діяти, в соціальному сенсі, «закон виключеного третього», тобто принцип «або-або», коли людина займає одну з протилежних позицій. І притому таким чином, що «третього» не дано. В нормальних умовах існування суспільства Бог не грає з людьми в шахи (чорне і біле). Між чорним та білим є певні фази переходів; є опосередковані ланки, які необхідно використовувати з метою консенсусу, домовленостей… Розуміння логіки цілого, яке стає над боротьбою крайнощів – це шлях до третьої правди», – пише публіцист та філософ Сергій Кримський. Системний аналітик та журналіст Донелла Медоуз в своїх дослідженнях продовжує цю думку і зараховує концепцію можливості існування однієї правди до одного з найбільш поширених хибних переконань людської спільноти. Важлива річ: концепція третьої правди не має відношення до об’єктивності чи відстороненості, що роблять з журналіста біологічний пристрій для виготовлення текстів. На противагу мова йде про вміння журналіста бачити максимально велику кількість можливостей та долати власні кордони. Ця концепція є одним зі стовпів нової течі в журналістиці – свідомих медіа. Памела Джей Сміт, американська письменниця та журналістка, що вводить в матеріалістичний медійний дискурс поняття духовності, усвідомленості та понадчасової мудрості, Амі Віталє, мандрівниця і фотожурналіст, творчість якої змушує сумніватися в реальності існування світових кордонів, Маріо Матеї, співкерівник Visual Peacemakers – об’єднання фотографів, які виступають за повагу до краси і гідності різних культур, Playing for Change – спільнота музикантів з різних куточків планети що грають і співають заради позитивних змін у світі, World Pulse – освітній медіа-проект, який дає змогу жінкам з різних країн вивести особистий життєвий досвід в світовий ефір, Video Journalism community – організація, що керується девізом – у світі існує більше, аніж одна правда, Global Oneness Project – глобальна творча спільнота авторів соціального відео, що знімають вражаючі відео про людей, які змінюють світ та поширюють CDзаписи безкоштовно.
Як виглядають на практиці принцип третьої правди в текстах свідомих медіа?

Третя правда в дії

Контекстом візуалізації свідомих медіа ми обрали матеріал, що був напрацьований авторами тексту в українській практиці під час проведення Літньої Школи зі Свідомих медіа в Холодному Яру в серпні 2011 року.

Задамо основні координати. Холодний Яр – лісовий масив посеред степової зони, унікальна історико-культурна та природно-рекреаційна місцевість. Саме тут століттями творили свою історію древні племена трипільців, скіфів, сарматів, і саме тут, раз за разом відбувалися поштовхи, що творили державність України: козацька Січ, народні повстання, відомі як коліївщина та гайдамаччина, діяльність бойової організації «Холодний Яр», що об’єднала велику частину центрально-українських земель в часи боротьби за українську державність 1917-1922 роках. Багаті землі, природне розмаїття, тисячолітня історія та величезні рекреаційні та господарські можливості — з одного боку. На противагу цьому: перманентні конфлікти на релігійному, соціальному та географічному ґрунті, втрата історичної пам’яті, деградація молоді, та руйнування унікальної екосистеми. Основні діючі особи: місцеве населення, що протягом семи десятиліть було жертвою негативної селекції, місцеві жителі, що свідомі власної історії, духовенство Московського патріархату, працівники філіалу Національного історико-культурного заповіднику «Чигирин», жителі екопоселення – «будівничі родових помість» та орендатори, що ведуть господарство на холодноярських територіях. Завдання: дослідити декілька локальних проблем, подаючи максимально широку картину дійсності та в результаті запропонувати шляхи для їхнього подолання.

Холодний Яр як територія локальних конфліктів

Традиційна журналістика:

На території Холодного Яру вже кілька років триває протистояння Мотронинського Святотроіцького монастиря Московського патріархату та філії Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Суть конфлікту полягає в тому, що духовенство не бажає рахуватися ані з історією Холодного Яру, ані з його культурними особливостями. Працівники заповідника не один раз намагалися зупинити неправомірні та аморальні дії монастирю: вспахування під городи унікального історичного прошарку скіфської доби, незаконного зведення нових будівель, що змінюють історичний ландшафт, створення вигрібної ями на місці козацького кладовища – та все намарно. Богдан Легоняк, директор Медведівського історичного музею, бачить в такій байдужості глибше коріння: «Церковники не вболівають за Україну. В них немає поняття «Українська держава»… Служба у них ведеться російською мовою, бо вони кажуть, що «Отче наш» українськім язиком нєвєрний».

