Олександр Піддубний: «Зараз журналіст має мислити в двох вимірах: вимір традиційний і вимір конвергентний»

Опубліковано: 28-12-2015

Розділи: Онлайн - журналістика.

0

Про розвиток сучасної журналістики, перспективи для молодих спеціалістів та свіжі тренди в медіях розповідає український журналіст, блогер, медіаконсультант та фахівець з цифрових медій Олександр Піддубний.

У Вашому блозі багато базових порад для молодих медійників Чи не думали Ви це трансформувати в якийсь посібник для молодого журналіста?

Чесно кажучи, в мене була така ідея, але поки я ще до цього не дійшов. Адже аби напрацювати такий масив знань, потрібно набагато більше матеріалу. Я думав про те, щоб робити ці порадники, і, скажу відверто, що свої оці поради, які я публікую на своєму блозі, я беру із західних медій. В нас, нажаль, в нашому і в Інтернеті, і у виданнях українського сегменту я, нажаль, ще не бачив подібних практичних рекомендацій. Водночас такі речі доволі широко поширені в тій самій Великобританії (Reuters Institute Study of Journalism), США і т.д. Вони регулярно напрацьовують поради для молодих спеціалістів, і на це справді варто звертати увагу – як краще працювати.

Очевидно, що скоро настане час, коли потрібно буде виписати подібний практичний порадник також і мені. Хоча Інтернет – він постійно змінюється, міняються технології, відповідно, певні практичні рекомендації, які були актуальні кілька років тому, вони навряд чи можуть бути застосованими зараз. Ми зараз на етапі становлення Інтернет-журналістики і нових медій взагалі.

Ви багато пишете про конвергентну журналістику, однак жодного разу не згадували про таке доволі модне зараз явище, як лонгрід. Чи проводите Ви якусь різницю між лонгрідами і конвергрентними статтями?

Ну, дивлячить на те, що вважати лонгрідом. В мене, наприклад, є мультимедійні експерименти, де є посилання на Snowfall чи «Тінь акули» ( проекти Ньою Йорк Таймс, які поєдують текст із звуком, зображенням, графікою). Тому в цьому плані лонгріди в мене були висвітлені. А щодо лонгрідів, які притаманні таким класичним виданням, як «Джеркало тижня» – довгі статті, де найбільший акцент зроблено на тексті і немає мультимедійної складової, то звісно, що я увагу таким формам не приділяю. Скажу відверто – 80% людей не читають таких матеріалів. Це спричиняє певне спрощення журналістики в інтернеті, але треба дивитись правді у вічі, що читання з Інтернету зовсім інакше сприймається користувачами, аніж читання преси. Ми не можемо примусити людей читати лонгріди в Інтернеті, якщо вони не читають великих статей в традиційній пресі. Тому лонгріди залишаються вузьким сегментом, і я не приділяю йому багато уваги.

В одній із своїх публікацій Ви писали, що: «Інтернет диктує зовсім нові правила гри і традиційна журналістика, як і її прихильники, приречені на смерть». То як скоро закриється останній газетний кіоск? Ваші прогнози?

Я згоден із думкою Бернарда Пулє про те, що традиційна журналістика і друкована преса стане елітною справою. Тобто прийде такий час, коли друкована преса, спираючись на дуже багато чинників прийде до того, що читання з газети буде елітарною справою для людей, які: а) зможуть купити собі дорогі видання; б)для освічених людей, які зможуть читати довгі форми.

Тому це не буде швидким процесом, не можна сказати, що за 5 років все зміниться, але я думаю, що років через 20 ситуація кардинально поміняється.Тим більше, що підростає молоде покоління, яке вже практично не читає традиційної преси, а читає все з екранів планшетів, смартфонів, електронних книг.

У такому випадку цікаво, якою буде різниця між спеціалістами, бо журналіст, який працюватиме у паперовому «елітарному» виданні, матиме, очевидно, інакшу підготовку, аніж медійник, який займатиметься конвергентною журналістикою.

