«Почни із себе. Роби свою справу добре»

Опубліковано: 16-08-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Чому нас вчить криза? Чи має журналістська спільнота імунітет щодо вірусів професійної непридатності? Який досвід отримали випускники журналістських шкіл?

З метою осмислити досвід становлення незалежної журналістики в Україні та трансформації усередині і поза професією “Майстерні громадської критики” спілкувалися з представниками різних поколінь журналістики і журналістської освіти. Їхні думки ми пропонуємо Вашій увазі.

Юлія Безносова, випускниця ТНУ ім.В.І.Вернадського, редактор інформаційної служби «Транс-М-радіо» (АР Крим).

Як виглядає українська преса сьогодні порівняно з тим, що було на початку Вашої кар’єри?

На початку своєї кар’єри я ідеалізувала українську (як і будь-яку іншу) пресу. Тому багатьох її недоліків я просто не помічала. Але мені здається, що тоді (у 2002-2003 роках) журналістика була сміливішою, і напевно, об’єктивнішою. Чомусь згадується розгромний сюжет про “Казантип” Володимира Болотіна в “12 хвилинах” на ДТРК «КРИМ».

Загалом згадується команда Олени Рожен (шеф-редакторки “12 хвилин новин”), яка не лякалася сміливої критики щодо влади, не підлабузнювалася до неї та керівництва ДТРК. Ще мені здається, що тоді було більше журналістів, захоплених своєю професією, тих, хто відчував своє покликання, а тому, напевно, більш професійних, ніж сьогодні.

Як змінились Ваші погляди на журналістику за час роботи у ЗМІ?

Коли я мріяла про журналістику в одинадцятому класі й відчувала благоговійний трепет навіть при словах „журнальний столик”, усе тоді бачилося у рожевому кольорі. Першим відкриттям було те, що в редакції, переважно, ніхто не організовує твій творчий процес, не дає жодних завдань, не квапиться чомусь навчити і щось пояснити. Просто вимагає результату.

Згодом було розвінчано мої основні міфи: журналістика не є об’єктивною, не є високооплачуваною, не є чесною.

В ідеалі я б хотіла працювати у якій-небудь комерційній фірмі, яка, скажімо, виготовляє соки, і писати не рекламні ролики, а саме новини з життя цієї торгової марки. І говорити, чим вона вигідно відрізняється від інших. Але робити це ЧЕСНО. І не робити вигляд, що мені самій цей сік дуже подобається.

Мені здається, що зараз журналісти втрачають свій особливий статус, втрачають право вважатися окремою професією, якої необхідно вчитися (хоча я ще й сама не вирішила, чи треба цьому навчати, і чи має бути взагалі така спеціальність у виші). Усе частіше суспільство сприймає журналістів або як свій обслуговуючий персонал (“напишіть про нас добре”), або як настирливих мух, які заважають. Колись журналістів поважали. І саме тому, що були особистості, які мали позицію. Зараз у більшості випадків і влада, і суспільство журналістів не поважають.

На Ваш погляд, які зміни потрібні українським ЗМІ, щоб наблизитися до міжнародних стандартів? Що може допомогти у цьому процесі?

Напевно, нам потрібне відчуття життя, як у героя Екзюпері: прокинувся вранці – наведи лад на своїй планеті. Ти сам – маленька діляночка землі. Розпочни із себе. Роби свою справу добре, роби чесно, не йди не компроміси із совістю. Загалом, роби те, що повинен, і нехай буде те, що буде.

Яку роль для України відіграють нові медії у найближчий перспективі?

Я б акцентувала не на нових технологіях, а на змісті, на реалізації нових проектів. Вони часто з’являються, але також і зникають. З успішних проектів у нашому регіоні вважаю газету «Перша Кримська». Медіа-одноденки нічого не змінюють. Вони можуть голосно виникнути і якийсь час якісно працювати, але за рік про них ніхто вже не пам’ятатиме. Тобто, потенційно вони мають шанси виправити усі ті недоліки, на які я вказала раніше, головне, щоб “пороху вистачило”. А буде цікавий контент – і технології до нього можна застосувати.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)