Плагіат в Інтернет-ЗМІ України: правове регулювання

Олена Кузнецова, професор, докт. філол. наук

Опубліковано: 11-11-2009

Розділи: Онлайн - журналістика.

4

Нерозв‘язані проблеми правової охорони суб’єктивних прав інтелектуальної власності щодо Інтернет-журналістики дозволяють копіпастерам запозичувати чужий контент в Інтернет-ЗМІ. Як розв’язати цю проблему до суду й в суді?

Поняття та причини плагіату в Інтернет-ЗМІ

Зі збільшенням кількості Інтернет-ЗМІ плагіат як приписування собі чужої інтелектуальної власності або її творче використання: переклад, адаптація, аранжування без отримання належного дозволу набуває все більших масштабів. Копіпастери нехтують застереженням автора про заборону вільно використовувати його матеріал, як того вимагає ст. 21 Закону України „Про авторське право й суміжні права”, користуються відсутністю реальної технічної охорони авторських прав і легко запозичують чужі матеріали за допомогою кількох натисків клавіш на клавіатурі комп’ютера.

В той час, як редакції витрачають величезні кошти на збір, фіксацію інформації, створення оригінальних матеріалів, під які дають рекламу, копіпастери переносять чужий контент на свої сайти без зусиль і згаданих витрат.

Запозичення чужого контенту: тексту, зображення, графіки, фото, аудіо, відео, привабливого, успішного дизайну медійного проекту, програми стало епідемією крадійства у журналістиці.

Нагадаємо, плагіатом є все те, що не заборонено автором і законом вільно використовувати й навіть дозволено, але використано без зазначення імені автора й джерела запозичення, або коли вказано ім’я автора, а не вказано джерело запозичення чи навпаки, наприклад, вказано назву ЗМІ, з якого запозичили матеріал, але не названо автора.

Законом України „Про авторське право і суміжні права” також передбачена дозволена форма фіксації чужого тексту: текстові, звукові, відео- цитати, короткі уривки, ілюстрації, цитати в огляді преси, включені до програм мовлення.

На жаль, Закон України „Про авторське право і суміжні права” об’єктом захисту визнає лише один журналістський жанр, статтю. Упущенням у чинному законодавстві України є відсутність як об’єктів інших журналістських жанрів: різновидів інтерв’ю, репортажів, звітів, кореспонденцій, рецензій, коментарів, публіцистичних оглядів, оглядів преси, оглядів теле-, радіопередач, оглядів Інтернет-ЗМІ, оглядів листів та інших жанрів.

Причинами плагіату також є: відсутність методологічної культури: етичної, правової через брак фахової журналістської освіти та відсутність високої моральної традиції в Інтернет-журналістів. Багатьом Інтернет-журналістам красти не соромно. Причини цього явища не тільки особисті, журналістські, редакційні, а й соціальні, психологічні. Четверта причина: багатьом копіпастерам самим такий ексклюзивний контент не створити: в кого талантів бракує, кому ліньки, в кого немає доступу до інформації. П’ята причина плагіату: копіювати завжди швидше, простіше, дешевше, ніж самим творити. Причина шоста: відсутність самоконтролю індивідуального, редакторського, редакційного. Сьома причина – немає соціально відповідальної редакційної політики, зосередженої на формуванні особистої відповідальності кожного працюючого, відсутня професійна журналістська честь, традицій дотримання етичних вимог у щоденній рутинній діяльності Інтернет-журналістів.

Значення проблеми плагіату в Інтернет-ЗМІ

Захист прав авторів Інтернет-ЗМІ – одна з умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності в Україні, яка прагне до європейської спільноти.

Журналісти вже роками обговорюють проблеми плагіату в Інтернет-ЗМІ, розкривають причини, наслідки плагіату, але не знаходять остаточних шляхів їх розв’язання. І це зрозуміло, адже проблема – не тільки журналістська, корпоративна чи індивідуальна моральна проблема совісті, честі, правдивості, а й проблема конкурентної боротьби, економічної вигоди, проблема формування державної політики щодо Інтернет-ЗМІ, стандартів їх діяльності. Й водночас це проблема захисту авторських і суміжних прав – правова, законотворча, судова й професійна журналістська. Очевидно, що вирішити цей комплекс проблем журналістам самостійно не під силу.

