„Завдання медіа-освіти – навчити дитину бачити світ у всіх його барвах!”

Павло Александров

Опубліковано: 06-11-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

  • Запрошуємо до дискусії про медіаосвіту в Україні

 Курс „Медіа-освіта в Україні” був запроваджений у львівській школі №77 з вересня 2002 р. З того часу керівник курсу – вчитель зарубіжної літератури Олена Дітчук поєднує викладання медіа-освіти у школі із роботою керівником гуртка „Юний журналіст” та кураторством учнівських редакцій шкільних ЗМІ. Ми попросили О. Дітчук розповісти про мету створення курсу, його принципи та особливості поєднання медіа-освіти із журналістикою.

 Першим кроком зі створення курсу медіа-освіти був круглий стіл „Перспективи запровадження медіа-освіти в Україні”, який відбувся 2002 року з ініціативи львівського Інституту екології масової інформації. На той час в Україні ще не було досвіду шкільної медіа-освіти. Ми були в цьому сенсі першопрохідцями – пілотною школою. Окрім Інституту екології масової інформації нас підтримали кафедри педагогіки та психології Львівського національного університету ім. І. Франка. На той час я вже опікувалася газетою нашої школи №77 „Сьогодення”, тому цілком природно виникла ідея поєднати курс медіа-освіти із роботою шкільної газети. У кожної дитини є потреба у творчості, потреба в участі в процесах творення, і це, на мою думку, є найважливішим аспектом медіа-освіти.

Яка мета лежить в основі Вашого курсу?

Мета спеціального курсу „Медіа-освіта в Україні” – підготувати учнів до розумного, вдумливого сприйняття сучасного інформаційного простору. А це – і навчання теорії розвитку ЗМІ та особливостей їх функціонування, і розвиток комунікативних умінь учнів, а також закріплення у них навичок самостійного створення та споживання інформації, навичок захисту від можливого негативного впливу інформації. Ми ознайомлюємо школярів із теоретичними засадами журналістики, з правовими нормами функціонування різних видів ЗМК в Україні та за її межами. Вважаємо за важливе навчити учнів розуміти закони впливу медій на особистість та громадськість.

 І як саме відбуваються уроки з медіа-освіти?

Наші уроки з медіа-освіти передбачають такі інноваційні методи сучасної педагогіки як рольові ігри, дискусії, диспути, виконання творчих завдань, створення учнями власних макетів газет, радіо- відеосюжетів та їхнє обговорення. Наприклад, учням подобається створювати макети газетної шпальти: спочатку вони їх складають, як пазли, з готового видрукуваного матеріалу (укладають світлини, тексти тощо), а вже потім самі формують макет за власною тематикою. Паралельно відбувається обговорення того, як зміни у розміщенні матеріалу впливають на сприйняття інформації, яка у ньому міститься. Здійснюється також словникова робота – аналіз мовленнєвих помилок. Намагаємося якнайширше залучати учнів до роботи у шкільних, районних, міських учнівських ЗМІ.

Тобто Ваш курс поєднує медіа-освіту із освітою журналістською?

Не зовсім так. Ми не дублюємо заклади журналістської освіти, а даємо дітям лише основні базові знання в сфері журналістики, якими має апелювати будь-який освічений громадянин. Річ у тім, що дитина найкраще розрізняє та розуміє вплив мас-медіа тоді, коли вона сама випробовує себе у ролі творця медіа-продукції. Одна річ, коли ми із дітьми розглядаємо роботу загальнодержавних медіа, і зовсім інша, коли це – шкільна газета, радіо- та відео-роботи, над якими ці діти працювали. Ми беремо найцікавіше з журналістики для навчання медіа-освіті, наприклад, вчимо дотримуватися авторських прав, стримано та виважено сприймати інформацію, уточнювати інформацію, запитувати думку експертів. На інформацію, яка зачіпає щось особисте, реакція у дитини завжди бурхлива, дитина хоче відреагувати емоційно. Ми ж вчимо, що перш, ніж реагувати, треба заспокоїтись і з”ясувати, чи правдива ця інформація, що вона несе, кому вона вигідна. І це стосується не тільки сприйняття ЗМІ, а будь-якої іншої інформації, особливо в міжособистісних стосунках. Візьмемо такий приклад: на дворі було темно, вчителька попросила Петрика провести Марічку до її дому. Наталка побачила їх разом, коли вони підходили до під΄їзду Марічки і сприйняла це по-своєму. А потім розповіла подружкам, що Петрик зустрічається з Марічкою. І далі за принципом „зіпсутого телефону” ця інформація пішла далі, спричинивши конфлікт, бійку та з’ясування стосунків. Це і є викривлена інформація, яка завдає шкоди у міжособистісних стосунках. І коли дитина знає, чому так сталося з інформацією, – вона захищена. Тобто медіа-освіта, навчаючи адекватному сприйняттю інформації, охоплює дуже широкий спектр життєдіяльності людини.

Школярі якого віку найкраще сприймають Ваші уроки з медіа-освіти?

