Майстер-клас від Вахтанга Кіпіані

Опубліковано: 10-11-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

 Нещодавно гостем  факультету журналістика ЛНУ ім. Івана Франка був заслужений журналіст України, головний редактор сайту «Історична правда», ведучий телеканалу ТВі – Вахтанг Кіпіані.

 Вахтанг Теймуразович виголосив публічний виступ про нові медіа та політичні міфи. Студенти задавали чимало питань про соцмережі та їхній впли на сучасне політичне життя, саму політику (не оминули, звичайно, вибори-2012), телеканал ТВі тощо. Усі отримали море емоцій і найголовніше – журналістське натхнення для подальшого росту.

Окремо журналіст погодився відповісти на декілька запитань.

 Інтернет став невід’ємною частиною життя сучасної людини, а як Ви самі використовуєте соцмережі у професійній діяльності ?

Я черпаю звідти багато інформації. Наприклад, для “Історичної правди” ми знаходимо у блогах або в ЖЖ, на стінах у “Фейсбуці”. Не можна сказати, що це джерело номер один, але це достатньо важливе джерело для поповнення рубрик, наприклад, “дайджест”, рубрики “коротко” (новини по суті). Тобто ми просто знаходимо необхідне, тоді контактуємо  з людьми, іноді знаходимо фотографії. Тому для нас це – один з інструментів,  поруч з інформ-агенствами,  популярними сайтами, періодичною пресою. Усе залежить від довіри до конкретного джерела. Ми моніторимо кілька десятків сайто-блогів або сторінок у “Фейсбуці” тих людей, які пишуть про історію. Тому для нас це один з робочих інструментів.

А які саме соцмережі Ви використовуєте ?

Я використовую практично тільки “Фейсбук”.  Також активно користуюсь блогосферою у вигляді ЖЖ – Живого журналу. “Твітер”  ми використовуємо тільки для „розгону”  інформації, тобто рекламуємо публікації, що на “Історичній правді”. Там більше п’яти тисяч читачів. Таким чином десь пару сотень людей переходить щодня з “Твітера” на “Історичну правду”. Ми в “Твітері” нічого не шукаємо, не відстежуємо. Там є цікава інформація, але на це просто немає часу.

В Україні ставлення до упівців є не однозначним. Хтось їх вважає героями, а хтось – зрадниками. Скажіть, будь ласка, як писати про УПА, щоб не порушити історичної правди  і без суспільних провокацій ?

Спочатку з’ясувати  власне  ставлення до цих людей. Бо очевидно, що немає єдиного розуміння цього сегменту  нашої історії, тому що діяльність УПА, її ідеологія сама по собі контроверсійна. Журналіст, який пише на цю тему, має бути свідомий того, що він виходить на конфліктне поле. Я би радив спершу попрацювати в жанрі мікроісторії, наприклад розповідати конкретні історії з життя конкретних людей, пов’язаних з УПА. Або надрукувати документ про той період  і коментар до нього. Тобто не поспішати виходити на рівень узагальнення:  герої вони чи ні. Треба просто наповнювати нашу сферу, наш медіа-простір конкретними фактами про ті часи,  про тих людей, їх вчинки,  нелегке життя,  про їхні мотиви, здобутки та  помилки. Причому, як  тих, хто воював в УПА, так і людей, які з ними воювали. Бо у радянського керівництва була своя,  відмінна від УПА,  логіка, своя інша логіка була і у польських партизанів, у польського цивільного населення, своя логіка була у євреїв, у німців. Тому, відповідно, журналіст, який цікавиться історією, має насамперед  для себе зрозуміти весь контекст,  писати про конкретних людей, обставини, події, і тоді це принесе потенційну користь.

Дмитро Пальчиков, студент

Публікація написана в рамках ПРОЕКТУ  Майстерні громадської критики SUP 30012GR040    за підтримки ФОНДУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)