Якщо розглядати плагіат в Інтернет-ЗМІ з точки зору місії сучасної демократичної журналістики, її культурологічної мети, то плагіат на всіх рівнях – проблема браку моральної, правової культури редакцій Інтернет-ЗМІ. Це проблеми підготовки фахівців для Інтернет-журналістики. Більшість працівників Інтернет-ЗМІ України не вчили і не знають „Інтелектуальне право”, „Правові норми журналістики України”, „Журналістську етику”. Журналістська честь для них – поняття архаїчне. Навряд чи хтось з них знає, що методологічними засадами сучасних Інтернет- і традиційних ЗМІ є якраз етичні й правові норми, що вивчають у згаданих вище дисциплінах.

Не називання автора, джерела інформації є обманом своєї аудиторії, суспільства, адже поширюється неточна, неповна, недостовірна інформація, що може не тільки призвести до непорозумінь і скарг, а й дезорієнтувати людей.

Все це зумовлює актуальність, значення піднятої проблеми, необхідність її теоретичного осмислення для практичного розв’язання: врегулювання відносин між виробниками контенту й тими, хто його використовує в своїх інтересах, порушуючи загальноприйняті вимоги. Проблема плагіату потребує комплексного підходу в науковому дослідженні. З метою забезпечення авторських і суміжних прав ми прагнули показати шляхи запобігання й регулювання плагіату в Інтернет-ЗМІ України. Для цього поставили такі завдання: 1) показати актуальність, значення проблеми плагіату в мережевих ЗМІ України; 2) виявити види порушення вимог використання чужих матеріалів в Інтернет-ЗМІ України; 3) з’ясувати правові норми, що регулюють використання творів в Інтернет-ЗМІ та упущення в них щодо плагіату; 4) виробити пропозиції для законодавців, які будуть розробляти й приймати нові закони чи зміни, доповнення до чинних законів, кодексів України щодо плагіату в Інтернет-ЗМІ.

Об’єктом нашого дослідження стали: 1) Інтернет-ЗМІ України; 2) наукові праці, дотичні до теми дослідження К.Афанасьєвої, О.Германової, А.Данилюка, О.Мельник, В. Монахова, В. Наумова, З. Ромовської, А. Серго та інших дослідників; 3) національне законодавство щодо плагіату.

Предмет дослідження – види плагіату в Інтернет-ЗМІ України та його регулювання.

Види плагіату в Інтернет-ЗМІ

Повторне, третє, надцяте обнародування в іншому Інтернет-ЗМІ чужої статті за справжнім підписом автора й посиланням на джерело – інше ЗМІ, ще називають републікацією. Анатолій Марущак у статті „Як не стати плагіатором?” розповідає про передрук своєї статті „Проведення перевірок суб’єктів медійної сфери: нове законодавство” з сайту „Телекритики” на сайті Спілки кабельного телебачення від 14 лютого 2008 року без дозволу автора статті як про правопорушення.

Крім статей в Інтернет-ЗМІ републікують інші журналістські текстові жанри, а також фото, малюнки, графіки, схеми, відеограми, звукограми та інше. На кожний з цих різновидів контенту має бути уточнення в законах, Цивільному, Кримінальному кодексах України.

Ще одним видом плагіату в Інтернет-ЗМІ є реплікація. За Вікіпедією, реплікація – „це процес копіювання даних з одного джерела на багато інших і навпаки”, свого роду „тиражування” чужого контенту без дозволу автора. Добре, якщо матеріал реплікують перевірений, адже зміни, помилки, що зроблені з тих чи інших причин на одному сайті, можуть бути розповсюджені на інших, що породжує дезінформацію.

