Примітивність сьогодні в пошані

Василь Калита

Опубліковано: 12-02-2015

Розділи: За що критикують медіа?, Огляди, аналітика, Фальсифікація, містифікація.

0

Стереотипізація образу мешканців Донбасу на прикладі випуску ток-шоу «Шустер Live»

«Я знаю те, що усе знаю…», – намагаються сьогодні перекрутити слова давньогрецького мудреця ті, що за всяку ціну женуться за багатством, славою, впливом у суспільстві, і переконати в них людство. «… А, отже, я нічого не знаю», – відповідає їм здоровий глузд.

Справді, якщо простежити, в якому вигляді доходить різного роду інформація до свого споживача, переконуєшся в слушності останнього твердження. І в тому, що невіглас, переконаний у власній обізнаності – вигідний об’єкт маніпуляції для певних кіл. Інформацію часто подають не в усій її багатогранності, а під певним кутом зору, скупо, куцо, обрізано. В її основі лежать різні стереотипи та міфи, за які люди готові одні одним горлянки гризти.

«Міф – узагальнене уявлення про дійсність, що поєднує і моральні, і естетичні установки, які з’єднують реальність з містикою», – так визначає це поняття дослідник маніпулятивних технологій С. Кара-Мурза. Міф, як правило, сприймається реципієнтом, як істина в останній інстанції.

Г. Шиллер у праці «Маніпулятори свідомістю» виділяє п’ять найпоширеніших суспільних міфів: 1) міф про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян (хороший «доказ» того, що насправді жодної маніпуляції в ЗМІ не існує); 2) міф про нейтралітет найважливіших політичних інститутів, а також ЗМІ; 3) міф про незмінну егоїстичну природу людини, її агресивність, схильність до накопичування і споживання (особливо вигідний для сфери реклами і активно пропагований голлівудськими та російськими кінострічками); 4) міф про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації та пригнічення; 5) міф про плюралізм ЗМІ (що в дійсності, незважаючи на їхню значну кількість, контролюються великими рекламодавцями і урядом і є єдиною індустрією ілюзорного світу).

Кількість таких міфів постійно зростає, їх продукують політичні та комерційні сили, і багато з них приживаються у громадській свідомості, завдяки пасивності у їхньому осмисленні окремими індивідами. Людям легше повірити у безглуздя, ніж витрачати час і зусилля на його викриття та подолання.

Схожа ситуація і зі стереотипами – раціонально-емоційними психічними утвореннями, які стосуються будь-яких реалій довкілля (політичних партій, націй, владних інституцій, друзів, ворогів) (за В. Ліпманном). Наприклад, в уяві жителів деяких регіонів України все ще живе насаджений радянською пропагандою стереотип сприйняття Заходу як ворога.

Стереотипізація як маніпулятивна технологія – це відповідно створення, поширення та підтримання вже існуючих в суспільній свідомості стереотипів з різноманітною, вигідною для маніпулятора, ціллю. І знову ж таки, цей прийом особливо успішний там, де людина не хоче мислити.

Простежимо, як діє ця технологія на конкретному прикладі – випуску ток-шоу «Шустер Live» за 19.12.2014. Тема, яка обговорюється у ньому: «Вижити на Донбасі: як допомогти українським старим та дітям. Формулюючи цю проблему, яка полягає в тому, «як врятувати Україну від гуманітарної катастрофи», ведучий пропонує глядацькій аудиторії залу, яка нібито презентує всю Україну, певне опитування.

Респондентам ставлять запитання, як вони сприймають жителів окупованих територій: як посібників чи як заручників тероризму. Результати опитування виявились наступними: 18% респондентів підтримали перший варіант відповіді, а 82% – другий. На ці дані опиратиметься уся подальша дискусія випуску.

Якщо зіставити це запитання з головною темою обговорення – проблемою виживання на окупованому Донбасі малозахищених верств населення та шляхами її вирішення, то побачимо явну невідповідність і відхилення. Позиція місцевих жителів щодо псевдоуряду так званих ЛНР і ДНР до неї не має жодного відношення.

