Пластилінові історії Степана Коваля

Опубліковано: 25-11-2015

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Режисер анімаційного кіно розповідає про компактне мистецтво, що не терпить нічого зайвого в кадрі.

Автор «Злиднів», «Йшов трамвай №9» і «Стати твердим», український режисер анімаційного кіно Степан Коваль отримав Срібного ведмедя Берлінського кінофестивалю, премію Академії мистецтв України та багато інших нагород. Десять років він керує своєю анімаційною студією «Новаторфільм» і називає анімацію одним із головних двигунів прогресу. У Львові Степан Коваль провів майстер-клас із анімаційного сторітелінґу для спільноти Школи журналістики Українського католицького університету. 

Навіть іще не народжена дитина дивиться мультфільм, який пропонує їй мати. Спостерігає за тим, як мати мислить, які кольори сприймає її зір, які слова промовляє, які настрої передає. Ми вкладаємо у свої мультфільми виховні меседжі, сподіваючись уплинути на аудиторію. Дуже важливо, щоб кожен мультфільм був чимось особливим і корисним для глядачів, тому ми добираємо історії, що стосуються повсякденного життя і є близькими для людей.

«Злидні» – це мультфільм не розважальний, а передусім повчальний. Він знятий за мотивами гуцульської казки, в якій погані злидні оселилися в будинку добрих господарів Петра й Марічки, показує негативні сторони суспільства, перш за все – заздрість. Історія, розказана в мультфільмі, має бути простою, тому в сюжеті «Злиднів» немає складних закручених подій, є чітка структура і динамізм. Можна помітити, як напруження з кожним епізодом зростає.

Якщо уважно спостерігати за дрібницями, легко також побачити, що в мультфільмі щоразу додається якийсь новий елемент, функція чи характеристика героя. Наприклад, собака спершу є охоронцем, потім – жертвою, а потім будує свою буду. Те саме відбувається з господарством, яке руйнується поступово, і зі злиднями – спершу їх винесли недалеко, потім далі, а потім аж у болото. Нічого занадто мудрого – проста, несподівана, конкретна і реалістична історія.

Анімація – дуже компактне мистецтво: за дуже короткий час треба встигнути показати дуже багато. Цей час чітко визначений: може бути 15 секунд чи три хвилини. Перш за все, треба з чогось почати – завжди є якесь «жили-були», що визначає експозицію. Я маю знати, чим мій сюжет закінчиться і яку мораль нестиме глядачу. І, розрахувавши час, починаю нарощувати події до кульмінації. В кожному епізоді відбувається знайомство з героєм. Глядач повинен підготуватись до фіналу, тому варто робити паузи.

В анімації ми використовуємо знаки і символи, які фіксують озвучену героєм інформацію. Вони апелюють до почуттів страху, любові чи поваги, змушують зупинитись і замислитись. Ці знаки називають макґаффінами. Цю функцію може виконувати навіть якась дрібничка, що має сенс і призводить до крутого повороту подій. Якщо герой, запустивши злиднів до глека, швидко біг, послизнувся на шкірці банана і впав, ця шкірка і буде важливою деталлю.

Анімація відрізняється від інших видів мистецтва: в ній потрібно придумати не те, що можна, а те, що не можна. Обрати правила гри, які будуть лише у вашому фільмі й не будуть можливими в іншому. Історія повинна бути достатньо переконливою і схожою на правду.

Два роки тому ми закінчили проект «Моя країна – Україна»: 26-серійний цикл, де кожна серія – трихвилинна історія про місто, село чи регіон. Кожна серія заснована на певних артефактах; це може бути дерево, камінь, чаша, будь-що, що існує реально. До артефакту треба додати казковості, щоб глядач отримав задоволення від художньої складової, яка доповнює документальну правду. Для створення трьох хвилин анімації потрібно опрацювати величезний обсяг інформації.

Конструювати сюжет завжди важко. Якщо поєднувати в ньому різні елементи, глядач може не зрозуміти картинку. Дуже важливо, що є в кадрі: в анімаційному кіно немає випадкових елементів. Будь-яке почуття, емоцію кожен режисер знаходить на піку свого сприйняття й пропускає крізь себе. Якщо в епізоді закладена певна ситуація чи дія, ми обов’язково маємо використати якомога оригінальніший, не штампований знак. Він має допомогти глядачеві відчути те, що хотів передати режисер, відчути правильну емоцію.

Я не буваю повністю задоволеним своїм мультфільмом: завжди є над чим працювати і старатися наступного разу зробити краще.

 

Сніжанна Беляєва

 

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)