Особливості роботи більд-редактора

Опубліковано: 11-04-2016

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Львівський фотограф, співзасновник інформаційного фотоагентства LUFA Віталій Грабар розповів студентам факультету журналістики ЛНУ ім.І.Франка про тонкощі роботи фоторедактора і більд-редактора та про особливості подачі зображень в сучасних медіях.

Час іде, все рухається вперед, і якщо раніше ми говорили лише про фотографію, то зараз говоритимемо трохи ширше. Говорячи про ілюстрації, маю на увазі в загальному – це фото, інфографіка, мультимедіа проекти та відео.

Фоторедактор – це людина, яка займається ілюстраціями. Він – персона трохи екзотична, не всюди є. В цій роботі потрібні знання новинні, репортажні, але, крім того, необхідний ще і художній смак. Тому ця професія вже ближча до художника, а не репортера. Художній смак – як музичний слух: комусь пощастило і він в нього є, якщо нема – то потрібно довго і важко працювати. Робота фоторедактора в чомусь трохи дивна, в чомусь трохи занудна. Ця людина керує фотографами, що вже є непросто.

Більд-редактор (від нім. Bild-картинка) – це спеціаліст з ілюстрацій, який працює в медіях. Таку посаду можна частіше зустріти у великих газетах, бо в дрібних онлайн-виданнях чи регіональних газетах її немає через обмежений бюджет. Але, по ідеї вона повинна була б бути.

Є такий один тонкий момент між більд-редактором і фоторедактором – останній займається лише фотоілюстраціями, а перший керує відділами ілюстрацій. Візьміть будь-який жіночий журнал: там є рисовані малюнки, якісь дизайнерські штучки, колажі і власне фото. От більд-редактор якраз займається цим всім загалом – пише бюджети і всякі інші речі. Фоторедактор, як вже сказали, поняття вужче, однак сьогодні ми говоримо про них як про майже тотожні поняття. Ці дві посади існують окремо у великих видавництвах, таких, які випускають глянцеві журнали чи у великих інтернет-ресурсах, холдингах або видавничих домах. Це медії, які живуть картинкою, добрим заголовком і, залежно від специфіки видання, гарною історією. От в таких організаціях без більд-редактора ніяк не обійдешся.

Більд-редактор також може працювати на події. Одна з його найосновніших функцій – це вести архів зображень. Всі, хто знімає, знають: не штука назнімати матеріал, а штука все правильно поскладати і заархівувати так, щоб через рік ти спокійно знайшов матеріал. Є багато різних способів архівування – від певних міток на файлах до прописування ключових слів в назвах. Це справа довга і марудна, але, безперечно, надзвичайно потрібна, особливо якщо ми працюємо на сайті, де оперативність подачі контенту є вищою, аніж в газеті.

Друга функція більд-редактора – він відповідає за підбір ілюстрацій для медій. І не лише підбирає, але й вирішує, що важливіше, яку ілюстрацію в яку тему доречніше дати, чи давати фото зі свіжої зйомки, чи з архіву, чи взагалі купити в агентства, і якщо так, то в якого. Чи взагалі інфографіку поставити, бо інформація статистична, читати не дуже захочуть, а як намалюємо, то швидше проглянуть. Тому потрібно розбиратись в усіх видах ілюстрування, щоб підібрати найвдаліший. На мій погляд, в медіях більд-редактор чи фоторедактор – це, фактично, заступник головного редактора з ілюстрацій. Не плутати з художником – він дивиться, щоб все було красиво, гармонійно, гарні кольори і таке інше. З точки зору більд-редактора картинка, текст і фото мають поєднуватись, доповнювати один одного і утворювати суцільну історію. З точки зору рекламного відділу – найкраще, коли побільше блоків продано. І в нормальній редакції всі ці люди знаходять компроміс між всіма цими вимогами. Очевидно, що реклама не повинна забивати першу сторінку, яка є обличчям видання, але і без неї не можна, і картинка має бути доречна, і текст добрий.

