Ідеологія і естетика фотоальбомів, присвячених Криму у XXI столітті

Юлія Голоднікова

Опубліковано: 09-10-2013

Розділи: Огляди, аналітика.

0

Фотоальбом віддавна виступає в ролі візуального путівника, що орієнтує людину у вирі вражень. Мультимедійні фотоальбоми сьогодні є невід’ємною частиною кожного блогу, продовжуючи певні традиції свого книжкового попередника. Відкриваючи різні оптики, обидві форми в тій чи іншій мірі відображають авторську точку зору на реальність і погляд «колективного автора», що дозволяє простежити динаміку проявів ідеологічної рамки.

Якою є функція фотоальбому? Зберігати спогади. Дарувати яскраві враження, настрій. Наявність фотоальбомів в тій чи іншій родині значною мірою пов’язана з традиціями читання: покоління, виховані в умовах вільного доступу до домашньої бібліотеки, зазвичай мають і родинний фотоальбом. Хроніка приватного життя, відображена на його сторінках, віддзеркалює моменти сакрального і відбитки соціального, є реліквією: різні покоління родини зберігають її як цінність, скріплюючи тим самим зв’язок «батьків і дітей».

Фотоальбоми, присвячені перебуванню в тій чи іншій місцевості, в 20 столітті перетворилися на невід’ємну частину просторової пам’яті. Їхніми мікроформами є поштові марки, монети, листівки, а макроформами – відеофільми, які розповідають про той же ж вагомий образ простору. Ритуальне «привласнення» простору, опредметнюється через символічне володіння його образом. При цьому фотоальбом-книга належить до «традиційних медіа», але претендує на активну трансформацію свого потенціалу в умовах нових медіа. Він вирізняється певними естетичними якостями, цінність яких є іншою, нерепортажною: фотоальбом нагадує не лише про красу вподобаного місця, але й про здатність того, хто дивиться цінувати красу.

Особливий внесок в еволюцію фотоальбому зробив технічний прогрес, який зумовив розвиток travel-видань: «National Geographic» і «Geo» стали зразками стилю і змісту. Фото-digest і конкурсні роботи почали публікувати окремими накладами і успішно продавати в залах найбільших музеїв світу. Телепередачі і спільні проекти (наприклад, BBC і The Natural History Museum) зумовили значну частину контенту Public Broadcasting. Роблячи ставку на візуальний ряд, апелюючи до почуття «Колумба-першовідкривача» в кожному з нас, пропонуючи підбірки кращих фото і відеосюжетів, travel-каналы створили візуальну travel-індустрію зі своїми правилами і законами, що в свою чергу сформувало смаки і очікування споживача. Подальші кроки у пошуках візуальних форм репрезентації довкілля, розуміння ролі соціального простору і взаємин людини, техніки, флори і фауни були зроблені у рамках Еnvironmental Journalism.

Поширення доступу до мережі Інтернет зумовило розквіт соціальних мереж і затвердження електронного формату фотоальбому. Такий підхід дозволяє привернути увагу аудиторії до факту авторства (вибір місця і ракурсу зйомки), вираження емоційного зв’язку (голосування і рейтингування), нових засобів комунікації між учасниками мережевих співтовариств. Тим не менш, цінність фотоальбомів «книжкової форми» не перестає викликати інтерес. Більше того, не стільки наявність блогу, сайту чи проведення фотовиставки, скільки видання альбому залишається фактом традиційного визнання автора, підтвердженням його статусу, переходом на рівень елітарної культури.

 Фотоальбоми, присвячені Криму, орієнтовані на збереження літературної аури півострова, застиглого в міфах про «красу»: вибір візуального матеріалу часто обумовлений поглядом не стільки автора знімка, скільки соціокультурними стереотипами і ідеологічними мотивами. Розглянемо приклади.

