Стратегічна орієнтація України: міфологічний аспект проблеми

Оксана Гоцур

Опубліковано: 27-05-2010

Розділи: №17, Друковані версії, Огляди, аналітика.

0

(за матеріалами періодичних видань “Дзеркало тижня”, “День”, “2000”)

Метою публікації стало намагання на основі аналізу газетних публікацій відокремити реальну зовнішньополітичну орієнтацію від міфів про неї, які продукує інтеграційний дискурс.
 
Тема європейської та євроатлантичної інтеграції України є актуальною на сторінках сучасної української преси. Журналіст інформує про євроатлантичні інтеграційні процеси, які безпосередньо чи опосередковано стосуються України, аналізує їх і таким чином формує українську та світову громадську думку щодо проблеми вступу України у ЄС та НАТО. З огляду на це, нагального наукового осмислення потребує інтеграційна тематика на сторінках сучасної української преси, дискурс стратегічної інтеграції держави, який пропонує вона, та міфи, що утворюються та функціонують серед громадськості навколо цього дискурсу.

У своїх дослідженнях українські дослідники намагаються науково обґрунтувати, представити, проаналізувати, передбачити інтеграцію України у ЄС або Росію, спираючись лише на геополітичні та геоекономічні чинники. М. Басараб, Е. Камінський, О. Горенко, С. Федуняк, О. Дергачов, Б. Тарасюк, Л. Чекаленко, В. Булгаков, П. Сардачук, О. Сагайдак та інші українські дослідники у своїх наукових працях беруть до уваги саме ці два чинники. Про роль ЗМІ у процесі геостратегічного визначення, а євроінтеграції України зокрема, у своїх працях писали Г. Петрів, Ж. Панченко, С. Даниленко, Я. Прихода, В. Власенко, Н. Ващенко, Н. Ґабор, Ю. Щербак, О. Литвиненко, І. Бінько, В. Потіха. Щоправда, усі згадані вище дослідники розглядають ЗМІ з трьох позицій: як чинник позиціонування іміджу України на зовнішньополітичній арені, як чинник інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави (міфотворчий аспект, якісна наповненість інформації) або як складову національної безпеки України. Тому на сьогодні в сучасній українській пресі нема цілісного та ґрунтовного дослідження, присвяченого євроатлантичній інтеграційній проблематиці. Відтак остання у цьому контексті ще не була окремим предметом наукового дослідження.

Міжнародна інтеграція, за визначенням Л. Угрин, – це об’єктивне, складне й суперечливе явище, що розвивається у протистоянні з дезінтеграційними тенденціями у світовій системі, характеризується процесами об’єднання держав і народів для спільного розв’язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленням взаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненням спільних інститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність [9; 167]. З огляду на таке розуміння міжнародної інтеграції, під європейським та євроатлантичним інтеграційним процесом України у нашому дослідженні ми розуміємо сукупність політичних та економічних процесів внутрішнього та зовнішнього детермінізму з усіма наслідками на мікро- та макрорівні держави, які спрямовані на вступ України до Європейського Союзу та НАТО.

Українські засоби масової інформації, політичні та економічні чинники складають структуру інтеграційного процесу України до Європи. За словами Н. Ващенко, ЗМІ стають не просто передавачами інформації, а й активними учасниками, складниками реалізації внутрішнього і зовнішнього курсу держави [1]. Серед вказаних вище чинників цієї структури особливо важливим та визначальним є перший. Це зумовлено кількома причинами. По-перше, політичні та економічні фактори знаходять своє висвітлення в українських ЗМІ. Своєю чергою, мас-медіа, зважаючи на демократичний принцип розвитку і функціонування України, є незалежними від політичних та економічних чинників у євроатлантичному інтеграційному контексті. По-друге, що більше зовнішня чи внутрішня політико-економічна подія у євроатлантичному інтеграційному ключі стосується України, то активніше її висвітлюють ЗМІ. По-третє, мас-медіа, зважаючи на свій соціально-психологічний феномен, позитивно або негативно формують громадську думку українців щодо питання вибору інтеграційного вектора розвитку держави. У цьому контексті О. Горенко стверджує, що ставлення до європейської інтеграції є питанням не лише загальнодержавного, а й індивідуального політичного, інтелектуального та духовного вибору [2; 8]. Тому цілком справедливим є зауваження А. Гощинського щодо значення у сучасності новітніх інформаційних технологій, які, на його думку, дають можливість максимально прискорити інтеграцію нашої країни у світове співтовариство [3; 145]. Сегмент української преси на сучасному інформаційному ринку характеризується фрагментарністю. На сьогодні для пересічного українця газета є одним із найдоступніших щоденних джерел інформації. Щораз частіше кожне періодичне видання створює свої електронні версії і таким чином намагається, по-перше, зберегти і розширити свою читацьку аудиторію, а, по-друге, не поступатися за впливовістю іншим інформаційним джерелам. Це стосується, зокрема, таких авторитетних видань, як “Дзеркало тижня”, “День”, газети “2000”, погляд яких на євроатлантичну інтеграційну тематику є важливим для нашого дослідження.

