ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина перша)

Юлія Голоднікова

Опубліковано: 20-07-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

«Якщо газети хочуть встановити справжній

зв’язок із представниками суспільства,

вони повинні прагнути  якомога більше

і краще віддзеркалювати полікультурну природу

своєї аудиторії. <…> До тих пір, доки газети

 не будуть здатні розуміти проблеми,

 очікування, прагнення і страхи усіх верств населення,

їм буде важко завоювати їхні серця й уми«.

Йон Грабб, журналіст

Історія молдавської журналістики не виділяється яскравими фактами, дивовижними знахідками і гострими конфліктними ситуаціями. За винятком квітневих подій 2009 року, які пробудили публічний дискурс нової Молдови. Життєпис ЗМІ, представлений в 2011 році на сторінках енциклопедії Молдови, відображає хронологічний порядок виходу одних видань за іншими, іноді з уточненням: «на автохтонній території» [1]. Ми не зустрінемо тут аналітичних коментарів, які пояснювали би сучасний медійний ландшафт, не знайдемо роздумів про причини слабкості молдавської преси, і не дізнаємося, коли ж станеться її культурний ренесанс.

 Прочитавши звіти Freedom Нouse,  дізнаємося, що ЗМІ Молдови визнані частково вільними і орієнтованими на демократичний розвиток. Питання в тому, коли ж прийде справжній день?

 Теоретики досліджень в галузі медіа переконані, що вільна преса – основна складова західних демократій, яка відрізняє їх від мілітаристських або ісламістських диктатур. «Теоретично вільна преса – незалежна від держави і не фінансована безпосередньо політичними партіями, виступає посередником між керівниками і керованими, забезпечуючи електорат необхідною політичною, фінансовою і соціальною інформацією, яку він може використовувати для ухвалення раціональних рішень щодо голосування», ─ зазначає Річард Кібл [2, с.150]. Але перш ніж почати оповідь про проблеми журналістської етики, він упереджує свої роздуми дуже прикметною фразою Джорджа Орвела: «Людські істоти загалом хочуть бути хорошими, але не настільки хорошими і не назавжди».

 Говорячи про роль ЗМІ в соціумі і про зміст журналістської етики, Річард Кібл приводить читача до ланцюжка парадоксів, що звільняють від необхідності категоричних висновків. При цьому аналогічність ситуацій в історії розвитку мас-медіа різних країн, з одного боку, виявляє проблеми, характерні для ЗМІ як окремого соціального інституту. З іншого боку, зіставлення Кіблом політичної етики з етикою журналістською виявляє динаміку змін в типах публічності. Але всі запропоновані конструкції можуть розсипатися, немов картковий будиночок, тільки-но увімкнеться «чинник ментальності», який виявляє хисткість «кордонів» усередині будь-яких медіасистем.

 Обмірковуючи  вищесказане, ми звернулися до пошуку відповідей на питання, наскільки медіа і журналістика впливають на розвиток політичного і культурного плюралізму в Молдові, що формує публічний дискурс, і чи є він насправді?

 Характеризуючи рівень журналістської освіти в Молдові, Віктор Морару (який був деканом факультету журналістики впродовж багатьох років), звернув нашу увагу на проєвропейський вектор розвитку цієї спеціальності і розширення її змісту у напрямі комунікативістики. Ця позиція була озвучена ним на межі XX-XXI століття у низці публікацій, які визначали пріоритети у підготовці майбутніх фахівців: «Власне, загальновідомо: недостатність розвитку комунікаційного чинника, у тому числі під кутом зору підготовки кадрів, є серйозним недоліком суспільства і перешкодою на шляху його розвитку. Адже саме журналістсько-комунікаційній діяльності, за визначенням, необхідно бути особливо мобільною і миттєво реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві, більше того, вміти грати на випередження. Не менше це твердження стосується центрів формування журналістів. Особливо в умовах змін суспільства місія факультету журналістики не може бути недооціненою». [3, с.13] Нинішній декан факультету журналістики і комунікаційних наук, Михайло Гузун, вважає, що для майбутнього Молдови важливо зберегти журналістську спеціальність «в чистому вигляді», зробити ревізію тих програм, які використовуються в системі вищої освіти, і практикувати консультації, проекти, обмін методичним досвідом з представниками європейської науково-академічної спільноти. Як з’ясувалося, факультет журналістики має досвід участі в міжнародних програмах, але не має у розпорядженні наукового потенціалу для створення власної школи, для проведення досліджень, не має періодичного видання і не практикує дискусій, які б стимулювали розвиток теоретичного знання та його прикладних аспектів у сфері соціальних комунікацій.

