Інтернет-ЗМІ як складова частина української системи журналістської освіти або Чому я хочу, щоб мій декан умів “твітити”

Тарас Назарук

Опубліковано: 10-05-2011

Розділи: Огляди, аналітика, Онлайн - журналістика.

20

Рефлексії, навіяні монографією Мирослави Чабаненко “Інтернет-ЗМІ як складова частина системи засобів масової інформації України” (Запоріжжя, 2011).

До прочитання цієї книжки, я вважав Інтернет і його відносно мізерну частинку – УАнет – величезним хаотичним нагромадженням, яке неможливо і навіть не варто структурувати. Неосяжність Інтернету породжувала ілюзію цілковитої некерованості процесів у ньому. Зрештою, моя думка про Інтернет, як хаотичне нагромадження не змінилась, та проведене дослідження Мирослави Чабаненко вкотре довело, що неможливо зробити тільки те, за що не берешся.

В цій монографії, чи не вперше в Україні, досліджено та запропоновано періодизацію історії українських інтернет-ЗМІ, як відбувалась їх еволюція. Більше того, авторка провела аналіз веб-сторінок українських ЗМІ та запропонувала свої ознаки, за якими їх можна відносити до цієї категорії. Як виявилось, цілком можливо скласти список найменувань інтернет-видань в українському сегменті Мережі. Попри застереження авторки про неповність переліку, завдяки ретельності проробленого, його можна вважати найповнішим на сьогодні. До того ж, авторка наголошує, що список відкритий для редагування та доповнень.

Сама монографія є одним з перших відомих студентам друкованих джерел (варто ще згадати підручник “Інтернет-журналістика” Б. Потятиника та “Інтернет-журналістика” Р. Крейга), за якими вони можуть вивчати особливості нових медіа.

Як студентові журналістики, мені не вистачало такої роботи, щоб зрозуміти природу і масштаб змін у сучасній масовій комунікації саме в Україні. До прикладу, з цієї книжки я дізнався перші кроки журналістів в українському Інтернеті. Для молодої людини, яка почала свій інтернет-досвід з 2006 року – це цінне джерело інформації. Зокрема, цікавим фактом були спроби Радіо Люкс ФМ подавати новини в Інтернеті. Якби я знав це раніше, то мій текст про сьогоднішню конвергенцію ТРК “Люкс” міг би бути дещо іншим. Зрештою, це можна списати на мою недостатню допитливість.

Тим не менше, донедавна, про український інформаційний простір в епоху онлайн нам говорили хіба що на різних семінарах та літніх школах. Тішить те, що тепер це питання все більше входить в коло наукове та, особливо, академічне. Сучасні студенти-журналісти приходять у всесвітню павутину такими ж непідкованими споживачами, як і їх однолітки – профіль Вконтакте, кілька новинарних ресурсів, відео з YouTube, Вікіпедія та сайти рефератів в модульні тижні  – приблизно весь спектр інформаційного споживання. В кращому випадку, студент-журналіст змінює Вконтакте на Facebook, заводить блог в ЖЖ чи на WordPress і намагається зрозуміти премудрості нового інформаційного простору, пробираючись крізь “інтернетрі”. Декому щастить потрапити на програми типу “Цифрова журналістика майбутнього”, “MediaNext” тощо, де з них провідні спеціалісти в галузі нових медіа готують інтернет-журналістів. Та до широкого академічного кола ця інформація практично не доходить – в кращому випадку на факультетах журналістики вводять семестровий курс “Інтернет-журналістика”. Так, як введені ці курси несистемно, то й дають вони недостатній ефект.

Але ж якщо навіть журналісти не зуміють бути правильними споживачами інтернет-медій, то що вже говорити про суспільство загалом, де філософія медіаспоживання всуціль побудована довкола телевізійної картинки. Оскільки, феномен Інтернету передбачає не просто наратив, а діалог, де кожен є і автором, і реципієнтом, то проблема медіаосвіти стає актуальною для усіх. Та це вже проблема не лише журналістської системи освіти.

Можливо, в першу чергу наша, журналістська, медіаграмотність допоможе зробити Інтернет більш керованим – через саморегуляцію, яка є, очевидно, єдиною можливістю зберегти та нарощувати якість інформаційного простору інтернету. Так ми зможемо побудувати своєрідну «екосистему Мережі» як складової всього інформаційного простору.