Ще одна штука – більд-редактор працює з фотоагентствами (що є очевидним). Але суть в тому, що він знає, в якому агентстві можна знайти якісь вартісні фото. Припустимо, «УкрІнформ» має фото всіх офіційних зустрічей та прийомів, «УНІАН» інший підхід до зйомки, або взагалі потрібні фото, де головні герої дивляться просто в кадр – от більд якраз знає, де взяти такі речі. Він знає, що і де можна купити, знайти або домовитись з іншими редакціями про обмін. Тобто ця сторона його роботи більш організаційна.

Ну і, найприємніший момент в роботі більд-редактора – він керує фотослужбою, «поганяє» фотографами (штатними і фрілансерами), розказує, кому що знімати. В ідеалі цей редактор повинен знати, хто чим краще знімає і яка тема є ближчою кожному з фотографів. Але це в ідеалі. Насправді відправляють того, хто вільний і «дешевший».

Більд організовує зйомки, він як менеджер зйомок на телеканалі. Він організовує всіх і все: персонал, приміщення, фотографів, моделей і т.д. Також слідкує за гонорарами, щоб були проведені всі виплати і взагалі дбає про своїх фотографів. Це момент неофіційний, звісно, але в певних ситуаціях він має їх захищати та їхні авторські права та інтереси.

Інструменти для більд-редактора:

– комп’ютер. І добре, якщо не один. Основний інструмент – Photoshop або аналоги і переглядачі зображень. Дуже добре, якщо більш розбирається в зйомці – редакція буде убезпечена від неякісних фото. Часто так буває, що більдами є ті, хто знімав або знімає і добре володіє фоторедактором. Таким легше ставити задачу фотографу.

– Більд повинен розбиратись у фотозйомці, знати технічні і композиційні прийоми. Так простіше планувати зйомку разом з фотографами.

Якщо ж так сталось, що ви самі собі більд редактор, і знімаєте, і пишете про подію – користуйтесь цими порадами, працювати стане набагато легше. Спершу продумайте свій репортаж, поредагуйте його в голові, уявіть цілісну історію – і вам не доведеться купу часу просиджувати над фотографіми, відбираючи потрібні.

Більд розуміє технічну специфіку. Він знає, що коли зменшити фото, то суб’єктивно впаде його різкість та розбирається в об’єктивах. Також, в ідеалі, знає, як робиться інфографіка та сам може її малювати. Також розбирається в колористиці, вміє підібрати кольорову гаму для зображень так, щоб викликати ті чи інші асоціації в читачів. Ну і самоосвіта – чим більше людина старається вдосконалитись по обраній професії, чим більше редактор переглядає добрих зображень, гарних зйомок та ілюстрацій, тим краще він працює у своєму виданні. Найпростіший спосіб вчитись – це пробувати копіювати класичні зразки.

Фотограф при роботі на ЗМІ може вести свою незалежну розповідь, може працювати на рівних із журналістом або просто доповнювати матеріал. Кожна ситуація має свій підхід. Коли ви знімаєте, то маєте чітко розуміти, для кого це, на яку аудиторію розраховано. Наприклад, коли Львів знімають ті, які там не живуть, то в них кадри можуть бути цікавіші і несподіваніші, аніж в мешканців міста. Свіжість погляду є дуже важлива. І якщо є можливість спробувати глянути на ситуацію під іншим кутом, то потрібно неодмінно нею скористатись. Знімаючи, старайтесь шукати якісь сюжети, хоча б банальні.

Є ще один доволі відомий прийом під час зйомки – маєте вибір кого знімати: чоловіків чи жінок, обирайте жінок. Як показує статистика, зображення із жінками привертає більше уваги та краще сприймається реципієнтами. І жінки до камери доброзичливіші. Не знаєте, що знімати – знімайте емоції і рух. Якщо є щось таке в кадрі, то набагато простіше придумати сюжет.

Іноді більд-редактори пропонують фотографам написати свої роздуми та враження від зйомки, щось типу блогу, в який скидають всі ті фото, які не помістились в основний матеріал. Це вважається дуже престижним і додається окремим посиланням в кінці статті. Такі речі практикує німецьке видання Spiegel.