Дискурс євроатлантичного та європейського інтеграційного процесу України на сторінках цих періодичних видань має структуру, характерними ознаками якої є: тяглість, чітка політична окресленість, сталість проблематики, різножанровість, умотивованість. Тяглість полягає у тому, що євроатлантична тематика завжди займає належне постійне місце у друкованому виданні. Увесь шлях розвитку і трансформації ЄС та НАТО, рух України у бік цих структур можна простежити саме за газетними матеріалами. Сталість проблематики – євроатлантична інтеграційна проблематика представлена темами, які умовно спрощено можна окреслити як “Політичні проблеми вступу України в ЄС та НАТО”, “Економічні проблеми вступу у ЄС та НАТО”, “Керівництво ЄС, НАТО та України”, “Перспективи розвитку ЄС та НАТО”, “Сучасна і майбутня роль України для ЄС, НАТО/ у ЄС, НАТО”.

Політична окресленість – це політична спрямованість періодичного видання щодо євроатлантичної інтеграційної тематики. Такі публікації пропонує читачеві “Дзеркало тижня”, “День”, газета “2000” крізь призму власного політичного ставлення до питання зовнішньополітичної інтеграції країни.

Періодичні видання намагаються висвітлити найактуальніші події євроатлантичного інтеграційного процесу, подати його читачеві таким чином, щоб він отримав якусь користь (почерпнув щось нове, підтвердив своє переконання, розпочав пошук відповіді, задумався, розпочав практичну дію), а також знову повернувся до того самого джерела інформації. Усвідомлення, що власні переконання перетинаються із думками журналіста, є одним із чинників збереження і розширення читацької аудиторії. Тому журналісти вдаються і до міфотворчих засобів представлення інформації. В. Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень у виданні “Зовнішні справи”, стверджує: “Низька ефективність інформаційного забезпечення інтеграційних процесів України пояснюється тим, що серед населення панують міфи” [10].

Загалом усі міфи, які творить преса щодо зовнішньополітичного курсу України, можна поділити так:

– міфи про НАТО;
– міфи про ЄС;
– міфи про російсько-українські міждержавні відносини;
– міфи про можливість творення Україною власного геополітичного простору, центром якого може бути вона [15];
– міфи про Україну.

Якщо взяти за основу класифікацію міфів дослідника О. Шевченко, то цей поділ матиме такий вигляд: “У нас щось украли, і ми це можемо повернути”. Україна через певні історичні події була і досі є позбавлена повноправного членства у європейській спільноті, але це можна виправити, ставши членом ЄС. Міфи “про погані об’єкти”: для окремих періодичних видань є неприпустимим вступ до НАТО, а для інших – інтеграція з Росією. Конспірологічні міфи – ні Росія, ні ЄС не бажають бачити Україну економічно і політично високорозвиненою державою, НАТО прагне зробити Україну полігоном для військових дій, а українську армію – “гарматним м’ясом” у своїх конфліктах. За таких умов найоптимальнішим і найуспішнішим для України буде або її позаблоковий статус, або регіональне лідерство. Месіанські міфи – вступ у ЄС призведе до соціального добробуту українців та до повної стабільності у самій Унії.

