Про світові стандарти журналістики та український контекст

Христина Петрик

Опубліковано: 16-02-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Фонд Фрідріха Науманна за свободу спільно з Академією Української преси у стінах Українського Католицького Університету у Львові проводили семінар присвячений світовим стандартам журналістики. Досвідом ділились: Манфред Віхман, Голова Представницького Фонду Фрідріха Науманна за свободу; Валерій Іванов, Президент Академії Української преси та Володимир Мостовий, Голова комісії з журналістської етики. Ось про що йшла мова у перший день семінару – 15 лютого.

«Українська журналістика ще не зовсім нормальна», – проголосив Валерій Іванов і мало хто з цим не погодився. Що заважає їй бути кращою?

Наріжний камінь. На основі чого в майбутньому ви, молодий журналіст, зможете аналізувати, робити висновки, виносити вирок? Що, зрештую, дасть Вам таке право? Досвід?  У Вас його замало. Спеціалізація? Журналіста називають професійним дилетантом, а диплом – це лише контракт суспільства з Вами, який дозволяє незаанглажовано інформувати. Орієнтиром стає професійна етика – техніка безпеки журналіста.

Рано чи пізно кожен  зіштовхується з проблемою створення власної етики.

Оптимальна модель. Валерій Іванов твердив, що дотримуватись стандартів необхідно в будь-якому випадку, навіть якщо від цього комусь буде дуже погано. Негативних наслідків не уникнути. В такому контексті розвинулась дискусія стосовно ліберальної моделі журналістики та моделі соціальної відповідальності, та їх проектування на українські реалії. Журналіст, звісно, покладає на себе відповідальність, але він не Господь, щоб передбачати події. Інакше йому не уникнути самоцензури.

Право на мораль. Норми права часто є нормами моралі, але якщо скріпити останні буквою закону – зародиться цензура в чистому вигляді. Чимось схожим сьогодні займається Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Але мораль змінюється, часто з плином поколінь, і держава не має права втручатися у цей процес, глибоко індивідуальний для кожного.

Пільги. У Швеції кожне друге видання дотується, що забезпечує плюралізм думок. Американським газетам надають пільги за умови поштового перевезення. Натомість в Україні вирішують чиновники що людям читати, а що ні, надаючи преференції тому, а не іншому друкованому виданню.

Псевдонім. Журналіст має право на псевдонім, який редакція у жодному випадку не повинна розголошувати. Навіть якщо йдеться про судовий порядок, можна порушити закон, але не стандарти діяльності. (В. Іванов)

Одноразові журналісти. Ними стають представники пулів, які не дотримуюються даних вказівок, натомість виконують професійний обов’язок. За «непослух» вони, зазвичай, втрачають своє місце «під сонцем», але не перестають бути журналістами.

Свята новина. І тільки, якщо йдеться про інформування. Нинішня журналістика відходить від літератури – дедалі рідше на шпальтах зявляються фейлетони, памфлети, нариси. На арену вийшла журналістика факту. Проте, на думку Володимира Мостового, цінується саме авторська журналістика, а не механічне повідомлення.

Слово не горобець, вилетить – спростуєш. Чи втрачається довіра до газети, в якій друкують спростування? Зовсім ні. В деякій мірі навіть підвищується. Достовірність важливіша за новину. Точність і повнота інформації понад усе. Звідси і необхідність авторизації інтерв’ю. У Німеччині інтерв’юйований обов’язково редагує матеріал перед публікацією. Інша річ – чи матиме інформація вагу після правки, і чи доцільно буде її оприлюднювати. Але тут редакція в праві вирішувати сама. Формально в Україні така норма теж чинна. У цьому випадку Володимир Мостовий радить давати інтерв’ю на авторизацію без заголовку і врізки.

І ще. Журналіст ні в якому разі не може бути політиком. Це антагоністичні професії. Пропаганда нікому не цікава. “На журналістові лежить велика відповідальність – від 2 до 10 років”, – пожартував Валерій Іванов.

Джерело:

http://nologohrystia.blogspot.com/2012/02/blog-post_15.html

 

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)