Крім того, тут застосовано ще одну маніпулятивну технологію – симпліфікацію або спрощення, яка може застосовуватися як до окремих фактів, так і до картини світу загалом. Пригадується картина світу сучасної Св. Августину секти маніхейців, які людство ділили на «своїх» і «чужих». Третього не дано…

Щось схоже доносить до громадської думки опитування в ефірі ток-шоу «Шустер Live», яке схиляє її до вибору однієї із двох крайніх позицій: «Усі жителі окупованого Донбасу – посібники терористів» або «усі жителі окупованого Донбасу – заручники, жертви терористів». При такій постановці проблеми неминучою є ще одна маніпулятивна технологія – узагальнення. Хтось схилиться до першої думки, і вважатиме усе населення окупованих територій посібниками терористів, хтось, їм на противагу, позиціонуватиме людей цього регіону як жертв.

А картина світу, зокрема і обговорюваного у цьому випуску питання, є значно складнішою. Гамма кольорів має ширший спектр, ніж чорне і біле. Цю позицію одразу ж зайняв запрошений до студії Семен Семенченко. Він повернув увагу глядачів до справжньої теми випуску, нагадавши, що 4 млн. жителів окупованого Донбасу – це не тільки діти, пенсіонери та інваліди, до проблем яких у цей час мала би бути прикутою увага учасників ток-шоу. Стосовно «маніхейської» картини окупованого Донбасу народний депутат від «Самопомочі» також вніс свої корективи. Наводячи приклади бійців особового складу підзвітного йому колись батальйону «Донбас», він стверджує, що мешканці окупованої території – не лише колабораціоністи чи жертви, а й захисники. «Світ – складніший, ніж ви намагаєтесь окреслити», – заявляє Семен Семенченко.

Аналізуючи ситуацію серед настроїв населення Донбасу, Є. Фірсов, як виходець із цього регіону, говорить про недоречність висловлення думок, що там проживають лише прихильники чи лише заручники терористів, – там залишились і ті, і ті. На додачу він розповідає історію про донецького підприємця, який спочатку фінансово підтримував сепаратистів, а, втративши бізнес, став допомагати українській армії. Тобто депутат враховує ще й можливість переходу людей з однієї позиції на іншу.

«Я недостатньо була там, щоб давати оцінки», – говорить Руслана Лижичко, даючи зрозуміти, що більшість суспільства недостатньо поінформована про ситуацію на Сході, тому й піддається такій симпліфікації: колабораціоніст чи жертва. Щоб правдиво і об’єктивно говорити про настрої людей на окупованих територіях, потрібно самому побути тривалий час серед них. Руслана також дає рецепти протидії цьому маніпулятивному впливу: «Ми повинні подивитися на всю ситуацію в комплексі», «через любов ми вирішимо цей конфлікт».

Наприкінці цього випуску, пропонуючи переголосування, С. Шустер звертається до глядачів у залі із запитанням: «Може, все-таки, не посібники терористів, а жертви?» Тобто ведучий формулює запитання в такий спосіб, який маскує у собі бажану відповідь – узагальнене твердження «Усі жителі окупованого Донбасу – жертви тероризму». Воно містить у собі непрямий натяк. Таку маніпулятивну технологію психолог П. Фролов називає інсинуацією.

Але повернемося безпосередньо до стереотипізації – маніпулятивної технології, тісно пов’язаної з уже згаданими прийомами симпліфікації, узагальнення, інсинуації та відходу від теми розмови. Цей прийом з голосуванням на тему, ким насправді вважаються жителі окупованих територій, може бути розглянутий як створення нових стереотипів для їхнього використання в подальшій маніпуляції громадською думкою. Ставлення до жителів Донбасу загалом ще не сформоване і з огляду на наведені аргументи учасників однозначно сформованим бути не може. А громадськість підсвідомо відмовляється настільки глибоко вникати у це питання – їй легше прийняти шаблон, ніж постійно, у кожній ситуації, зважувати всі «за» і «проти».

Хтось із жителів окупованого Донбасу все ще підтримує терористів і російські війська, хтось потерпає від них і очікує на визволення з боку української армії, а хтось, як сказав С. Семенченко, зі зброєю в руках захищає Батьківщину. Такий зважений погляд на речі є природним. Неприродними будуть стереотипи, які можуть виникнути після такої передачі: в когось сформується однозначне бачення: «Усі жителі Донбасу – жертви», в когось – діаметрально протилежне «Усі жителі Донбасу – колабораціоністи». А це – удар по консолідації української нації.

Так творяться стереотипи… І наше завдання – не піддаватися нав’язуванню цих штучних утворень ззовні. А для цього не потрібно лінуватися запускати двигун, розміщений у нашій голові, глибше вивчаючи питання, які нас цікавлять. Так вбережемось не тільки від влади міфів та стереотипів, а й будь-яких маніпулятивних технологій, ім’я яким Легіон.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)