Вдаються журналісти й до так званих творчих переробок опублікованих чужих творів без дозволу автора, а саме до адаптації, аранжування, рерайту та іншої видозміни твору, що є також різновидом плагіату, як і творчий чи дослівний переклад.

В українських Інтернет-ЗМІ можна знайти переклади з російських, англійських, німецьких та інших сайтів, на які ніхто ніколи дозволу не давав. Плагіату-перекладу присвячений у „Телекритиці” матеріал Мар’яни Закусило „Передрук без права попередження” від 1 липня 2009 року: „У передостанньому числі журналу «Топ 10», що входить до «Київського медіахолдингу» – неформального об’єднання муніципальних та комерційних ЗМІ, підконтрольних меру Києва Леоніду Черновецькому, – вийшло інтерв’ю Мішеля Ґондрі Максу Еврі – журналістові інтернет-видання ComingSoon.net з припискою «Спеціально для Топ 10». «Оскільки за інтерв’ю із заморськими людьми ми слідкуємо – що де з’явилось і що можна купити, то дуже часто знаходимо в “Топ 10” переклад вже опублікованих в когось на сайті інтерв’ю», – здивувалася старший редактор журналу «Афіша» Марія Хрущак.

ТК поцікавилася в ComingSoon.net, чи питав «Топ 10» у них дозволу на передрук інтерв’ю Мішеля Ґондрі авторства Макса Еврі. Відповідь надійшла від головного редактора Мірко Парлевліта (Mirko Parlevliet): «Ні, ми не давали дозволу. Дякую, що попередили». Творчою переробкою матеріалу є його адаптація без дозволу автора – скорочення й спрощення тексту для малопідготованих читачів, що іноді примітивізує й спотворює текст. Людмила Гордєєва у матеріалі „Плагіат по-житомерськи” від 9 лютого 2009 року розповідає, як сайт „Журнал Житомира” 24 грудня 2008 року розмістив її перекручені й анонімні матеріали, що спочатку були опубліковані в газеті, а згодом на порталі „Русской общины Украины”. http://russian.org.ua/material.php?id=11604241

Поширеною формою плагіату є рерайт. Це прихований плагіат, коли журналіст до чужого матеріалу без дозволу автора додає додаткову інформацію, переробляє раніше обнародуваний матеріал, замінюючи слова, вирази, щоб не розпізнали чужий текст. У рерайті ключові, суттєві слова лишаються нерухомими. Рерайтери змінюють форму тексту, а суть інформації, в кращому випадку, може лишитися незмінною.

До малотворчих, швидше технічних переробок обнародуваних матеріалів можна віднести такі різновиди приховування плагіату як компіляція – своєрідне укладання з кількох чужих матеріалів свого, та редагування без дозволу – смислова, стилістична, граматична правка й скорочення чужого матеріалу.

Регулювання плагіату в Інтернет-ЗМІ

Плагіат в Інтернет-ЗМІ підпадає під дію етичних і правових вимог, що стосуються Інтернету та ЗМІ. Плагіат є порушенням Нетикету, загальних правил поведінки в Інтернеті. Вірджинія Шиа, автор книги „Нетикет”, зокрема, у правилі 2, рекомендує дотримуватися тих же стандартів, що й в реальному житті й застерігає: „Не вірте тому, хто каже: „Вся етика тут полягає в тому, що Ви самі для себе встановите”. (Див.: http://si2000.beringisland.ru/sec-nq.shtm).

Журналісти-плагіатори Інтернет-ЗМІ України забули також про етичні вимоги національних документів з журналістської етики: Кодексу професійної етики українського журналіста Національної спілки журналістів України, де в пункті 7 записано: „Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок”; а також „пункту 14 Етичного кодексу українського журналіста Комісії з журналістської етики, який гласить: „Плагіат несумісний зі званням журналіста”.

Зважаючи на те, що сучасні Інтернет-ЗМІ України є доступні в будь-якому місці Землі, де є Інтернет, варто керуватися міжнародними документами з журналістської етики, чинними в Україні. Зокрема, Всесвітня Хартія свободи преси ООН, Декларація принципів поведінки журналіста Міжнародної федерації журналістів, резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи «Про етичні принципи журналістики» забороняють плагіат.