Більд-редактор, окрім всіх технічних і художніх тонкощів, повинен розуміти, що ми працюємо в редакціях для того, щоб, окрім інформування та якоїсь амбітності редакція повинна заробляти. Інформаційні агентства не стільки купують фото для себе, як для подальшого перепродажу. Тому ми маємо знімати так, щоб розраховувати не лише на свою аудиторію, а й по можливості привабити замовників.

Добрий редактор повинен розумітись в кадруванні, адже від цього багато залежить. Він повинен відчувати, як краще подати те чи інше фото під певну подію, які елементи підкреслити, а які приховати. Всі без винятку користуються правилом «золотого перетину». Воно однозначно працює, і можна навіть сказати, що ми в певній мірі маніпулюємо людьми, адже подібними прийомами примушуємо дивитись в ту точку, яка нам потрібна. Щоб бути добрим спеціалістом, потрібно використовувати всі оці «золоті січення», діагоналі, лінії перспективи. Звісно, коли фотокор працює на події, то йому ніколи це все вимірювати і прикидати. Тому потрібно багато тренуватись, щоб під час роботи всі оці складові хорошого знімку зібрались самі по собі у ваших очах.

Агентство Reuters вчить своїх працівників, що щоб продати не одну, а дві фотографії, потрібно робити один кадр горизонтальним, а другий вертикальним. Адже є багато сайтів та газет, верстка яких користується обома форматами.

Щодо суб’єктивності в репортажній фотографії та маніпуляцій через зображення. Звісно, якщо домальовувати чи дописувати щось у Photoshop, то це зараз стає відразу помітно. Фотографу достатньо при зйомці обрати потрібний кут зору. Це як на пікеті: фотокор може зняти 100 людей ніби їх 20, і навпаки. Тобто виходить так, що об’єктивність фотографії – штука дуже умовна. Ви переважно знімаєте не те, що сталось, а реакцію людей на вашу камеру. І щоб уникнути неоднозначної реакції на зйомку, рекомендую перед початком роботи «показати себе» – походити з камерою серед людей, щоб вони зрозуміли, що є фотокореспондент, який зараз буде знімати. Тому всі, хто не хоче опинитись в кадрі, можуть спокійно піти з події, чи просто відвернутись. Як показує практика, ті, хто дуже хоче, щоб його відзняли, зазвичай підходять і кажусь щось типу: «Мене не можна знімати. В мене там статус о-го-го, ну, ви напевно в курсі».

Маніпуляція – це трохи інша річ, тут і кадрувати особливо не треба. Кожна фотографія, яка є новинною, завжди має короткий підпис, який відповідає на питання «що?», «де?», «коли?», іноді «чому?». Якщо ви правильно напишете цей опис, то фото буде простіше поставити на стрічку. А якщо ви ще впишете це в дані файлу, то серйозно спростите собі подальший пошук цього зображення.

Також багато людей чомусь думає, що якісна фотографія може бути тільки у форматі rav. Якісна фотографія для новин – це, насамперед, цікаве, новинне зображення. А якість – це стало зараз вторинним.

Тепер до авторського права. Його придумали, щоб уникнути хаосу в ЗМІ. У своїй роботі медійники керуються двома законами: це Закон України про друковані засоби масової інформації та пресу і Закон про авторське право і суміжні права. Стаття 11 Закону про авторське право та суміжні права – спробую пояснити її не з юридичної точки зору, а з практичної. Припустимо, є гурт людей, які просять вас припинити зйомку.З точки зору законодавства можете про це забути. Але з позиції того, що робиться навколо, ви повинні оцінити хто просить, скільки цих людей, скільки вас, наскільки вони неадекватні та більші від вас. І вже після того можете приймати якісь рішення. Припустимо, можете помахати журналістським посвідченням, можете видалити фото (а потім його спокійно відновити, є повно програм, які таке роблять). Або запропонуйте викупити кадр. Якщо є можливість тікати і є куди бігти, то і це є абсолютно нормальним виходом. Універсальна порада – основне, щоб журналіст залишився живим-здоровим, бо тільки так він зможе зробити ще багато інших кадрів.

