Нові медії та політика Росії

Анна Журба

Опубліковано: 25-02-2014

Розділи: За що критикують медіа?, Огляди, аналітика, Онлайн - журналістика.

0

Про те, як технології Web 2.0 вливаються в російську політику, розмірковують місцеві медіаексперти та політологи:

Любовь Пашигорова «Old media vs New media в политической коммуникации»

У своїй публікації авторка, по-перше, зазначає, що нові медіа на цьому етапі вже не є новими, оскільки стали більш ніж звичними для аудиторії. Загалом усі ЗМІ є важливим каналом політичної комунікації. До нових медіа Пашигорова зараховує блогінг, підкастинг, онлайн-енциклопедії, соцмережі; усе інше – традиційні. Авторка виділяє також відмінності нових ЗМК, які є важливими для політичної комунікації: швидкість поширення інформації, можливість безпосереднього спілкування з громадськістю, масовість аудиторії, що створює колосальні можливості для реклами та піару. Як приклад – вибори у США, де через активну діяльність влади у соцмережах збільшилася явка молоді на вибори. Також увага влади до нових медій спричиняється вищим рівнем свободи слова, аніж у традиційних.

Пашигорова проводить короткий екскурс у радянське та пострадянське минуле співпраці медій та політиків. Зокрема наголошує на впливовості журналістів після оголошення періоду гласності та значний тиск на ЗМК, який відбувся після розпаду СРСР. Відтоді медії стають надважливим важелем впливу в російській політиці, відповідно збільшується державний тиск на них. Сьогодні самі медіапрацівники визнають, що російські ЗМК стали в першу чергу інструментами піару і реклами, у тому числі політичної.

У таких умовах розвиваються нові медіа. До 2008 року Інтернет заперечувався як ЗМК, після того починається активніший розвиток нових медій, а також відбувається інтеграція влади в інтернет-простір. Розвиваються блоги політиків і партій, з’являються сторінки в соцмережах, які, проте, не відрізняються значною двосторонньою активністю – власне діалогом з громадськістю.

Автор зазначає, що політичні дискусії на блогах у Росії не такі популярні, як на Заході, тому вони не є визначальним важелем впливу. Це підштовхує автора до низки питань, основні з яких: чому нові медії в Росії не так розвинені в політичній сфері, як на Заході, та чому російські політики, маючи ті самі можливості в сфері нових медій, не використовують їх.

Катерина Романенко «Соцмедиа в политике»

Стаття Катерини Романенко опублікована приблизно через рік після матеріалу Любові Пашигорової. ЇЇ авторка зазначає, що соціальні медіа (які тут ототожнюються з новими медіа) нарешті починаються активно використовуватися в Росії у всіх сферах людської діяльності, зокрема політиками. Катерина Романенко виділяє такі особливості цих медій, важливих для влади:
-нівеляція географічних та організаційних моментів у процесі політичної комунікації;
-зміна структури інформаційного поля (ріст популярності онлайнових медіа);
-значний вплив інструментів інтернет-спілкування на публічну сферу (викликають резонанс);
-загроза громадській і державній безпеці (революції починають робитися через соцмережі – приклад арабської весни).

Авторка підкреслює помітне значення соціальних медій на Заході та підвищення ефективності застосування соцмедій в Росії, проте, порівнюючи Захід та Росію, зазначає, що у першому випадку нові ЗМК – повноцінний майданчик для спілкування політиків і електорату, тоді як в Росії поки що тільки засіб інформування та пропаганди.

Газимагомед Гаджиев «Социальные сети как фактор политики»

Автор  аналізує соціальні мережі як частину структури нових медій. Він зазначає, що соцмережі консолідують велику кількість користувачів, тому становлять значний інтерес для політиків. Віртуальний простір став новим засобом ведення інформаційної війни.

Газімагомед Гаджиєв зазначає про початок домінування соцмереж у всіх сферах громадського життя, у тому числі в політиці, адже саме через твіттер, фейсбук чи вконтакте громадяни вільно можуть висловити свою політичну позицію.

Соцмережі – один із найважливіших факторів маніпуляції молоддю в Росії сьогодні, вважає автор. У всі часи влада використовувала всі можливі методи впливу на громадян: за допомогою релігії, ідеології, традицій, звичаїв, а з появою масового доступу до інтернету і розвитком інформаційних потоків ситуація змінилася. У соцмережах переважає молодь віком 15-25 років – це саме той вік, у якому легко маніпулювати свідомістю людини.

Автор говорить про значну небезпека соцмереж. Тут відсутні кордони, тож вплив не може обмежуватися географічно, що дає владі тої чи іншої країни можливість втручатися у внутрішню політику інших держав. Соцмережі починають творити революції (знову приклад – арабська весна), саме через це, на думку автора, нові медії в Росії є інструментом радше опозиційних сил, аніж правлячої влади (прихильність до якої прослідковується в публікації). Оскільки у владного апарату відсутні ефективні методи боротьби і контролю над мережевими організаціями, соцмережі легко можуть використовуються для революцій і, відповідно, дестабілізації політичного стану в країні.

Паулов С. «Масс-медиа в системе политической коммуникации современного российского общества»

Текст вперше було опубліковано у 2008 році, тому помітніша більша увага приділяється загалом мас-медіям як важливому елементу масової комунікації, зокрема політичної через свій вплив на масову свідомість. ЗМК – інструмент діалогу між політиками та громадянами, це сильний засіб маніпуляції, тому в Росії, на думку автора, практично немає незалежних медій.

Паулов Сергій пише про трансформацію мас-медіа – зростання ролі нових медіа, що призводить до формування інформаційного суспільства, де ЗМІ відіграють усе більшу роль. Це спричиняється до медіатизації політики, тобто підвищення рівня публічності діяльності політиків та адаптації цієї діяльності до форматів сучасних ЗМК. На думку автора статті, сучасні ЗМК трансформуються в ресурс легітимізації політичної влади.

Андрей Облогин «Социальные сети и политика: гонка вооружений, паранойя и опасная иллюзия контроля»

У цій публікації знову актуалізуються соціальні мережі як сегмент нових медій. Автор згадує повідомлення російських ЗМК про існування двох систем відслідковування громадських настроїв у інтернеті, якими користується російська влада (одна з них – так звана «Призма»). Він припускає, що ця інформація призначена скоріше для введення в оману Америки, у якій подібні системи моніторингу соцмереж давно використовуються активно та продуктивно, аніж правда.

Знову ж таки, Облогін зазначає широке застосування у США соціальних мереж як інструменту політичного впливу. І поштовхом для початку активнішої діяльності у цій сфері, вважає автор, стала арабська весна. Натомість пострадянська влада (не лише в Росії) нічого не здобуває завдяки новим медіям і навряд здобуде, бо вона не звикла до діалогу, який є особливістю функціонування нових медій, вона його не витримує.

Проте в той же час, на думку медіаексперта, у соціальних мережах поки ще замало «звичайних» російських громадян (лікарів, мнс-ників, учителів, науковців), тому моніторинг фейсбуку чи твітера насправді відображає скоріше позиції «хіпстерів», аніж настрої в країні. Тому, якщо влада в Росії у своїй діяльності буде спиратися лише на результати аналізу соцмереж, то вона сама може стати об’єктом маніпуляції та самообману.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)