Захист інтелектуальної власності та авторського права гарантує ст.54 і ст. 41 Конституції України, Закон України „Про авторське право та суміжні права”, ст. 512 „Кодексу України про адміністративні правопорушення”, ст.433-456 „Цивільного кодексу України” (ЦКУ), ст. 176 „Кримінального кодексу України” (ККУ).

За ст. 512 „Кодексу України про адміністративні правопорушення” незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

За ст.442, п. 1 ЦКУ твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Пункт 3 цієї ж статті закріплює норму: ”Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом”.

Правомірно використати весь твір можна лише за умови згоди автора. Без дозволу автора можна твір цитувати, ілюструвати в будь-яких ЗМІ, зазначивши джерело запозичення (традиційне чи Інтернет-ЗМІ) та імена авторів.

Часто порушується ст. 429 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо матеріал створений у зв’язку з виконанням трудового договору, то необхідно отримати згоду автора та юридичної або фізичної особи, де або у якої він працює, яким спільно належить майнове право інтелектуальної власності на створений об’єкт. Керуючись цією статтею, треба просити згоду на використання матеріалу не тільки в автора, а й у редакції, що першою обнародувала матеріал. Але звідки журналістам інших ЗМІ знати в якому Інтернет-ЗМІ обнародуваний матеріал вперше? Не знає журналіст Інтернет-ЗМІ й про трудові договори, угоди автора й редакції ЗМІ. Отже годилося б, перш ніж використовувати чужий контент, зателефонувати до редакції й отримати згоду редакції та автора.

Крім того, плагіат є кримінальним злочином. За ст. 176 Кримінального Кодексу України плагіат є порушенням інтелектуальної власності, зокрема, авторського права і суміжних прав. Відповідно, ”незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення”.

Якщо плагіат вчинено повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або він завдав матеріальної шкоди у великому розмірі, то такі дії караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення. Солідніші штрафи передбачає пункт 3 цієї статті, якщо плагіат вчинено неодноразово службовою особою (а журналісти такими є) з використанням службового становища або організованою групою (якщо редактор бачив і змовчав, випусковий бачив і змовчав, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі). Такі дії караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

У ст. 176 та 177 Кримінального кодексу України матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для провадження справи про плагіат у суді необхідні документальні докази, які позивач має сам подати разом із заявою. Проблемою є нотаріально завірений документ про плагіат в Інтернет-ЗМІ.

Механізм правостосунків щодо плагіату, перенесений із офлайна, мало дієздатний щодо Інтернет-ЗМІ. Необхідні окремі статті, окремі закони щодо захисту авторських і суміжних прав в Інтернет-ЗМІ.

На нашу думку, до Цивільного кодексу треба додати статті про суб’єктів відповідальності за плагіат в Інтернет-ЗМІ: не тільки копіпастерів, а й випускових редакторів, літредакторів, журналістів, керівників, які формують редакційну політику дозволеності плагіату.

Варто розробити в законі механізм нарахування відшкодування матеріальних збитків, до яких включити втрачену вигоду від реклами, платний збір інформації для контенту, вартість підготовки того чи іншого жанру, обсягу матеріалу, затраченого робочого часу на його підготовку, додатковий гонорар автору за використання його матеріалу в іншому ЗМІ, доплату авторові за оперативність, сенсаційність та особливі способи здобуття й фіксації матеріалу.

Шляхи запобігання та поновлення порушених плагіатом прав

Дуже важко відслідкувати і впіймати плагіаторів в Інтернет-ЗМІ, адже матеріал з’являється і зникає миттєво, й щоб його зберегти як речовий доказ, документ, необхідно плагіат зафіксувати: зробити роздрук екрану (Print Screen) Інтернет-сторінки з плагіатом, зафіксувати, на папері, фото, роздрукувати, показати нотаріусу плагіат на сайті Інтернет-ЗМІ й зафіксувати в його присутності плагіат на фото, відеокамеру. Скласти про це протокол, який нотаріус має завірити. Витрати на нотаріуса треба включити у майнові збитки за плагіат.