Саме тому на факультетах журналістики варто активніше вводити дисципліни, дотичні до інтернет-журналістики, пояснювати переваги, ризики та проблеми, до яких привів цей комунікаційний злам. Тоді з лав університету вийдуть т.зв. універсальні журналісти, що не просто отримали навички роботи з онлайн-інструментами (для цього, поки що, їм достатньо семінарів та літніх шкіл), а й отримали ґрунтовні фундаментальні знання. З останнім моя альма-матер, зазвичай, справляється. З першим – за винятком кількох викладачів – плентається на марґінесі.

Журналістика в українських університетах має бути в числі перших, хто реагує на комунікаційні зміни (саме так сьогодні є на Заході – 1, 2). Інакше потім ми будемо мати справу лише з недоліками, а не перевагами Інтернету.

Відтак, монографія Мирослави Чабаненко є вагомим (не лише тому, що в числі перших) внеском в  інтеграцію нових медіа в систему журналістської освіти. Маю надію, що цим внеском студенти скористаються сповна.

Відгуки (20)

Львівське вітання запоріжцям з нагоди виходу такої вартісної книги

Дякую, Борисе Володимировичу! Лише завдяки Вашому керівництву ))

Тарасе, дуже дякую за схвальний відгук. Буду рада, якщо книга допоможе молодим дослідникам зорієнтуватись у галузі.

Цитата:
в кращому випадку на факультетах журналістики вводять семестровий курс “Інтернет-журналістика”.
Вони б краще спецкурс ввели на цю тему. Хоча, може й в інших ВНЗ такий спецкурс є, але журфак ЛНУ це взагалі якесь 19 століття!!!
1. немає нормального сайта з усією актуальною інформацією (розклад занять, заліків та екзаменів, інформація про зустрічі з журналістами, правда останні бувають так рідко, як морози в червні);
2. немає бездротового “вай-фай” Інтернету (хоча б платного!), і це при тому, що кількість пристроїв, які підтримують бездротовий Інтернет, невпинно зростає, а скоро і планшети заповнять вільні пробіли;
3. на відміну від київських студентів-журналістів, у яких є повноцінне (!!!) інтернет-радіо, в нас навіть немає повноцінної (!!!) студії звукозапису чи телемонтажу (!!!), хоч кафедра радіо і телебачення є. Між іншим остання за межі “теорії української мови” і “радіонарисів” не виходить. Добре що хоч таке є. То про яку інтернет-журналістику ми говоримо??? Тут лише можна додати: хто хоче щось вивчити у інтернет-журналістиці, той вивчить. Але не на журфаці ЛНУ. І це не наклеп, а факт, в обґрунтуванні якого зі мною багато хто погодиться.

Vlodko, вибачте, але мені здається, вам треба вже починати переорієнтовуватись із дитячого “забезпечте мені” на більш доросле “власне я можу зробити дещо”. Наприклад, чому б вам особисто не допомогти зробити повноцінний, як ви кажете, сайт для вашого факультету? Або хто вам заважає приводити на факультет журналістів на зустрічі? Невже викладачі не погодилися б, якби ви домовились? Коли почнете самі робити щось для людей, зрозумієте, як це часом нелегко, і виникатиме менше претензій до оточення. Повірте, журфак ЛНУ – один із кращих.

До мирослави, Запоріжжя:
Цитата:
Наприклад, чому б вам особисто не допомогти зробити повноцінний, як ви кажете, сайт для вашого факультету?
Відповідь: я б за це взявся, якби: 1. не був на 4 курсі; 2. не дописував би у інші видання; 3. не думав про майбутнє, яке, скажемо прямо, не є легким. Та й такі ресурси повинні робити люди, які наближені до того самого деканату, щоб першими отримувати необхідну інформацію від них (так звана акредитація, якщо хочете).
Цитата:
Або хто вам заважає приводити на факультет журналістів на зустрічі? Невже викладачі не погодилися б, якби ви домовились?
Відповідь: Знову-таки, це питання мають вирішувати відповідні органи, на зразок профкому, студ. самоврядування чи подібні “інституції”. Не пробував (і вже й скоріш за все не спробую) підійти до тих, хто щось вирішує і сказати, що, мовляв, давайте проведемо зустріч з Романом Зайцем, одним із кращих радіокерівників. Після цього, я припускаю, мені б відповіли щось на зразок “звернись туди-то”, “немає аудиторій”, “в студентів заняття” і т.д. Але цю справу вже треба доручати комусь із молодших курсів 🙂
Є ідея щодо створення повноцінного інтернет-радіо на основі факультету. І тут знову зупинка: де взяти трафік, звідки вести мовлення, хто це все профінансує.
Тобто, я веду до того, що факультет (як і студенти) повинні прогресувати, бути соціально активними, а не соціально пасивними, як це зараз є. Готовий до продовження дискусії, адже “у суперечці народжується істина”. Що ж до самого факультету, то я сподіваюся таки написати публікацію, метою якої буде його поліпшення, шляхом подання нових пропозицій.