 У цих умовах цілком зрозумілою є критика з боку представників мас-медіа, спрямована на адресу державних установ, які здійснюють профільну підготовку журналістів. Вона сигналізує про необхідність реформ в системі вищої освіти і про те, що питання співвідношення теорії і практики вимагає розвитку нових форм діалогу між вишами та ЗМІ як кінцевими споживачами кадрів. Але важко відповісти на це питання без розуміння ролі медіа в молдавському суспільстві.

 Слово про незалежну пресу

 Перш за все треба з’ясувати: від кого молдавська преса хоче бути незалежною? Якщо від рекламодавця, то це можливо у разі присутності щедрих інвесторів, які готові оплатити витрати редакцій і звільнити видавничу діяльність від необхідності залучати рекламу. «Якщо стоїть питання про незалежність від влади, ─ зазначає головний редактор газети „Панорама” Володимир Тхорик, ─ то все залежить, в першу чергу, від стосунків інвесторів з владою, а також від готовності влади дати другу-інвесторові свободу, або допустити ЗМІ, які належать недругові-інвестору, до інформаційних каналів. На жаль, в Молдові досі практикується „відлучення від тіла”, тобто, недопущення журналістів неугодних ЗМІ на офіційні заходи».  [4, С. 26] Непрозорість ринку, відсутність інформації про дані накладів періодичних видань, відсутність моніторингу преси і професійної аналітики не дають підстав говорити про лояльну конкуренцію і про те, щоб хто-небудь з гравців був покараний за низьку якість медійного продукту. Артур Гуреу, директор цифрового агентства Granat вважає, що «Молдові життєво необхідна поява незалежної, професійної, авторитетної компанії, яка могла б зробити якісний аналіз ринку.  І це не прерогатива держави. Інвестувати в такі проекти мають зацікавлені люди. А це в першу чергу, власники Інтернет-майданчиків і рекламодавці». [5, С. 28].

«Мегацефалия« ─ концентрація усіх ресурсів в центрі Молдови і величезний розрив з периферією республіки призвела до надлишку медіаканалів в столиці і недостатнього інформаційного охоплення регіонів країни. „Орієнтовно наша столиця вміщує близько 20% населення. На них же припадає до 80% усього фінансово-економічного обороту країни”, — говорить директор Центру „ХАБІТАТ”, Геннадій Іващенко. Хоча це, на його думку, не проблема, якщо столиця є рушійним локомотивом країни, якщо вона виходить на міжнародний рівень і є посередником між країною і світом, якщо через неї приходять інвестиції, вона за рахунок цього розвивається, а потім підтягує найближчі регіони, це —нормально. Проблеми виникають, коли вона цієї ролі не відіграє, але живе і розвивається, експлуатуючи провінцію. Що, власне, в Молдові відбувається» [6].