Далі автор стоїть перед вибором. У демократичній державі завжди є кілька шляхів поновлення авторських прав в Інтернет-ЗМІ, що можна поділяти на два види: державні й саморегулювання.

Прогресивнішим, швидшим вважається саморегулювання: індивідуальне: авторське, редакторське, власне журналістське; колективне: редакційне, корпоративне. Державне регулювання плагіату – це судове регулювання.

Для відновлення своїх інтелектуальних прав автор, зафіксувавши на папері порушення, може далі попередити Інтернет-ЗМІ про незаконне використання його контенту, вимагати зняти матеріал із сайту, та виплатити гонорар. Знімають матеріал із сайту швидко, але не поспішають виплачувати матеріальні збитки.

Далі автор може звернутися до суду з позовом про відновлення порушених авторських прав, відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди. І немає значення, мають вигоду з цього „віртуальні пірати” чи ні, вони за законом мають нести матеріальну й моральну відповідальність.

Звісно, правопорушення ліпше попередити, ніж потім регулювати. Редакції Інтернет-ЗМІ, щоб захистися від плагіату, републікації, рерайту будь-якого контенту, обов’язково мають ставити дату і час виставлення матеріалу на сайті.

На жаль, в редакціях Інтернет-ЗМІ ще не використовують всі засоби саморегулювання плагіату. Відсутні редакційні кодекси, що містили б пункти про заборону плагіату. Мало в редакціях контрактів журналістів, де передбачено серйозну відповідальність за плагіат аж до звільнення з роботи.

В редакціях можна використати комп’ютерний спосіб пошуку плагіату в Інтернет-ЗМІ. Успішно працюють програми „Плагіат-Інформ”, що відслідковують плагіат у друкованих й інших Інтернет-ЗМІ. Виявити плагіат допоможуть також сервіси CopeScape.сom; Тhenticate, Turnitin, PlagarismDetect, Антиплагиат, Detector.

Можна шукати плагіат за допомогою пошуковиків, наприклад Google. Автор, ввівши окремі фрази чи словосполучення зі свого тексту в пошуковик, може виявити сайти, що використовують його текст. У редакціях також необхідно ввести обов’язкову перевірку матеріалу на плагіат перед тим, як публікувати його на сайті.

Сьогодні все більше й більше авторів та сайтів починають нагадувати про свої законні майнові права на інтелектуальну власність – запозичений контент, й вимагати гонорару. Це варто також включити до правових норм процесуальних кодексів України.

Загалом нагальну потребу регулювання авторських і суміжних прав, порушених в Інтернет-ЗМІ України треба вирішувати комплексно на всіх рівнях. Але найважливіше заповнити прогалини, розв’язати колізії в законодавстві України, що не дають можливості реально захистити інтелектуальні права. Законодавцям необхідно доповнити новими статтями Закон України „Про авторське право й суміжні права”, Цивільний, Кримінальний, відповідні процесуальні кодекси України, створивши дієву юридичну основу для регулювання плагіату в Інтернет-ЗМІ України.

Відгуки (4)

Є зауваження до матеріалу:
1. Слово “контекст” треба виправити на “контент”;
2. Посилання на сайти з антиплагіатним ПЗ відсутні, ліпше їх розмістити, щоб читачі знали як шукається плагіат.
А тепер мій комент: інтернет – це свого роду інший світ, інша реальність, так звана “віртуальність”, отже і мстити плагіаторам треба також інтернет-шляхом – за допомогою DOS і DDOS-атак, і тоді плагіатори зникнуть.

Дякую, виправив.

стаття не погана

Хочу створити онлайн тести використовуючи матеріал друкованого посібника. Чи не буде це плагіатом? Якщо я вкажу на автора і назву посібника? Буду вдячний за відповідь.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)