Повернемось до авторського права, яке виникає по факту створення зображення. Воно не вимагає реєстрації твору чи прав. Звісно, це можна зробити – існує навіть спеціальний департамент, але, по суті, це не потрібно. Авторське право зберігається за автором. Не плутайте також авторські права з майновими (ви робите фото для реклами і передаєте майнові права власникам агентства, але авторство все одно залишається за вами). В договорі може бути пункт, що фірма не зобов’язана вказувати автора при використанні зображення, але автор від того нікуди не дівається.

Ще одне запам’ятайте: не буває фотографій в Інтернеті, які просто так там лежать, ілюстрацій без автора нема. Тому якщо ви берете фото для матеріалу з мережі, то значить хтось його туди раніше поклав. Фото може бути вільним для відтворення і копіювання або мати якісь певні обмеження, але вона обов’язково має автора. Не буває фото з Facebook чи Google – є фото того чи іншого користувача FB, яке він там розмістив. Тому коли ви ставите фотографію, то повинні переконатись насамперед в тому, чи маєте право використовувати це зображення, і обов’язково вказувати автора та джерело походження. В Законі про авторські права для газет є маленька слабинка, яка пов’язана з оперативністю подачі матеріалів – не завжди у видання, метою якого є оперативність, є можливість зв’язатись з автором (трохи дивнувато, але нехай). І тому ЗМІ можуть використовувати твори без згоди автора, але із обов’язковим зазначенням імені автора і джерела походження.

Крім того вам потрібно пам’ятати, що коли ви працюєте в ЗМІ, зокрема більд-редактором, то також ділите відповідальність, бо коли хтось спитає про подібні речі, то спитають з цілої редакції, а не окремого працівника. Також часто редакції (особливо ті, в яких проблеми з бюджетом) часто плутають можливість використання матеріалів без дозволу автора і можливість використання матеріалів без виплати гонорару. Це велика неповага, бо йдеться не про мільйони-мільярди, а про смішні суми, через які соромно сваритись і наживати собі ворогів. І краще заплатити небагато і відразу, аніж дотягти до судового позову і там відвалити вже круглу суму.

Коли порушують ваші авторські права – звертайтесь до юриста. Це не так дорого, як здається, і юристам може бути цікаво працювати із медіями, бо десь він заробить гонорар, а тут гарантований розголос і, відповідно, реклама.

Також для видання дуже бажано укладати письмові договори зі своїми фотокорами – не важливо, штатними чи фрілансерами. Це робить для того, щоб потім не було проблем із їхнім подальшим поширенням. Звісно, ми всі всіх знаємо, однак часто виникають непорозуміння на тому рівні, що редакція проплачує певні знімки, а потім фотограф викладає знімки у соцмережах і продовжує використовувати їх за своїм розсудом. Також не прийнято продавати дублі сусідам. Наприклад, замовляє редакція собі ексклюзив – так це і має бути винятковим матеріалом, а не продубльованим в ще якомусь виданні. Це вже на рівні професійної етики.

Чим класна фотографія? Робиш, що хочеш, і, по суті, ніколи не промахнешся. Вибираючи між правильним кадруванням і сюжетом однозначно зупиняйтесь на другому. Яка різниця, обрізані руки чи ні, якщо від сюжету мурашки по спині біжать!

Що стосується фотоесе – немає чітко визначеної кількості фото, в яких повинна розповідатись історія. Звісно, чим менше фото, тим важче показати картину. Але не можна розганятись на 30-50 фото. Кількість знімків вам замовить редакція, ви самі повинні визначити, скільки фото буде цікаво переглянути аудиторії.

Що робити, коли в тебе не вийшла фотка? Переводите в чб, друкуєте великим форматом, підбираєте незрозумілу назву і вся увага мистецьких критиків Вам забезпечена.

Майстер-клас Віталія Грабара на базі кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ відбувся в рамках проекту «До універсального журналіста через університетську освіту» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Записала Павліченко Т.

Описи попередніх майстер-класів – за посиланнями:
Скорик М. Про журналістів-мультимедійників

Женченко М. Про тайм-лайни

Прокопишин Т. Лонгріди – новий вимір журналістики

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)