«Журналісту треба мати залізний характер…»

Опубліковано: 17-08-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Модне слово “криза”, яке так часто повторюється в суспільстві, з кожним днем має дедалі чіткіші контури в різних сферах життєдіяльності. Бути чи не бути? Займатися й далі журналістикою чи податися в іншу сферу і розпочати все з нуля? Такі настрої трапляються в редакціях, в яких одночасно з поступовим обмеженням свободи висловлення думки згасає і журналістський ентузіазм.

З метою осмислити досвід становлення незалежної журналістики в Україні та трансформації усередині й поза професією “Майстерні громадської критики” спілкувалися з представниками різних поколінь журналістики й журналістської освіти. Їхні думки ми пропонуємо Вашій увазі.

Сергій Мальнєв, випускник ТНУ ім.В.І.Вернадського, журналіст телеканалу «1+1» (програма журналістських розслідувань «Гроші»). У газетах та журналах, спеціалізуючись передусім на розслідуваннях, працював 7 років, до кінця 2010 року, коли перейшов на телебачення. З тих пір – читач преси, а не її автор.

Як виглядає українська преса сьогодні в порівнянні з тим, що було на початку Вашої кар’єри?

По-перше, про загальнонаціональні видання. Не маю точних даних, але гадаю, що варто відмітити зникнення багатьох якісних видань, що спеціалізувалися на економічних, політичних темах, розслідуваннях, аналітиці. Це велика втрата.

З іншого боку, варто відмітити розвиток масової преси та зростання професійного рівня її співробітників. Щоденні київські газети зараз, порівняно з часами початку моєї кар’єри, читати значно цікавіше. Тексти стають меншими і змістовнішими, а відтак, легшими для сприйняття – я завжди очікував замість роздумів автора отримувати від нього лише факти; інформація стає ексклюзивнішою; її подача більш різноманітною: стаття – це вже не «цеглина» тексту з однією фотографією, а й (якщо журналіст постарався) унікальний текст, і графіка, і фото, і візуальні «гачки» на кшталт виносок і т.д. Загалом, візуалізація інформації й запекла боротьба журналістів за її ексклюзивність – напевне, основне, чого я не бачив у пресі на початку кар’єри. Вимоги до журналістів щодо пошуку унікальної інформації, на мій погляд, зростають. І виграє від цього й сам журналіст, зростаючи професійно, і, звісно, читач. Раніше ж – побував на прес-конференції, відписався, і більше від тебе нікому нічого не треба (принаймні, у першій моїй газеті).

По-друге, про регіональну пресу. Те позитивне, про що сказано вище, аж ніяк не стосується регіональних видань Криму. Звичайно, я не маю можливості щоденно читати кримські видання. Проте, приїжджаючи в Сімферополь, скуповую всі «столичні» газети. І бачити їх сумно. Читати сумно не менше.

Не змінюється якість кримських газет, гадаю, через те, що керують більшістю з них протягом багатьох років одні й ті самі люди. Вони звикли робити газети саме так і не помітили, що потяг давно пішов.

Визнаю, є в Криму кілька винятків, проте не на рівні видань загалом, а на рівні окремих статей чи рубрик. Для себе я пояснюю це лише працею в тому чи іншому виданні конкретних людей, що встигли набратися досвіду роботи в київських газетах, чи принаймні слідкують за тенденціями і, можливо, відвідують професійні тренінги.

Як змінились Ваші погляди на журналістику за часи роботи у ЗМІ?

Я переконався, що не треба намагатися будь що стати відомим. Перш за все треба стати професіоналом. Крім того, я швидко зрозумів, що журналістика – далеко не тотальний позитив, як спочатку здавалось. Нарівні з усіма перевагами у цій професії існує  безліч недоліків. Журналісту треба мати залізний характер, аби спати спокійно  після усіх робочих конфліктів, погроз, спокус, нервів та несправедливості.

На Ваш погляд, які зміни потрібні українським ЗМІ, щоб наблизитися до міжнародних стандартів? Що може допомогти у цьому процесі?

Найбільше наближає українську газету до міжнародних стандартів її входження до великої міжнародної корпорації. Це знаю з власного досвіду. До речі, такі приклади в Україні непоодинокі.

А загалом потрібен досвід.  І він поступово здобувається – завдяки тренінгам, курсам, ознайомлювальним поїздкам у закордонні видання. До того ж в Україні відкриваються редакції флагманів світової преси (взяти хоча б «Форбс»), і працюють в цих редакціях наші журналісти, переймаючи ті самі міжнародні стандарти.

Яку роль для майбутнього України мають зіграти нові медії у найближчий перспективі?

Гадаю, як і у всьому світі. Розвиток нових медіа та їх вплив на українське суспільство очевидний. Є приклади вдалих капіталовкладень у такі ресурси, а це – вже гарантія того, що сфера буде розвиватися.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)