Як зазначають дослідники геополітичних процесів В. Маддісон та В. Шахов у навчальному посібнику “Сучасна українська геополітика” (Київ, 2003), однією з цілей Європейського Союзу є економічне зростання та політичне процвітання його країн-учасниць. Навколо цього факту сучасна преса вибудовує такі найпоширеніші негативні міфи. Міф перший: ЄС ніколи не дасть економіці України розвинутися до рівня інших європейських країн (Прихно Д. Псевдонаціоналізм як п’ята колона Заходу // 2000. – 2008. – № 47). Міф другий: Україна у разі вступу буде лише постачальником дешевої робочої сили (Там само). Міф третій: у політичній нестабільності України винен ЄС (Умменд Андрес. Європейський внесок у недуги України // Дзеркало тижня. – 2009. – № 30). Міф четвертий: ЄС – це структура, яка невдовзі розпадеться, зважаючи на різний соціально-економічний розвиток своїх членів (Леонтьев А. Эхо Давоса: куда разворачивают Украину // 2000. – 2006. – № 6). Міф п’ятий: Україна у разі членства в ЄС втратить свою державність та незалежність (Михайленко М. Идем ли мы в Европу? // 2000. – 2005. – № 24).

Разом із цим, преса створює і позитивні міфи про ЄС:

1) Україна – це країна, без якої ЄС є нецілісним та незахищеним (Єлісаєв К. Україна і ЄС: партнерство-асоціація-членство // Дзеркало тижня. – 2009. – № 16);

2) членство України в ЄС є реальним шансом процесу демократизації Росії, який принесе стабільність у розвитку міжнародних відносин (Райхель Ю. Призначення ворогом. Антиукраїнська істерія викликана внутрішніми проблемами Росії // Дзеркало тижня. – 2008. – № 19);

3) ЄС – це структура, членство в якій надасть економічну та політичну стабільність та соціально-економічний і культурний розвиток Україні (Йоган Прессо. Значимість Помаранчевої революції // День. – 2005. – № 48);

4) ЄС має великий обов’язок перед Україною з огляду на її історичний внесок у забезпечення стабільності європейських країн (Йошка Фішер. Реалізм з приводу Росії // День. – 2008. – № 155).

Щодо НАТО, то оглядаючи українську пресу за період 2004–2009 років, можна говорити про збільшення газетних публікацій, у яких журналісти порушують три питання: 1) Як Україна у внутрішньо- та зовнішньополітичному контексті зміниться у разі свого вступу в НАТО? 2) Яке практичне значення для пересічного українця має цей вступ? 3) Які фактори можуть стати визначальними чинниками у прискоренні вступу України в НАТО?

Саме навколо цих питань періодичні видання “Дзеркало тижня”, “День”, “2000” вибудовують такі негативні міфи:

1) НАТО як маріонетка США (Табачник Д. Украина: политика упущеных возможностей // 2000. – 2008. – № 42);
2) неефективність НАТО як оборонної мирної, міжнародної структури (Бойко В. Про НАТО в Севастополі // День. – 2008. – № 211);
3) вступ України в НАТО спричинить певні конфлікти із Росією (Рогозін Л. Альянс, що не склався // День. – 2008. – № 219; Михайленко М. Європейський арбалет для Києва // 2000. – 2005. – № 6);
4) вступ України в НАТО призведе до занепаду українського оборонно-промислового комплексу (Моначинский А. Главная военная тайна: о чем не говорять вслух // 2000. – 2005. – № 8);
5) НАТО – лише військова міжнародна структура, яка не сприяє економічному розвитку держави (Лавров С. Такая “дружба” действительно не нужна // 2000. – 2008. – № 37).

У пресі функціонують такі позитивні міфи про НАТО. Міф перший: входження України в НАТО забезпечить повну стабільність та безпеку усім європейським країнам (Поляков Л., Гриценко А. Україна – НАТО: майбутнє в руках минулого // Дзеркало тижня. – 2003. – № 26). Міф другий: НАТО є найефективнішою системою безпеки в Європі (Джеймс Шерр. Україна і НАТО: реалізм сьогодні, членство завтра? // Дзеркало тижня. – 2005. – № 42). Міф третій: вступ України в НАТО надає їй переваги швидкого набуття членства в ЄС (Ромашова Н. Про стратегію // День. – 2009. – № 1).

На офіційній інтернет-сторінці “Україна-НАТО” (www.ukraine-nato.gov.ua) розміщено результати соціологічних досліджень, що виявили такі характерні для України міфи про НАТО: НАТО – агресивний блок; членство в НАТО зовсім не обов’язкове для країни; вступ у НАТО вимагатиме від України чималих додаткових витрат бюджетних коштів; вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією; для України членства в ЄС досить і в НАТО не потрібно вступати; у сучасному світі немає об’єктивної конечної потреби існування НАТО; членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів; зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет; члени Альянсу загалом та європейці зокрема танцюють під американську дудку; вступ України в НАТО призведе до перетворення її на військовий полігон, заповнений базами НАТО; Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях Альянсу; Україна буде зобов’язана брати участь у всіх військових операціях НАТО [11].