 Альбом «Крим. Фотоподорож» під редакцією Ю. Воронцової (2008) охоплює пам’ятки кожного окремо взятого міста. Візуальна концепція видання розвиває можливості такого прийому, як фотоколаж. Це задає певну експресію в сприйнятті матеріалу, що супроводжується текстом. Вибір укладача зупинено на зображеннях гірських і морських пейзажів, природних багатств Криму, культових споруд. При цьому відсутність людських фігур створює ілюзію  первозданності природи, а цивілізаційні процеси представлені через відтворення образу полікультурного простору: поєднання в кадрі культурних об’єктів, що належать різним етнічним групам, які проживають на півострові, створює видимість їхньої «рівності». Наприклад, як це представлено на фотографії з розділу «Євпаторія»: мінарет мечеті і купол православного храму знаходяться на одному рівні (семіотичне домінує над реаліями повсякденного життя людей). Акцент на панорамах численних кримських палаців, архітектурних комплексів імперського періоду історії Криму, розкоші палацових інтер’єрів, величності пам’ятників героям ВВВ, підкреслює особливий пафос бачення краси півострова: Крим позиціонує як музей, багатий історичними пам’ятниками, легендами, знаками перебування великих персон.  Що ще чекає на мандрівника?

 Фотоальбом пропонує погляд на об’єкти історико-культурної і релігійної цінності з точки зору споживання цих цінностей. У фотоколажі про Євпаторію разом із пам’ятниками архітектури (грецький храм Святого Іллі, караїмські кенаси, мечеть Джума-Джами, краєзнавчий музей), є присутнім трамвай з підписом: «Екскурсійний» Трамвай бажань». Те саме знаходимо на сторінках, присвячених красотам Массандри: домінуючий підхід до вибору зображення обумовлено інтересом до промислового об’єкту – головного корпусу винзаводу і його «продуктів» – вин.

Проект «Крим: Фотоальбом» (на російській, українській і французькій мовах, 2010) – творчий гібрид глянцю і арт-каталогу. Візуальна концепція видання утверджує цінність краси. Але не краси Криму, а прийомів, які конструюють фотоальбом як книжкове видання. Вибір знімків охоплює часи перебудови, а повтори кадрів, великий растр на багатьох фотографіях, загальні плани або кадри, що не відповідають заявленій темі розділу, ставлять під питання сам принцип укладання. З одного боку, перед глядачем постають лаковані позолочені куполи церков на чорно-білому знімку (специфіка глянцю), з іншої – графіка, сріблом вписана у фотопейзаж. Крізь сторінки альбому проривається стилістика рекламно-виставкових буклетів, створюючи дисонанс сприйняття… Заявка на шик є очевидною: щільність паперу відповідає формату арт-альбому або настінного календаря. Плутанина, що створюється в результаті комбінації графіки, кольорових підкладок, різнокаліберних за якістю фотографій, а найголовніше – змішування «радянськості» та «пострадянськості» в ракурсах зйомки, маскується лоском гламурності. Це масивне видання навіює думки про ідеологію імперського міфу, який історично витає в повітрі Криму: масштабність панорам узбереж, бухт, парків, з яких повністю виключено інтимність куточків і звичайних людей, великі плани квітучих екзотичних рослин – все разом створює враження декоративної буржуазності.

