На підтримку відкритої журналістики: нові рамки інформування громадськості

Мелані Сілл

Опубліковано: 03-04-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Мелані Сілл, інспектор із журналістики Анненберґської школи комунікації та журналістики Університету Південної Каліфорнії за підтримки Анненберґської лабораторії інновацій у грудні 2011 року оприлюднила роботу «На підтримку відкритої журналістики: нові рамки інформування громадськості», яку було задумано як платформу для дискусії, як заклик до обміну думками й обговорення проблеми на блогах і веб-сайтах.

Відкрита журналістика – це більше, ніж просто ідея. Це ряд новацій, що швидко здобувають підтримку та визнання, дозволяють завоювати більшу довіру до медійників та залучити аудиторію до створення медіа-контенту. Однак, щоб внести докорінні зміни у журналістику сьогодення, треба упорядкувати фундаментальні її процеси, аби вона служила громадськості.

Є два суттєві моменти у цій справі: завдяки цифровим технологіям інформаційний ринок став багатшим, жвавішим, діяльнішим, однак через економічний вплив інтернету та світову кризу надійність і доступність репортажів про громадські справи зменшилась. Саме через ці два чинники новий підхід, який Мелані Сілл називає відкритою журналістикою, на її думку, дає такі великі надії для медійників та для громадськості. Йдеться не про порятунок медійних компаній, хоч і їм це може стати в пригоді, а про те, щоб зробити якісну журналістику колективною справою – перетворити її з обмеженого виробничими процесами продукту на послугу, керовану потребами аудиторії.

Основні принципи відкритої журналістики – це прозорість, чутливість, співучасть, співробітництво та зв’язок. Вона заснована на служінні громадськості та споживачеві, що діє і тоді, коли контент безкоштовний, і тоді, коли він платний. Зараз журналістика змінюється надто повільно. Вона не може просто перемкнутися на принципи відкритого журналізму. Однак прихильники останнього намагаються пришвидшити цю трансформацію.

Редактор британської газети «Ґардіан» Алан Расбріджер, відомий прихильник відкритої журналістики, суттєво активізував роботу з блоґами та залучив онлай-аудиторію «Ґардіан» до процесу та результату створення новин. «Сума того, що ми можемо зробити разом з іншими, значно переважає те, що ми можемо зробити самі, – каже Расбріджер. – Принцип журналістики ХХІ сторіччя полягає в тому, щоб досліджувати саме такі речі».

Відкрита журналістика у дії

Можливості відкритої журналістики найпомітніше розкриваються під час критичних ситуацій. Тоді медіа зазвичай забувають про звичні механізми та більше довіряють інформації людей з-поза своїх компаній.

До прикладу, після авіакатастрофи у Ріно на сайтах газет та телеканалів розміщували статті користувачів соціальних мереж, репортажі свідків подій та новини з місцевого шпиталю через Твіттер. Редактори «Ріно Ґазетт-Джорнал» використали свої сторінки в соціальних мережах як двосторонній канал новин. Крім того вони використали фото одного зі свідків подій на обкладинку, заплативши за нього.

Після урагану Айрін крихітний новинний сайт Вотершед Пост перетворився на живу ілюстрацію відкритої журналістики, ставши колективним джерелом інформації про повінь та боротьбу з нею, яку надавали і журналісти, і місцеві експерти та мешканці міста, протягом 12 днів допомагаючи вести живий щоденник.

Прикладів відкритої журналістики щораз більше й у висвітленні повсякдених подій. Як от у «Нью-Йорк Таймз», редактори якої щоразу активніше вдаються до допомоги блоґів і соціальних медіа. Хоча у більшості засобів інформації вони поки не посідають центрального місця Расбріджер переконаний, що «взаємно корисна» журналістика, єдиний підхід, який має сенс для світу розосередженої інформації.

Майкл Сколер у есе для «Неман Ріпортс» окреслив можливу зміну культури в журналістиці під впливом комунікаційних мереж. Він писав, що соціальні мережі можуть бути: «способом зв’язку із аудиторією», забезпечуючи інформагентствам більше способів отримання та передачі інформації. Більшість медійників використовують соціальні мережі лише для дистрибуції та реклами, а не для того, щоб “встановлювати відносини і слухати інших”. «Людей не обдурити фальшивою взаємодією, вони ж бачать, що співробітники агенцій не читають коментарі чи повідомлення громадян, а реагують тільки на кращі ідеї та знання аудиторії, лише задля поліпшення власних репортажів, – пише Сколер. – Журналісти не зможуть зробити репортажі більш актуальними для громадськості, поки не припинять стверджувати, що вони знають, чого хочуть люди, і не почнуть самі прислухатися до аудиторії».