Vlodko, навіщо сперечатися? Істина вже давно народилась 🙂 Вона в тому, що і студенти, і викладачі існують в єдиній системі. Ми такі самі люди, і так само можемо написати довжелезний (ще довший) список причин, які заважають нам досягти київського чи якогось там іще рівня. Але це було б непедагогічно. Ми мусимо мовчки робити свою справу, наскільки дозволяють обставини. З вашого ж боку не зовсім етично прискіпуватись до факультету. Конструктивні пропозиції щодо поліпшення – це вже добре. Одним словом… Подякуйте своєму викладачеві з інтернет-журналістики за те, що зробив нам такий сайт, де ми можемо не тільки медіа критикувати, а й один одного та самих себе )) Та й… годі, напевно.

До Мирослави і Влодка
Мушу сказати, що Влодко багато в чому має слушність. На жаль, так є.
Але вдячний Мирославі, яка зі свого Запоріжжя взялася гаряче відстоювати львівський журфак. Гадаю, це тому, що вона просто любить Львів і все львівське 🙂

Це правда 🙂

Мирославо, “викладач з Інтернет-журналістики” і без того знає мою думку, або здогадується про неї, бо я мав нагоду з Борисом Володимировичем працювати.
І ще: було б дуже добре, аби ви якось приїхали до нас на факультет і провели двогодинну лекцію з

впровадження нових медіа в життя сучасної журналістики, бо багато хто в тому не орієнтується. Тут є одне спільнее, в чому зі мною погодиться кожен другий студент (і, можливо, викладач): нам треба прогресувати. А вашу монографію, пані Мирославо, треба запропонувати до ознайомлення усім студентам, які бодай трохи цікавляться інтернет-ЗМІ.
Вибачте за розділений комент, просто “ентер” натиснув не там, де треба. Чекаю нових публікацій.

Шановні,

Мені ось, що цікаво – чи існують в Україні якісь дослідження що до “reach” інтернет видань і якась методика це рахувати – бо ну це всетаки якийсь результат. Якщо хтось має якусь інфу що до цього – буду вельми вдячний якщо підкажете!

Влад

Vlodko, я передавала на ваш факультет і в Інтернеті є. Може колись і приїду. Найближчим часом хотіла б адаптувати ті тексти для навчання…
Дякую за небайдужість!

Влад, конкретизуйте, будь ласка, може чимось і допоможу, бо так би мовити “живу” у світі інтернет-ЗМІ.

Влодко!

Дякую що відкликнулись. Мені просто цікаво як можна, не маючи адмінівських прав, прорахувати скільки користувачів користуються цим ресурсои (ну наприклад korrespondent.net) и на скільки інтенсивно – так само і з блогами. Цікавить чи є якась методика таких прорахунків. В мене просто є медіа сампл і я б”юсь головою об стіну (що як ви розумієте мало допомогає), щоб його вдосконалити. Ну десь так. Вибачаюсь, що так не конкретно висловлююсь бо все ж новачок до цього процессу! Буду вдячний вам за пораду!

Влад

Влад, без адмінправ мало що можна зробити. Якщо статистика сайта відкрита – то там можна дивитись звіти. Але якщо цікавлять більше деталей, то треба не те що адмінправа мати, але й мати доступ до логів сервера, а також необхідно, щоб сайт працював на CMS, яка веде свої логи (незалежно від сервера). Вона, приблизно, показує, з яких розташувань, браузерів і т. д. заходить відвідувач.
Для експертного аналізу статистики можу порадити систему PHP-Fusion, але створювати на ній реальний проект не раджу.
Що ж до сервера статистики, то дуже зручний є apserver (www.apserver.org.ua), там у детальній статистиці показано все: хто звідки заходив, куди переходив і т. д.
І ще, що ви вкладаєте в поняття адмінправ? Адже права адміна можна отримати для встановленої системи, а можна – для сервера.
А що стосується статистики – то знаходьте цікавий вам сайт у рейтингах, і дивіться, чи відкрита вона для перегляду іншими особами.
Є питання – звертайтесь.

