«Телекритика» і «Детектор медіа»: хто попереду?

Ірина Ладика

Опубліковано: 05-11-2017

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Майже усі українські журналісти знають про сайти «Телекритика» і «Детектор медіа» та періодично навідуються на них, щоб дізнатися про новинки зі своєї сфери та трохи підучитися. Що пропонують акулам перам і «звичайним смертним» ці ресурси і хто з них має перевагу – спробуємо розібратися.

Трішки історії

Не всі знають, що ці два проекти, нині конкурентні, створила одна команда. Спершу була «Телекритика», а потім її засновники почали працювати над «Детектором медіа». Оскільки виникало багато запитань стосовно того, чому так сталося, що тепер це два окремі ресурси, нинішня шеф-редакторка «ДМ», а раніше – «Телекритики», Наталія Лігачова, усе розклала по поличках у своєму дописі на «Фейсбуці».

На цей час «Телекритика» позиціонує себе як «головне видання для журналістів, медіаменеджерів і тих, хто просто цікавиться темою ЗМІ. Ми пишемо про те, як робити цікаві медіа і заробляти на них. Тільки важливі і ненудні новини, курси та стипендії для журналістів, професійна дискусія про роль медіа в сучасній Україні, а також світська хроніка, кіно- і телерецензії».

Натомість «Детектор медіа» позиціонує себе як «watchdog», тобто сторожовий пес,  українських ЗМІ.

Оформлення та інтерфейс

В оформленні «ДМ» використано чорний, білий, червоний та рожевий кольори. У шапці ресурсу розміщені численні рубрики: «Новини, «Статті», «Інтерв’ю», «Опитування», «Анонси», «Мультимедіа», «Column», «Телепрограма», «Критика», «Моніторинг, «Ринок», «Інфопростір», «Спільнота», «Виробництво», «Меdialife», «Блоги». Також сайт має багато спецпроектів: «МедіаНезалежність» (розповідь про життя ЗМІ в інших країнах, зокрема, Білорусі та Киргизії), «Журналістика незалежної України: 25 перших років» (тут бачимо інтерв’ю зі знаковими постатями вітчизняної медійної сфери: Андрієм Куликовим, Віталієм Портниковим, Миколою Княжицьким, Олександром Ткаченком). Саме завдяки численним рубрикам сайт має вигляд надзвичайно великого за обсягом та наповненого.

Натомість «Телекритика» має мінімалістичний дизайн, оформлений у чорно-білих кольорах. У шапці сайту можна побачити небагато рубрик, порівняно з «ДМ»: «Нове», «Бізнес», «Суспільство», «Культура», «Освіта». Як бачимо, під час рубрикації сайту його творці орієнтувалися насамперед на тематичну спрямованість, а не жанрову, як у «ДМ». Статті на головній сторінці розміщені картками з великими ілюстраціями, що справляє враження незаповненості сайту.

Подача новин

Новини на сайті «ДМ» стосуються не лише медіа, але й життя журналістів, політв’язнів, соцмереж, кіно, книжок. Якщо журналісти повідомляють якусь інформацію, то в заголовку переважно вказують на джерело повідомлення, наприклад: «Понад 30 власників та адміністраторів антиукраїнських спільнот у соцмережах отримали вироки суду – СБУ», «Популярною темою російської пропаганди в Чехії лишається катастрофа MH17 – експертка».

Новини на «Телекритиці» взагалі важко виокремити як окремий жанр. Адже у рубрику «Нове» потрапляють усі свіжі матеріали сайту. Якщо ж намагатися у цих «завалах» знайти новини, то на очі потрапляють замітки зі сфери медіа:  ««112 Україна» запускає програму з російським опозиціонером Леонідом Гозманом», кіно: «В Україні завершилися зйомки фільму «Поліна» з Жаном Рено», світського життя: «Міла Куніс розкритикувала поїздку у Чернівці».

Медіакритичні ресурси як джерело медіаосвіти: кого і як вчать

На «Телекритиці» можемо знайти рубрику «Освіта», де публікують тексти для саморозвитку та професійного вдосконалення журналістів: «Чому бізнесу і ЗМІ потрібно знайти людей, які вміють добре писати», «Медреформа: що тепер писати і читати про медицину», «Навіщо бізнесу і медіа потрібен Телеграм», «Всі біжать: чому на марафонах заробляють гроші і до чого тут медіа». Можна відзначити свіжість та актуальність тем, але, на жаль, усі вони вузькоспеціалізовані та зацікавити можуть людей медійної та навколомедійної сфер.

Щодо «ДМ», то тут бачимо набагато більший вибір контенту на медіаосвітню тематику. Найперше це – онлайн-курс для журналістів «Новинна грамотність». Його особливість у тому, що він створений не у звичному для курсів відеоформаті, а в текстовому. Окрім того, «ДМ» має у своєму арсеналі ресурс для медіаграмотності підлітків – «Медіадрайвер». Він пропонує три розділи: «Локації», «Словник» та «Досягнення». У першій ви знайдете своєрідну інтерактивну павутинку з блоками різних запитань, наприклад: «Що і як шукати в інтернеті», «Еволюція медіа», «Фейки», «Соціальні мережі», «Медіавласність». Дуже вдало, на мою думку, що у кожному блоці можна знайти не лише доступно написаний текст, але й відео. У «Словнику» подані тлумачення різних медійних та навколомедійних термінів, не лише українською, але й англійською мовами. А в «Досягненнях» можна побачити свій прогрес після засвоєння кожної з тем.

