“Що в імені тобі моєму”: роль імен у конструюванні віртуальної ідентичності

Тетяна Оршинська

Опубліковано: 19-10-2016

Розділи: Огляди, аналітика, Онлайн - журналістика.

0

Як відомо, інтернет-користувачі  ідентифікують себе за вигаданими іменами, псевдонімами, які ще називаються  “прізвиськами“,  “нікнеймами “ (з англ. nickname), або просто “ніками“.  Ніки вказують при створенні облікового запису, він може складатися з латинських та кириличних літер, допускає наявність цифр та інших знаків. За Д. Крісталом вибір такого імені є ритуальним актом, оскільки спілкування в мережі без нього неможливе.

Окрім прикладного характеру інтернет- псевдоніми несуть інформацію про те, як учасники віртуального спілкування презентують  себе у кіберпросторі. Саме цим, як стверджує Л. Ліндхольм,  ніки відрізняються від прізвиськ, які люди отримують у реальному соціумі, оскільки вибір останніх не може бути контрольованим, бо вони насаджуються людині без її волі. У віртуальному середовищі за відсутності жодних інших фізичних ознак чи навіть натяків, ніки можуть бути не тільки серйозним  способом самопрезентації, а й єдиним джерелом інформації про те, як конструюється онлайн особистість у віртуальному просторі. Більше того, як і у випадку з реальними іменами та прізвиськами, аналіз нікнеймів може пролити світло на певні суспільні характеристики та тренди, оскільки звернення до колективних культурних, етнічних, релігійних та інших чинників може вказувати на належність його до певної соціальної групи та відображати її інтереси.

Прізвиська посідають проміжне положення між власним іменем та загальним. Метою власного імені є ідентифікація, виділення окремих індивідів з маси навколишніх осіб. Наукові підходи до цього феномену виявили незаперечний факт того, що користувачі інтернету обирають псевдоніми так, щоб представити найбільш загальні ознаки своєї ідентичності, такі як стать, раса, етнічні характеристики, фізичні дані, хобі та зацікавлення, навіть рід занять, якщо вони є учасниками різного роду чатів та дискусійних форумів.

Яка головна ознака виділяється для характеристики особи, залежить від її уяви та комунікативних інтенцій.  Ознака предмета чи об’єкта, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма – це мотивованість назви. С.Ульман відзначав, що залежно від способу мотивації – мовного чи позамовного – слова можуть бути мотивовані трьома різними способами: фонетично мотивованими (звуконаслідування або ономатопея),  морфологічно мотивованими (значення слів розкривається через значення їхніх морфологічних компонентів) та семантично мотивовані (семантична деривація).

Неважко помітити, що переважна більшість комп’ютерних псевдонімів – мотивовані слова.  Основою мотивації може бути  бажання носія мови визначити себе так, щоб звукова форма максимально повно його характеризувала. У таких випадках утворюються імена-звуконаслідування: O-oopsy, Murmuring, Twighlight, Mimimonster. Поширений також прийом редуплікації, коли повторюється корінь слова або його частина, наприклад:  Miou – Miou, Pinky-Panky, LisaLisa, що є одним з видів ономатопеї. Такі редупліковані назви є зазвичай короткими, вони характеризуються чітким звучанням,  їхнє значення наповнене емоційними та експресивними конотаціями. Особливо виразне значення мають найменування, що містять алітерацію – повторення однорідних приголосних звуків задля підвищення емоційної конотації значення, такі як: GlamGirl, Fab Five Freddy, ClipKing, Саша-ша. Алітерація широко застосовується у рекламі, зокрема в назвах торгових марок, оскільки повторення звуків, складів або слів “атакує” вухо слухача невпинно та ритмічно, додає брендові оригінальності та ексклюзивності.

Прагнення до виразності, образності та об’ємності реалізується також за допомогою прецедентних феноменів (термін Ю. Караулова), тобто імен, текстів, цитат, ситуацій, висловлювань, що відомі практично кожному членові певного суспільства. Прагматика прецедентних феноменів передбачає  позиціювання ідеї через актуалізацію фонових знань аудиторії. До прецедентних антропонімів відносимо імена літературних героїв, міфології, фольклору, героїв кінематографу і телебачення, всесвітньовідомих знаменитостей. Це складні знаки, при вживанні таких імен відбувається апеляція не до власне денотата (референта), а до набору диференційних ознак  прецедентного імені, наприклад, Баба яга – втілення зла, підступності, небезпеки (особливо для дітей).  Прецедентність – невід’ємна складова сучасної медійної комунікації, саме тому прецедентні антропоніми активно вживаються у творенні комп’ютерних псевдонімів: Rembo, B@rby, RobinGood, Frankenstein, DrHunt та інші. Перебираючи на себе ім’я видатної людини,  особа немов би долучається до її слави, побирає на себе її здобутки. Як показує семантичний аналіз, конотативне значення таких імен є важливішим за денотативне – чимало ніків є метафоричними номінаціями, коли користувач присвоює собі якості об’єкту  – Tiger, Achilles, Philosopher, або метонімічними – Brain, Rolls-Royce, Big Mac, JavaScript, завдяки чому розвиваються стійкі експресивні семантичні асоціації: Evil, FakeDeath, Masochist, Wicked Witch, Cruel Man, Drugdealler, Vampire, I_hate_everything_but_you.