Іноді на форумах тривають дискусії, і навіть гострі суперечки з одного питання: інтернет-сайт, на якому щодня розміщуються новини про життя міста (регіону), висвітлюються різні події в агломерації сусідніх міст тощо – чи відноситься такий інтернет-ресурс до ЗМІ? Чи мають право працівники такого джерела інформації називати себе журналістами?
Дрогобич

Юрій,
все залежить від того, у якому контексті розглядати. Якщо власник сайта – фізична особа-підприємець (СПД), то він, на скільки мені пояснювали, має право видавати відповідні документи, які ідентифіковуватимуть вас як журналіста. З іншого боку, багато залежить і від тих, хто видає таким працівникам акредитації. Тобто, якщо вас акредитують – проблем не буде,але якщо вас не захочуть акредитувати на якийсь захід, то основною відмовкою може послужити те, що ваш ЗМІ не зареєстрований у відповідних органах. Тобто, у деяких випадках і посвітчення працівника ЗМІ не допомагає.
Проте, як мені особисто повідомив один журналіст, у Києві, наприклад, проблем немає, а тим більше із виданнями, які вже заробили собі ім’я. Тому може бути по-різному. Але якщо мати відповідний документ, то не думаю, що хтось вам відмовлятиме.
І, якщо можете, поговоріть про це зі Спілкою журналістів України, там, скоріш за все, ви отримаєте більш вичерпну інформацію про те, як треба вчинити у тій чи іншій ситуації. Або зверніться до власників/редакторів вже наявних інтернет-видань бодай західного регіону України.

Юрію, власне в монографії Мирослава Чабаненко намагається дати відповідь на це питання. Запропоновано ряд критеріїв, які підібрані з різних точок зору, і за якими інтернет-сайт можна вважати ЗМІ. Якщо більше половини критеріїв дотримано, тоді сайт є повноцінним ЗМІ. Якщо цікавить це питання докладніше, то рекомендую прочитати згадану монографію.

Книга Мирослави Чабаненко у нас в ІЖ є однією із найвостребуваніших серед магістрів і бакалаврів. Аспіранти мої передають книгу при мені з рук на руки.
Мирославо, колего, дякую за працю.

Класна рецензія.
Книгу всю не мав часу прочитати, так як вона є в бібліотеці на Драгоманова (на Чупринки дуже сумніваюсь шо є) і мав дуже мало часу її читати, однак знайшов те, шо шукав. досить компактний виклад, але замало інформації, яку варто було б подати в монографії. хоча це можна списати на швидкий поступ інтернет-журналістики. можливо станом на 2011 рік того було достатньо.

цікаво прочитати коменти з погляду того, шо я на третьому курсі і на критику Влодка вирішив відповісти все-таки позитивом.
1. в нас є вай-фай(УРА!). залежно від місця перебування на факультеті він по-різному тягне, та все ж це краще ніж нічого.
2. в нас є ціла кафедра нових медій. дещо замало годин в тиждень відведено для спецкурсів, та варто взяти до уваги що й викладачів там не так багато як на інших кафедрах+дехто з них є ПРАКТИКУЮЧИМИ журналістами (тому їм доводиться встигати і там і тут), чого бракує на інших кафедрах.
3. в мене був досвід запрошення журналіста на факультет. я був на першому курсі, Олесь Пограничний прийшов тоді з приводу виходу книги про події “Революції на граніті”, тому про журналістику майже не розповідав, але про жур. факультет ЛДУ зразка кінця80-их – поч. 90-их згадав кілька слів. В “Лис Микиту” прийшло небагато слухачів, 15-20, – всі з того ж першого курсу. однак ніхто не нарікав на те що прийшов. хоч подія була не на самому факультеті, але робилась від імені журфаку. на жаль факультет тоді не підтримав якимсь піаром заходу. просто дав добро шоб я домовлявся з адміністрацією “Лиса Микити” як студент журфаку та й все. та на першому курсі я був і з того радий.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)