Свідома журналістика:

Занедбаний за радянських часів Мотрин монастир було відновлено православною громадою Московського Патріархату, щоправда – на власний розсуд: додаючи нетипові для тутешньої традиції архітектурні елементи та змінюючи історичний ландшафт. За словами настоятельки Мотрони, це місце – святе й наповнено благістю: мощі мучеників різних часів лежать по всій його території.

Працівники історико-культурного заповіднику “Чигирин” вже багато років докладають значних зусиль по дослідженню старовинного скіфського городища, частину території якого займає сьогодні монастир та його господарчі землі, проте фінансових ресурсів недостатньо для досягнення всіх цілей, що ставлять перед собою дослідники. Велика робота здійснена українсько-польсько археологічною групою, що проводила тут розкопки, проте найголовнішого об’єкту – унікального музею скіфської культури під відкритим небом за браком коштів й досі не існує. До того ж, зробити те, що могло бути реалізовано спільними зусиллями господарів цих територій — поки неможливо, адже керівництво Мотриного монастирю та заповідника по різному оцінюють історичні епізоди з історії України, зокрема скіфський “язичницький” період та добу Холодноярської республіки. Діалог та співпраця спотикаються об ці наріжні камені, що не дають можливості працювати й по іншим ділянкам. Та ситуація може змінитися, якщо обидві сторони усвідомлять потенційні точки перетину для кооперації: відновлення пам’ятної стели про перебування в монастирі Тараса Шевченка, стародавні монастирські печери та інше. Якщо сторони віднайдуть її, це одночасно приверне увагу і нових туристів, і прихожан, а відповідно й інвестиції для подальшого розвитку Холодного Яру.

Холодний Яр – втрачена земля

Традиційна журналістика:

В Холодному Яру, що на Черкащині, екопоселенці, що називають себе Будівничими Родових помість, змусили орендаторів дотримуватися вимог безпеки при планових обробках полів. Як розповідають екопоселенці, після чергового розпилення гелікоптерами пестицидів над орендованими землями, кілька місцевих жителів та мешканців екопоселення потрапили до лікарні з діагнозом «гостре отруєння». Від розпилення хімікатів найбільше постраждали діти. Після цього інцинденту будівничі родових помість ініціювали активну медійну та правову кампанію проти орендарів. В цій ситуації дивною видається позиція місцевих жителів: вони не тільки не підтримали ініціативу, але й засудили її ініціаторів. Однією з причин такої поведінки, екопоселенці називають страх селян, що орендарі розірвуть з ними угоди на оренду земельних ділянок. Залишившись сам-на-сам з проблемою, що поставила під загрозу життя хуторян, після непростих перемовин, будівничі родових помість отримали перемогу й змусили орендарів суттєво переглянути свою політику землевпорядкування. Та приказка «моя хата скраю» й цього разу спрацювала, й місцеві жителі, як це часто буває – лишилися осторонь біди.

Свідомі медіа:

Холодний Яр що на Черкащині, протягом століть був перехрестям багатьох культур та етносів. Проте, жити злагоджено й мирно в усі часи було непростою задачею для холодноярців. Й сьогодні, місцевих жителів та екопоселенців, що близько семи років тому заснували своє поселення на хуторі Буда, різнять досвід, різні позиції щодо громадянської активності та різний підхід до ведення сільського господарства. Це протистояння дається взнаки, коли постає питання про захист спільних інтересів. Така ситуація виникла нещодавно, коли кілька мешканців хутора Буди потрапили до лікарні з діагнозом «гостре отруєння».

Причиною стала планова хімічна обробка полів орендарями. Будівничі родових помість ініціювали інформаційну кампанію проти орендарів, проте місцеве населення з ворожістю віднеслося до такої активності. Причини цієї реакції потрібно шукати в матеріальному та психологічному вимірі буття селян. Сьогодні здача земельних паїв є одним з важливих джерел прибутків (хоча, насправді, цілковито мізерних), а страх втрати домовленостей з орендарями – чи не найсильніший. Це моделює й відповідні відносини з орендарями: селяни не знають справжніх господарів своїх паїв, й не можуть захистити своїх земель, коли ті за кілька років після затруєння пестицидами та виснаження від кукурудзи та ріпака, стають непридатними на десятиліття. Коли виникла загроза життю та здоров’ю, селяни за інерцією відтворили існуючу модель поведінки, та в страху втратити «живі» гроші, продовжили мовчати та сприйняли дії екопоселенців за небезпеку для власного добробуту.