«Дуся» VS «MediaLife»: як розповісти про особисте?

Формат рубрики про особисте життя журналістів та селебрітіс «ДМ» запозичив у «Телекритики». Щодо останньої, то у неї цей розділ зветься «Дуся». До слова, він єдиний у шапці сайту виділений червоним кольором та іншим шрифтом. Тут можна знайти інформацію про закулісся українського медіапростору, особисте життя зірок. Проте усі новини тут попахують жовтизною. Чого лише вартує: «Нова дівчина судді шоу «МастерШеф» любить оголені фотосесії», «Українська співачка звинуватила Віталія Козловського у гомосексуальності», «Нова пасія Міка Джагера молодша за нього на 52 роки».

Натомість «MediaLife», хоч і молодша за свою попередницю, вирізняється кращим добором матеріалів. У цій рубриці пишуть про розважальні телешоу, як от «Топ-модель по-українськи», «Танці з зірками», новини з особистого життя журналістів і ведучих (хтось одружився, народив дитину). Тексти з неї сприймаються не як брудна білизна з особистого життя зірок, а швидше як ексклюзивні інсайди з медійної сфери. У читача може скластися враження, що він залучений до чогось таємного, того, що недоступно іншим, що не обговорюють у широких масах. Наприклад, «Піарниця Регіни Тодоренко обурена заголовками про те, що телеведуча залишає проект «Орел і Решка», «Наталя Могилевська зняла кліп за кулісами «Танців з зірками», «Юрій Горбунов похвастався гарною спортивною формою».

Відео та присутність у соцмережах: хто встигає за трендами?

Відеоконтент у медіа стрімко набирає популярності і матеріали саме у такому форматі все частіше запитувані серед споживачів. Але чи досліджувані ресурси встигають за трендами?

«Детектор медіа» має окремий розділ «Відеотека». Він може стати раєм для тих, хто обожнює матеріали, подані у відеоформаті. Можна відзначити актуальність тем, зокрема про кінокритиків, до яких дослухається кіноіндустрія, та множинність рубрик: «Репортажі», «Інтерв’ю», «Блоги», «How to» (тут можна знайти запис лекцій та майстер-класів), «Спецпроекти», «Онлайн-курси» і «Дайджест». Якщо говорити про блоги, то їхня тривалість може коливатися від 2 до 10 хвилин (тобто можна послухати у маршуртці чи метро в навушниках), якщо брати до уваги відеозаписи лекцій, то вони можуть сягати і 3 години. Недоліком цієї рубрики, вважаю, є нерозшифровані інтерв’ю і коментарі, які доступні лише у відеоформаті. Журналістам так зручніше, але читачам – гірше. Завжди має бути альтернатива. Особисто я оберу перечитати текстову версію, що зекономить час, аніж переглядати відео.

«Телекритика» окремого розділу з добіркою власних відеоматеріалів немає. Відео, звісно, трапляються у їхніх текстах, але недоліком є те, що у заголовку це не завжди вказано. Ресурс не вживає слів-гачків у назві («відео», «фото», інфографіка»).

Щодо присутності у соціальних мережах, то у спільноті «Детектора» у Фейсбуці – майже 12 тисяч вподобань. Дописи публікують приблизно щогодини, часто це репости з «Медіасапієнс» та «МедіаЛайф». Але вподобань небагато – 4, 5, 6, 25. У Твіттері у «Детектора» є 943 читачі. Твіти (заголовок+посилання на матеріал) публікує приблизно щогодини. На твітах від 1 до 6 лайків. Спільноти Інстаграм у списку сайту «Ми у соцмережах» немає, хоча «Детектор» має там свою сторінку: 250 читачів і 77 дописів, лайків приблизно 30-40. Дописи публікують приблизно через день. Також нещодавно у ресурсу з’явився власний Телеграм-канал.

Рубрика «MediaLife» має окрему спільноту у ФБ. Її вподобали близько тисячі людей.

Стосовно «Телекритики», то у неї у ФБ трохи більше 6 тисяч вподобайок, що наполовину менше, ніж у «ДМ». Пости там з’являються приблизно щогодини, збирають 3-5 лайків. У Твіттері «Телекритика» має 3556 читачів, що більш ніж втричі переважає аудиторію «ДМ» у цій соцмережі. Щогодини на сторінці «Телекритики» з’являється приблизно 3 твіти, проте лайків майже нема. Сторінки в «Інстаграмі», який тепер стрімко розвивається в українському сегменті, у ресурсу нема.

Підсумки

Після порівняння двох медіакритичних ресурсів, «Телекритики» та «Детектора медіа», бачимо, що перший – більш вузькопрофільний сайт для медійників та людей, пов’язаних з медіа. «Телекритика», критикуючи ЗМІ, сама не поспішає за трендами, не приділяє достатньої уваги відеоконтенту та соцмережам, зокрема «Інстаграму».

«Детектор медіа», який себе називає ще сторожовим псом ЗМІ», розрахований на більш широку аудиторію, зокрема, залучає підлітків своїми проектами. Його особливістю є те, що він сам генерує просвітницький контент, а це сприяє поширенню медіаграмотності не лише серед споживачів інформації, але й її творців – журналістів. Окрім того, сайт намагається встигати за усіма тенденціями у сучасному світі.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)