Часто джерелами образності є лексеми, сленг та просторіччя – Чува4ОК, Thug, Pusher, Dude, F*bomb, Trout, Hipster, O-oopsy, Nastyuha, Olka, Haska. Як показує статистика, більшість таких імен передають афективне значення, тобто деякі ніки, маючи на меті описати особу, передають емоції  – протест, антагонізм, зухвальство, протиставлення себе соціуму чи солідарність з певними його членами.  Як зауважив P.Едельман, власні імена не мають на меті передати фактичну інформацію, вони апелюють до емоцій, причому коли інтернет-користувачі обирають собі віртуальне ім’я, то спостерігається як меліорація значення (коли воно набуває більш позитивної конотації), або пейорація  – протилежний процес.

Віртуальні імена можуть бути маркерами гендерної самоідентифікації. Неважко помітити, що жінки схильні обирати ніки, що підкреслюють жіночність, материнство, сексуальність і навіть слабкість: БілоСніжка,  Крихітка, Angel, Sonia_the_ desert_rose, Littlebird; чоловіки ж обирають псевдо, щоб наголосити на маскулінних характеристиках образу: Nordick, Tiger, SuperMario, StalkerЧоловічі прізвиська носять  лайливий та обсцентний характер, у жіночих це спостерігається рідше, оскільки така жіноча поведінка не схвалюється у суспільстві.      

Сучасні інтернет-користувачі проявляють неабияку креативність, обираючи собі віртуальні імена. Існують навіть сайти, так звані генератори ніків,  які пропонують оригінальні,  кумедні імена для учасників комп’ютерних ігор, для соцмереж, для мобільного додатку Інстаграм тощо.  Широко залучаються усі можливі графічні засоби: oкрім літер та цифр використовуються усі інші пунктуаційні знаки – лапки, дужки, тире, двокрапка; нехтуються орфографічні норми (Eli$$a,  N@stia, Thenomadguy, Levkoooorsh); підлітки та молоді люди обирають ще складніші символи, ті, що генеруються так званим Alt-кодом – смайли, сердечка, зірочки, стрілки у найрізноманітніших їх комбінаціях. Серед виразних засобів привернення уваги є креолізація – поєднання латинських та кириличних літер (Sterвозниця, САТенок, SoНя, Ангеline) або  літер та цифр (Markopo10 , V-D-Girl, Agent007, Irо4ка, Krasoto4ka).

Нерідко можна помітити, що для утворення ніків використовуються власне ім’я, модифіковане за принципом анаграми. Анаграма – слово грецького походження, що означає “новий запис”. Так називають спосіб перестановки літер, в результаті якого утворюються нове слово або словосполучення, наприклад, від чоловічого імені Марко  можна утворити такі анаграми: Комар, Корма, Макро, Омарк, Ромка; від жіночого імені  Марина  – Амарин, Армаил, Мариан, Мариан, Рамина.

Як бачимо, публічний характер спілкування та його масштабність дає можливість користувачам інтернету вільно конструювати  свою віртуальну ідентичність, щоб бути впізнаваним серед інших. Більше того, вони мають змогу коригувати свій образ, бавитися з ним, використовуючи ніки,  як карнавальні маски. Таке міфотворення свого іншого “я “ нагадує створення феєричного карнавального образу, що дивує і вражає, захоплює і манить. Це й не дивно, бо в наш постмодерністський час, який  характеризується високим ступенем міжіндивідуального та внутрішньо-індивідуального відчуження, з одного боку, і прагненням до діалогів на всіх рівнях,  з іншого,  ми всі відчуваємо внутрішню потребу в карнавалі. Як сказав Юрій Андрухович,  “карнавал – це безперестанне жонглювання суттю”, а переживання свята стає для людини унікальним відчуттям своєї суб’єктності,  усвідомленням своєї власної ролі у світобудуванні.

 

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)