Те, що Кишинів нагадує не локомотив розвитку країни, а пилосос, що висмоктує з усіх куточків республіки ресурси, відображає територіальний дисбаланс і сигналізує про чіпкість тієї схеми господарювання, яка склалася за радянських часів. Не секрет, що доля грошових переказів від гастарбайтерів складає пристойну частину ВВП Молдови. Які галузі економіки процвітають? На жаль, довго перераховувати немає потреби: банківська, за допомогою якої гастарбайтери переводять гроші в Молдову, транспортна, знову ж таки пов’язана з переміщенням мігруючої робочої сили, торгівля — саме на плантаціях супермаркетів осідають ті суми, які витрачають родичі гастарбайтерів, щоб забезпечити себе і своє помешкання… Велика кількість ігрових закладів, нічних клубів і дискотек, кафе і ресторанів в столиці Молдови також змушують замислитися про те, хто в змозі витратити свій дохід на всілякі розваги. Відповіді можна знайти дуже швидко: кількість оголошень для молоді із запрошенням на роботу в західні країни побічно підказує, куди попрямують випускники ВНЗ.

У цьому контексті мас-медіа Молдови є досить строкатою картиною, де переплелися румунські, російські, проєвропейські медіаканали, які за кількістю перевищують потреби республіки, а за якістю спрямовані на чітку мету ─ бути не гіршими, аніж у сусідів. Порівняння із західними сусідами з уст журналістів і громадських активістів Молдови звучать досить часто. Можливо, бажання досягти певного рівня розвитку мас-медіа приховує за собою інше ─ прагнення наздогнати сусідів за рівнем економічного розвитку. Але в умовах бідності та тривалої політичної кризи ЗМІ Молдови просто не в змозі бути кращими, багатшими, незалежнішими, тому що належать купці людей, які не бачать у медіа вигідне бізнес-підприємство, де визначальну роль відіграє якісний продукт. Один з прикладів цього – громадське телемовлення.

 Громадське телерадіомовлення: у кращих традиціях минулого

 Багато молдовських експертів вважають, що ідея громадського мовлення прийшла в країну із запізненням. Чи це так  насправді? Чи можна запізнитися з подібним проектом?

 Історія розвитку системи мас-медіа європейських країн свідчить, що ідея громадського мовлення завжди є взаємозв’язаною із розумінням ролі національного культурного продукту. Країни Північної Європи ─ Фінляндія, Норвегія – свого часу розглядали питання про введення громадського мовлення як частину стратегії протистояння асиміляції культури під натиском імпортного інформаційного продукту. Успіх громадського мовлення у Британії обумовлений діючими канонами соціальної нормотворчості й грамотно вибудованою економічною моделлю проекту. Громадське мовлення не може існувати поза полем соціальних проблем і культурних цінностей країни, яка наважується на такий відповідальний крок.

 У 2000 році Молдова перекладає румунською мовою рекомендації Ради Європи щодо громадського телерадіомовлення. Після цього до парламенту вносять проект закону про громадське телерадіомовлення, далі ─ ще один. Контроль і координацію діяльності медіаканалу здійснюють представники правлячої партії, для яких мас-медіа нічим не відрізняються від заводу, меблевого магазину або держфілармонії. Так, головний суб’єкт ─ компанія Teleradio-Moldova залишається парадоксальним гібридом радянської бюрократії, пропаганди і масової культури  ─ має величезні виробничі приміщення, застарілі технологічні схеми роботи і традиції програмування ефіру. А якщо врахувати, що у давнину тут були створені художні колективи, які тішать глядачів і слухачів своєю творчістю і  сьогодні, то не зовсім зрозуміло, як увесь цей велетенський монстр може давати концерти і робити новини? Витрати на зміст і професійний розвиток творчих колективів пов’язані з придбанням нового устаткування, організацією гастролей. Та й необхідність з’являтися на екрані якомога частіше теж зобов’язує. Порівняно з іншими, ці художні колективи Молдови користуються пріоритетним правом доступу до екрану і ефіру. А коли вони виїжджають на гастролі закордон, позитивно позиціонуючи імідж телерадіокомпанії і країни, що начебто непогано ─ їх супроводжують «окремі начальники» Teleradio-Moldova. Чи є виправданим бюджетне фінансування такого підприємства? Питання залишається відкритим, особливо на тлі щорічних боргів компанії. Як наслідок, замість того, щоб зосередитися на проблемах модернізації, керівництво Teleradio-Moldova витрачає сили на управління музичними художніми колективами. А дискусії про необхідність громадського мовлення  тривають і далі.