У одному з жовтневих номерів “Дня” за 2009 рік було опубліковано статтю В. Трюхана, М. Михайлова, О. Малиновського “Україна – ЄС – НАТО: міфи та реалії” (День. – 2009. – № 40), у якій автори проаналізували міфи про євроатлантичну інтеграцію, що функціонують в сучасному українському інформаційному просторі. Отже, вони виокремили такі три найпоширеніші міфи про ЄС: “ЄС перебуває в перманентній інституційній кризі”, “Зона вільної торгівлі з ЄС: крах української економіки”, “Східне партнерство ЄС не несе для України “доданої вартості” – та надали кожному спростування. Щодо НАТО, автори зауважили, що найчастіше в інформаційному просторі функціонують такі міфи про цю структуру: “Бухарестський саміт НАТО – крах євроатлантичної перспективи України”, “НАТО втрачає свою роль у системі міжнародної безпеки”, “Вступ України до НАТО завдасть шкоди відносинам стратегічного партнерства з Росією”, “Вступ України до НАТО не відповідає волі її народу”.

Міфи про Росію як надійного і рівного Україні партнера спростовано у газетах “День”, “Дзеркало тижня”, а газета “2000”, навпаки, їх створює та поширює.

Міфи про те, що українське населення поділене на “проамериканське” та “проросійське” у міжнародному інтеграційному контексті постають як бінарні опозиції. Загалом парадигма ЄС та НАТО відповідає міфам, створеним сучасною українською пресою.

Публікації на європейську та євроатлантичну тематику газети розміщують у відповідних рубриках. До прикладу, всеукраїнська газета “День” має три рубрики: “Україна і світ”, “Планета”, “Nota bene”, а “Дзеркало тижня” – рубрику “Міжнародна політика”. Газета “2000” такі матеріали про зовнішньоінтеграційну проблематику поміщає у рубриках “Свобода слова”, “Актуально”, “Аспекти”.

Переглядаючи та аналізуючи публікації у газетах “День”, “Дзеркало тижня” і “2000” про євроатлантичну інтеграцію України, можна виокремити такі методи поширення міфів про стратегічну інтеграцію України. Перший – у своїх публікаціях журналісти для підтвердження власної тези часто послуговуються соціологічними даними. Читачам пропонують результати соціологічних досліджень різних соціологічних служб та неурядових політичних центрів в окремих спеціальних рубриках (наприклад, “Соціологічна служба “Дня” у газеті “День”). Другий метод – інтерв’ю з європейськими політиками, посадовцями ЄС, НАТО, Росії, дипломатами та послами. Зокрема, кореспонденти газети “День” брали інтерв’ю у Надзвичайного і Повноважного Посла Словацької Республіки в Україні Урбана Руснака [6], у генерального секретаря Альянсу у 2000 році лорда Джорджа Робертсона [4], у начальника Оборонного коледжу НАТО генерал-лейтенанта Вольф-Дітера Льозера [7], у консультанта НАТО з питань України Джеймса Шерра [8] тощо. А у газеті “2000” можна прочитати інтерв’ю лише з російськими політиками та науковцями у сфері міжнародних відносин. Третій шлях – синдикат-проекти – виступи на сторінках українських видань відомих іноземних політиків. Цей шлях застосовують головно газета “День”, “Дзеркало тижня”, рідше – “2000”. Четвертий шлях досягається через передрук цілих статей із відомих та впливових закордонних періодичних видань (“День”, “Дзеркало тижня”), або через використання рубрики, яку умовно можна назвати “Україна у дзеркалі закордонних ЗМІ”. Формують цю рубрику найчастіше шляхом виривання певних речень із контексту, які несуть певний чітко виражений посил (“День”, “2000”). Зокрема, міфи про Україну та євроатлантичну інтеграцію України негативного характеру продукує газета “2000”, активно подаючи у рубриці “ЗМІ про Україну” уривки текстів про нашу державу з іноземних видань, наприклад, таких, як Die Zeit (Німеччина), Financial Tіmеs (Великобританія), The Guardian (Великобританія), Aurora (Ізраїль) тощо (СМИ об Украине // 2000. – 2008. – № 46; “НАТО не поможет…” Зарубежные СМИ об Украине // 2000. – 2008. – № 37). Україна в очах її громадян постає як країна вбивць, політично та соціально-економічно нестабільною державою.