Так, звісно. Тому конвергентна журналістика і те, що відбувається в Інтернеті, ставить виклик перед традиційними журналістами в тому плані, що традиційний журналіст зараз має вміти написати статтю для преси (друкованої газети) і повинен вміти адаптувати цей матеріал для Інтернету. А це значить, що текст має бути простішим, стислішим і деякі його особливості, якісь емоціні речі мають бути доповнені мультимедіа: звуком (передасть атмосферу події), відео (подає екшн в кадрі), зображення (емоції, видовище події). Зараз журналіст має мислити в двох вимірах: вимір традиційний і вимір конвергентний. Вони мало перетинаються, ці два виміри, але це новий виклик для журналіста.

Тоді виходить, що журналістика, яка завжди тракутвалась як гуманітарна наука, зараз більше тяжіє до техніки, до ІТ-технологій?

Не обовязково. Єдина нова вимога для журналістів – це володіти бодай основами програмування, знати HTML-мову.А те, що стосується певних техічних моментів – ну, не знаю, розуміння, як працювати з мобільними додатками, як заливати інформацію через Youtube чи SoundCloud, або як опрацьовувати у Photoshop знімки – це не технічні вміння, а базові, які зараз повинні бути в кожного журналіста. Технічні вміння – це мова програмування, і це трошки інше. Вміння скласти код чи написати моільний додаток – це нові вимоги, які висувають для сучасного журналіста.

У своїх публікаціях Ви наголошуєте на тому, що інтернет-радіо є найбільш перспективним видом медіа в мережі. Чому саме воно?

Можу навести простий приклад: пригадайте фільм «П’ятий елемент». Пам’ятаєте? Там один із головних героїв – це радійник, який веде галактичне радіо, і кожен слухач може його почути в будь-який момент.

Для того, щоб читати текст, ви повиння сконцентруватись на тексті – чи то екран планшету, чи просто газета. Ви повинні все відставити і читати. Для того, щоб дивитись відео – телевізор, чи відосюжети в Інтернеті, ви також повинні зосередитись і тільки дивитись. Тому і визначена межа уваги користувача, яку він затрачає суто на відео, оптимальний хронометраж якого повинен бути в середньому 3,5 хв.

Радіо – універсальний медіум, тому що під час його прослуховування ви можете робити будь-що: ви можете їхати за кермом, готувати їсти, іти вулицею і через мобільний додаток слухати радіо. Його універсальність полягає в тому, що воно може досягнути до вас у бідь-якій точці земної кулі з нинішніми інтернет-технологіями, і при цьому не відбирає у вас увагу.

Тоді повернемо до того, що все ж відбирає увагу – а саме до блогосфери, у якій Ви активно розвиваєтесь паралельно з іншими видами медій. Так от, скажіть, чи можливий в Україні варіант такого-собі мегаблогу, на кшталт Huffington Post?

Скажу не зовсім типову думку, але принцип дії Huffington Post був дуже простий – вони заохотили так званих «зірок» і впізнаваних осіб безкоштовно писати на своїх шпальтах, після чого цей блог був капіталізований і проданий за великі гроші Аріаною Хаффінгтон телекорпорації АОL. Так от, за цим самим принципом працює, для прикладу, Українська Правда – це наш варіант того ж Huffington Post. Там також багато людей, які безплатно дописують і вкладають свій імідж, своє реноме на підтримку цього видання. Хоча Українська Правда не визнає, що є, по суті, блогом, але ж і Huffington Post теж не афішує подібну інформацію, більшість вважають його комерційним виданням.

Тобто подібний варіант ми маємо. Також у нас є ніші для розвитку видань у цьому напрямку, але проводячи паралелі між Huffington Post і Українською Правдою, треба розуміти, що все впирається в людський капітал, в людей, які знають, як робити ці всі речі. А таких є надзвичайно мало – і в США, і в Україні, тому що нові медії тільки на етапі становлення. Немає поки фахівців, які від «а» до «я» можуть сказати, як повинні працювати потужні конвергентні цифрові ньюзруми.

 Спілкувалась Тетяна Павліченко

*Майстер-клас Олександра Піддубного на базі кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ відбувся в рамках проекту «До універсального журналіста через університетську освіту» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)