 Роздумуючи про майбутнє Teleradio-Moldova, оглядач бюлетеня Центру Незалежної журналістики Іон Цуркану говорить про те, що еволюційний шлях є більш прийнятним для такого проекту: «Реформи можуть злякати кого завгодно, вони породжують невизначеність. Ми вважаємо за краще, щоб усе залишалося так, як є, тому що ситуація, яка склалася, нам, принаймні, відома» [7, С. 9]. Аналіз шляхів реформування громадського мовлення, викладений у статті Іона Цуркану «Лабіринт громадського телерадіомовлення», дивує відсутністю бачення економічної моделі цього підприємства: виступаючи на сторінках різних видань, і журналісти, і видавці, і громадські активісти найбільше висловлюють невдоволення щодо бюрократичної складності облаштування машини-Teleradio-Moldova. Але нам ніде не вдалося з’ясувати, якою є історична роль і цінність громадського мовлення в контексті розвитку країни. Домінує стурбованість ієрархією стосунків між усіма сторонами, причетними до підприємства: «Чинне законодавство гальмує розвиток громадського мовлення за низкою сегментів: невизначеними є стосунки між Громадською національною телерадіоорганізацією (ГНТРО) і Координаційною Радою з телебачення і радіо в республіці Молдова (КРТР); між ГНТРО і Національною Радою (НР); між НР і КРТР; між ними і владними структурами. Не забезпечено ефективного фінансування громадської телерадіоорганізації. Не мотивовано розробку технічного обґрунтування, попри те, що бюджет компанії Teleradio-Moldova все ж таки встановлюється міністерством фінансів. Незрозуміло, чому тільки один із трьох адміністраторів компанії, призначених НР, відповідає за бюджет. Незрозуміло, як у разі незадовільної роботи можна притягнути до відповідальності Координаційну раду з телебачення і радіо в республіці Молдова і Національну раду. Словом, стільки змін і уточнень необхідно внести, що легше запропонувати новий Кодекс» [8, С. 8].  Після перерахування усіх цих фактів напрошується питання: невже Кодекс може врятувати ситуацію? Адже проблема полягає не лише в менеджменті, але й передусім ─ в концепції громадського мовлення, в зацікавленості аудиторії, у виробниках контенту, створенні прозорих механізмів громадського контролю за діяльністю такого виду ЗМІ, і нарешті, а точніше, з цього усе і починається – з обґрунтованої економічної моделі.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

 Список літератури :

  1.  Marin Constantin Mass-media în Republica Moldova/ Constantin Marin//Republica Moldova. Ediție enciclopedică. Ediția a doua, revăzută și adăugită, Сhișinău, Institutul de Studii Enciclopedice, 2011.─ p.740─755.
  2. Кибл Р. Журналістська етика. Переклад з англійської Смоляк Д./Р.Кибл.─Київ: ТОВ «Київська типографія».─ 2007.─ 188 с.
  3. Морару В. Основные тенденции развития журналистского образования в Молдове/В. Морару //Информационное общество.─ 2003. ─N 3.─С. 13─16.
  4. Молдавские СМИ под прессом зарубежных гигантов//BusinessClass. Знамя новой молдавской буржуазии.─ 2011.─№10 (61).─ С.18─29.
  5. Там само. С.28.
  6. Гылка О. SOS! Периферия за бортом! [Электронный ресурс] / BusinessClass. Знамя новой молдавской буржуазии. ─ №63. Режим доступа: http://www.businessclass.md/%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0/town_vs_village/.-Дата доступа: 12.2011.
  7. Цуркану И. Лабиринт общественного телерадиовещания/И. Цуркану //Mass-media в Молдове. ─ 2011.─ Июнь.─С.6─10.
  8. Там само. С.8

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)