Загалом, діти будь-якого віку сприймають медіа-освіту „на ура”, якщо їх особисто залучити до процесу. Це може бути обговорення резонансних фільмів, телешоу, статей, ну і звичайно, створення власної медіа-продукції. Скільки емоцій вирує, наприклад, на уроках медіа-освіти, коли діти відтворюють своє улюблене телешоу, моделюючи різні варіанти розвитку подій! Так вони вчаться розуміти, що викривлення інформації може бути зумовлене не тільки чиїмось наміром чи нерозумінням, але й технічними причинами. Що стосується вікових категорій, то коли ми тільки починали, до уроків з медіа-освіти були залучені учні 9-11 класів. Через два роки, коли ми побачили результати та здобули певні методичні навички, ми підключили учнів 7-8 класів, а ще через два роки – учнів 5-6 класів. І ці, молодші учні виявилися активнішими за своїх старших колег, в тому числі в роботі у шкільній газеті. До речі, в нашій школі на сьогоднішній день існує вже дві учнівські редакції: „Сьогодення” та „Хвилинка”…

 Тобто є навіть журналістська конкуренція?

У жодному разі. Ми постійно говоримо дітям, що між ними не має бути конкуренції. Інформація безмежна. Я не вірю, що конкуренція – це єдиний двигун прогресу. Якщо ми змалку будемо привчати дітей до конкурентної боротьби, то й отримаємо лише безкінечну ворожнечу та конфронтацію. Тому ми вчимо, що співпраця є дієвішою за суперництво і боротьбу за свій клаптик інформаційного простору. В інформаційному просторі знайдеться місце для кожного. З цієї причини, коли з нашої ініціативи виникла ідея проведення щорічного районного конкурсу шкільної преси, ми вирішили назвати його не „медіа-конкурсом”, а „медіа-фестивалем”. Цей „медіа-фест” проводиться у Залізничному районі Львова вже п’ять років поспіль. Кожна школа, яка видає той чи інший медіа-продукт, представляє на фестивалі свою продукцію без будь-якого суперництва і змагання за перші місця. Всі отримують грамоти за досягнення в окремій номінаціях, немає перших і останніх.

 А як сприймають батьки залучення їхніх дітей до медіа-освіти?

Із задоволенням, особливо, коли бачать створену їхніми дітьми медіа-продукцію: шкільну газету, власний відеосюжет, зняту дітьми на камеру постановку інтелектуального теле-шоу. Коли дитина приносить додому примірник шкільної газети із власною публікацією, то батьки бачать, що вона займається недаремно, що є конкретний результат. Крім того, медіа-грамотність допомагає учням у розвитку їхніх мовленнєвих навичок на уроках з інших предметів. Дитина вчиться відстоювати власну думку та толерантно сприймати думки оточуючих… Це, до речі, допомагає їм і у спілкуванні з батьками. А медіа-грамотність на завадила би і старшому поколінню.

 На Ваш погляд, вчителі яких предметів мають викладати медіа-освіту у школі?

Думаю, це залежить від того, яку мету ставить перед собою навчальний заклад, який профіль має. З власного досвіду можу сказати, що, наприклад, шкільною газетою найчастіше займаються вчителі гуманітарного напрямку, які, в силу свого фаху, частіше працюють з текстами, – вчителі української мови і літератури, світової літератури, іноземної мови, історики. Дуже рідко – вчителі інформатики… Мабуть, тому що знають реальну ціну навчання інформаційним технологіям і не мають бажання цим займатися за вчительські копійки.

 До речі, які ресурси, на Вашу думку, необхідні для успішного введення медіа-освіти у школі?

Насамперед необхідна воля адміністрації школи та районного відділу освіти і надання вчителю додаткових годин. Таку підтримку я свого часу отримала. Потрібна й підтримка батьків. Звичайно ж, для належної роботи необхідне технічне забезпечення, таке як фото- і відеокамера, комп’ютер, мультимедійний проектор, принтер. Є також потреба у відповідному допоміжному теоретичному та методичному матеріалі. За його відсутністю для загальноосвітніх шкіл, нам довелося самим створювати власні методичні розробки. Зібравши такий матеріал, я ділюся досвідом з вчителями району, міста, області на методичних семінарах.

 Ми живемо в епоху, коли діти обганяють своїх батьків в освоєнні інформаційних технологій і часто орієнтуються в інтернет-просторі краще за дорослих. Чи має шанси медіа-освіта прищепити культуру сприйняття інформації тим дітям, які вважають себе експертами в сфері медіа?

Як я вже казала, медіа-освіта навчає адекватному сприйняттю будь-якої інформації, навіть тієї, яка має відношення до стосунків школярів із однолітками. Наша мета – не зробити дітей експертами з медіа-технологій, а розширити їхній світогляд. Я часто повторюю дітям, що коли ми зустрічаємо в житті підлу, озлоблену людину, не варто сприймати її як погану людину. Це просто обмежена людина. Вона не бачить світу в його барвах, і через це її варто пожаліти. Ми зацікавлені в тому, щоб діти збагачували своє бачення, щоб вміли бачити життєве розмаїття. Сучасні засоби масової комунікації дуже обмежують світобачення дітей. Дитина сидить у соціальних мережах, де у неї в „друзях” 500-1000 осіб. Відтак, у дитини виникає ілюзія, що у неї безліч друзів, хоча листується вона з трьома-чотирма з них, а в реальності може бути взагалі самотньою. Обмеженість нищить особистість. І завдання медіа-освіти – не тільки навчити дитину орієнтуватися в морі інформації, але й бачити світ у всій його повноті, у всіх барвах.

 Спілкувався Павло Александров

Публікація написана в рамках ПРОЕКТУ  Майстерні громадської критики SUP 30012GR040    за підтримки ФОНДУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)