Журналісти та програмісти

Берт Герман, колишній репортер Есошіейтед Прес, відомий співзасновник технології запуску новин Сторіфай, також заснував групу «Хакс/Хакерс» у 2009 році «у відповідь на зміну медій і той факт, що технології стали надзвичайно пов’язаними зі збором інформації і поширенням матеріалу для репортажів». На час появи «Хакс/Хакерс» у роботі над новинами вже почали використовувати можливості всесвітньої мережі. Організації новин почали наймати досвідчених програмістів в «Нью Йорк Таймс», «Чикаго Тріб’юн», «ПроПабліка» та «Ассошіейтед Пресс», а згодом і в дрібніших комерційних і некомерційних організаціях.

Журналіст-програміст, журналіст-хакер, журналіст-збирач інформації – фахівці нового покоління. Одні з них є новачками у журналістиці, інші перейшли із репортажів на збір інформації. Вони ставлять нові технології та власні навички на службу медій та громадськості.

Контекст роботи журналіста

Аудиторії більше не існує, вона стала громадою. Одностороння система подачі інформації застаріла у час цифрової мережі. Медійники необхідні як незалежні, активні інформагенти для громадян, але для цього слід відійти від давнього стереотипного уявлення про журналіста як швейцара на брамі. Нині журналістика є частиною роботи з інформацією, а не її осердям.

Виконавчий директор Проекту Пю за журналістську майстерність  Том Розенштіль зауважує, що хоча дослідження засвідчують недовіру до традиційних медіа, коли щось трапляється, люди звертаються до знаних джерел. Як колишній газетяр, він вважає, що медійникам варто зосередитися на цінностях, які вони прагнуть передати. «Чим насправді займається відділ новин, яка його функція у суспільстві? Він має створювати знання, а не писати історії, під які продає рекламу, – каже Розенштіль. –  Саме так новинарі й працювали, але справжні їхні функції не такі».

Сучасна ера пропонує незліченні можливості й експерименти. Одні з них зазнають поразки, інші переможуть, але всі існують зараз у мережевому контексті.

Відкрита журналістика сьогодні

За останні роки виникло чимало сил, що докладаються до підтримки відкритої журналістики. Соціальні мережі та онлайн-обмін зробили взаємодію між постачальниками новин, авторами та споживачами простішою і повертають довіру останніх.

«Довіра – це явище, яке зникло з багатьох галузей нашої культури. Вона приходить не зі словами «довіряйте нам», а натомість із визначенням інтересів споживачів й авторів, та активним обслуговуванням цих інтересів. Довіра заслуговується роботою, потрібно бути чутливим до потреб, стежити за ними, та за тим, де будуть цінними наші компетенція і ресурси», – стверджує М. Сілл. 

Вона відзначає ще чимало досягнень відкритої журналістики. До прикладу, організації новин почали співпрацювати одна з одною та обмінюватись інформацією. Таким же могутнім є внесок неофіційних зв’язків через соціальні мережі і блоґи, через які люди дають одні одним підказки, поради, допомогу. Якісну журналістику починають розуміти як ресурс спільноти, що заслуговує на підтримку місцевих філантропів. Соціальні мережі, інтернет- та мобільний журналізм виплекали таку собі культуру, в якій люди діляться знаннями через блоґи та соціальні мережі, контактують, щоб вирішити проблеми і навчитись чогось нового.

Відкрита журналістика зосереджена на світі поза межами традиційної подачі новин, світі, який громадяни і журналісти намагаються зрозуміти. Ті, хто працює над втіленням її принципів, сподіваються зробити журналістику життєво необхідним громадським благом, щоб вона надавала послуги, які саме зараз потрібні людям.

Що мають зробити журналісти:

Наостанок поради, яких, на думку Сілл, варто дотримуватися новинарям у рамках відкритої журналістики:

1. Кожен ваш крок має бути прозорим.

2. Плекайте культуру чуйності та оперативного реагування.

3. Нехай двосторонній зв’язок із споживачами стане взаємовигідним громадським обміном.

4. Вчіться на успіхах від співпраці та розширюйте фахове партнерство.

5. Усвідомте роль журналіста у мережевому інформаційному всесвіті.

 Оригінал та повна версія публікації див http://www.annenberginnovationlab.org/OpenJournalism/part1

 Над  перекладом працювали: Буриліна Ксенія, Василів Ганна, Мацюк Ганна, Кулик Романа

Упорядкувала Марта Пересада

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)