У газеті “День” можна прочитати публікації, наприклад, Еріка Бонзе з Handelsblatt (День. – 2008. – № 92), Кішоре Мамбубані з Financial Tіmеs (День. – 2008. – № 91), Марціна Свєнціцького з Gazeta Wyborcza (День. – 2009. – № 64), Збігнєва Бжезинського з Le Figaro (День. – 2009. – № 30) тощо.

Загалом залежно від мети та подання фактів ці методи можуть бути і методами поширення, і методами спростування міфів.

Словосполучення “ЄС повинен” (зрозуміти, допомогти, піти назустріч, усвідомити та ін.) та “ЄС зобов’язаний” – ключові мотиви газетних публікацій. Періодичні видання, використовуючи їх, намагаються відгородити громадську думку від основних проблем держави, які не дозволяють їй вступити у бажану європейську структуру. У концептуальне розуміння цього питання входять економічний, політичний, правовий та іміджевий компоненти. У публікаціях журналістів, політологів та політиків, науковців простежуємо таку тенденцію: якщо Україна і має проблеми у цих чотирьох головних сферах, то у цьому є провина ЄС, який не може захистити державу від негативного російського впливу, не розуміє особливостей національної “кухні” на всіх державних рівнях [5].

Досвід входження пострадянських країн до ЄС показує, що інтеграція не є одновекторним процесом. Не тільки Україна має прагнути пристосуватися до ЄС і торувати шлях входження до нього, а й об’єднана Європа має знати і сприймати Україну у сенсі європейської її сутності. Без налаштованості української громадської думки у бік “європейського вектора” не можна однозначно і категорично стверджувати, що українці позбудуться міфів про ЄС і НАТО. Саме над вирішенням цієї проблеми повинні працювати не тільки українська преса, а й мас-медіа загалом.

Отже, можна зробити такі висновки. По-перше, сучасна українська преса створює дискурс євроатлантичного інтеграційного процесу, характерними ознаками якого є: тяглість, чітка політична окресленість, сталість проблематики, різножанровість, умотивованість. По-друге, особливе місце у цьому дискурсі займають позитивні та негативні міфи, які продукує українська преса навколо інтеграційної проблематики. Тому на полі науковому перспективним виглядає дослідження активності появи та функціонування цих міфів, тобто наскільки їх активність змінюється залежно від часу появи та функціонування, змін у зовнішньополітичному та внутрішньодержавному контексті.

_______________________________________
1. Ващенко Н. Геополітичні вектори ЄС щодо України на сторінках німецької преси // Режим доступу: www.journlib.univ.kiev.ua/index.php?
act=article&article=1543
2. Горенко О. М. Соціально-політичний вимір європейської інтеграції та Україна / Інститут історії України НАН України. – К., 2002. – 154 с.
3. Гощинський А. Новітні медіа-технології в розвитку українського суспільства // Медіа. Бізнес. Громадськість. Влада: взаємодія на шляху до євроінтеграції [Матеріали українсько-польської науково-практичної конференції]. “Регіональні Засоби масової інформації, бізнесові структури та органи місцевого самоврядування: взаємодія на шляху до євроінтеграції (досвід України та Польщі)” / під ред. І. Бакушевич, К. Кашуби. – Тернопіль : ТІСІТ, 2003. – С. 144–147.
4. Зам’ятін В. Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон: Альянс не планує ніяких операцій на теренах колишнього СРСР // День. – 2000. – № 13. – 27 січ.
5. Кораблін С. Досвід Угорщини – уроки для України // Дзеркало тижня. – 2007. – № 47. – 8–14 груд.
6. Сірук М. Просто порада: Урбан Руснак: Декларації та реформи в країні повинні йти рука в руку // День. – 2009. – № 1. – 13 січ.
7. Сірук М. Генеральська стратегія // День. – 2009. – № 25. – 14 лют.
8. Сірук М. Політика Мстивості і покарання // День. – 2009. – № 26. – 17 лют.
9. Угрин Л. Інтеграційні процеси: міжнародний аспект // Вісник Львівського університету. Серія : філософські науки. – Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – Вип. 4. – С. 256–264.
10. Чумак В. В інформаційному вакуумі // Зовнішні справи. – 2008. – № 5.
11. www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/868.htm

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)