Попри видимі розбіжності, і селян і екопоселенців об’єднують насправді значимі речі: спільна земля, яка, насправді, є безцінною, бажання жити в безпечному світі, та прагнення здорового майбутнього для своїх дітей. Гучні конфлікти – розмежовують, роблять беззахисними їхніх учасників, та заважають адекватно оцінювати скарби, що лежать під ногами. Чи не тому, Холодний Яр, який міг би бути історико-культурним комплексом світового значення, сьогодні лишається невідомим не лише в світі, але й в Україні?

Чи можливо змінити цю ситуацію? На нашу думку, так. Один з варіантів: екопоселенцям докласти більше зусиль щоб роз’яснити мотиви своїх дій, а селянам – навчитися чути інші точки зору та бачити інші можливості.

Холодний Яр – природній скарб, який ми втрачаємо

Традиційна журналістика:

Перлина України – Холодний Яр – сьогодні може зникнути з мапи. Масштабні вирубки реліктового лісу, браконьєрство та недбале господарювання на цінних ґрунтах може стати початком кінця історії Холодного Яру, таким як ми його знаємо. Два роки назад громадська організація та її чільник Анатолій Рекун, ініціював розгляд питання про присвоєння Холодному Яру статусу Національного природного парку. Проте, така, здавалося б, шляхетна та потрібна ініціатива, отримала негайний опір. Перш за все – від місцевих лісівників, продаж цінної деревини для яких є ласим грошовим шматком. Несподівано, до протестів долучилися й місцеві жителі, більшість яких навідріз відмовляються від створення Національного парку. Відтоді йде боротьба між свідомими фахівцями: істориками, археологами, працівниками Чигиринського заповіднику, громадськими активістами та несвідомою місцевою громадою холодноярських сіл, яка не бачить потреби в створенні на їхній землях заповідної території, а свою позицію пояснює просто: «А як же ми тоді будемо ходити в ліс по дрова?». А тим часом, Холодний Яр зникає.

Свідома журналістика:

Більше двох років триває процес розгляду створення Національного природного парку «Холодний Яр». Необхідна документація і звернення вже підготовані, однак цього разу проблема не в бюрократичній тяганині. Хід рішення зупинився на рівні сільрад, які підтримали позицію селян. Селяни переконані: якщо тут буде створено заповідник, то вони назавжди втратять ці землі. Та поки місцева громада зволікає, один за одним зникають потенційні об’єкти охорони. Також ситуацію ускладнює супротив лісівників: вони впевнені що лишаться без роботи та прибутку. В цій ситуації ініціаторам проекту важливо підтримати селян та надати гарантії робочих місць в новоствореному заповіднику, надати більше інформації стосовно юридичного стану заповідних земель та прав селян в нових умовах. А лісівникам – роз’яснити що екологічний туризм може бути навіть більш прибутковим за продаж лісу.

Чи було виконано завдання? 

В наведених текстах – однаковий фактаж: дійові особи, місця, час. Відмінність полягає в підході журналіста: пошук винних та висвітлення подій на позиції однієї зі сторін – в першому випадку, чи пошук глибшого розуміння проблеми та усвідомлення, що не існує однієї доконечної правди. Відмінним є і результат дії цих матеріалів: подальше загострення конфліктів із залученням ширшої аудиторії – за традиційного підходу; виведення на вищий рівень осягнення проблеми і відповідно – новий погляд на засоби рішення, які потребують колективної дії всіх сторін – за свідомого підходу.

Третя правда у цьому випадку – це розуміння та турбота про місце та людей Холодного яру, проблеми яких ми описали. При переході з ідеальної в практичну сферу – завжди непросто, але саме світ таких ідей може зцілити людство та кардинально змінити парадигму медіа.

The Third Truth Concept in Conscious Media
Andrii and Daryna Miroshnychenko

The notion of “objectivity” has lost its validity within journalism practitioners. There is an alternative concept of the “third truth’ developed by philosopher Sergii Krymskij . It is also a constituent part of Conscious Media. Authors give examples of its application on the contrast examples traditional vs. conscious media in describing Kholodnyj Yar (Cherkasy region of Ukraine) reality.

Відгуки (2)

Потужно! Даний підхід можна порівняти з переходом від геометрії площин до геометрії об’ємного простору.

Данило, спасибі за таку оцінку. Тут дійсно йдеться про нове сприйняття простору довкола нас, нас у ньому і наших стосунків із ним.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)