 За словами Олександри Николаєвої, автора наступного проекту «Крим через 100 років» (фотоальбом 2010 р.), це видання представляє десять найбільш значимих міст Криму та їхніх пам’яток: вулиць, парків, пам’ятників і будівель. Візуальна концепція видання побудована на основі принципу зіставлення: один і той самий об’єкт (місце) можна побачити одразу у двох часових вимірах. Крим сучасний стає дзеркалом Криму у минулому. Ракурси зйомки вибрано відповідно до зображеного на листівках 20 ст., а відсутні об’єкти або побудовані на їхньому місці нові невгамовно розповідають про факти освоєння простору різними поколіннями. Кожен знімок – сюжет, що підтверджують супровідні тексти, які оповідають про події минулого. По суті, цей фотоальбом – вибірка знакових місць, що відновлюють зв’язок сучасників з багатошаровою кримською культурною ідентичністю. Те, що було актуальним для фотографів на початку 20 століття, стає точкою відліку в новому часі. Погляд глядача спрямовується з минулого – в минуле, оскільки думка про втрачене повертає до вибраного «еталону», що властиво книгам-антологіям та колекційним проектам. Людині-неколекціонеру, що живе в 21 столітті, доводиться згадувати, де ця вулиця, де цей будинок. Відсутність миттєвої тимчасової зв’язки між зображеним місцем і об’єктом виключає повсякденність сучасників проекту, ідеалізує минуле – як і в більшості видових видань, які романтично оспівують корені і руїни Тавриди. Чи не є це даниною ідеології і сьогодні, гарно зашифрованою в ретроспективних поглядах на Крим?

 Проект Андрія Гусаченко «Мій Крим. Фотоальбом» (2010) відрізняється яскраво вираженим авторським підходом до зображення і орієнтацією на зарубіжні travel-зразки. Перше підкреслюється у вступному слові самим автором: «Говорять, на мої роботи добре лягають вірші. Хочеться вірити. Я сам віршів не пишу і читаю їх мало, хіба тільки останнім часом Йосип Бродський іноді зрозумілий власним віддзеркаленням складного буття. Цікаво, воно у всіх складне? Крим – море, гори, степи – протиріччя простору? Чи його доповнення»? [с. 3]. Фотороботи А. Гусаченко – це художні знімки, вони насичені колірним колоритом і за композицією є витриманими у форматі «Geo» і «National Geographic». Візуальна концепція проекту побудована за принципом виставкової галереї, але не містить підписів під фотографіями (вони подані списком в кінці книги). Проте зв’язок між словом і зображенням підкреслюється в кожному пейзажі: знімки супроводжуються тематичними фрагментами віршів. Структура альбому є дуже близькою до стилістики фотоблогів: автор нібито чекає на реакцію глядача. І вдивившись у фотоальбом, дійсно можна виявити вплив таких відомих мережевих проектів, як www.photographer.ru. Проект А. Гусаченко «Мій Крим. Фотоальбом» –  авторський погляд на Крим, краси якого так бракує в інших альбомах. Але значною мірою цей погляд є сформований ідеологією західних еталонних проектів, народжених в умовах добре розвиненої індустрії туризму, подорожей, відпочинку, культурного виробництва і споживання.

 Аналіз форм репрезентації соціальної інформації на сторінках фотоальбомів, присвячених Криму XXI століття, дає привід замислитися про причини живучості підходу, заснованого на стереотипах радянського минулого. Чому Крим досі сприймають як «перлину туризму», «півострів дружби», «сонячний острів»? Жоден фотоальбом не відображає живих людей, їхнього повсякденного життя, незвичайних занять або спілкування: ця інформація йде у блоги, сімейні фотоальбоми і вислизає із кадру у побут. Жоден фотоальбом не став культурною подією, не є пов’язаним із просуванням кримських арт-груп (мистецтво – заради мистецтва) і не претендує на експериментальний підхід, що пропонує нову оптику. Можливо, час ще не настав? Чи все ще залишаючись колоніальним  (і радянським) проектом, Крим не може зробити власного культурного продукту, який стане справжнім проривом, подоланням маргінальних форм і виходом на рівень сучасних естетичних стратегій? Можливо, ностальгія за втраченим – панівна в масовій свідомості ідеологічна рамка, яка визначає погляд на Крим, – є ознакою тривалої культурної кризи, розпаду історичних зв’язків і форм. Але доки цей процес не завершено, завдяки «ностальгії за втраченим» легко сконструювати ідеологію сьогодення, і важко побачити різноманіття змін у навколишньому світі.

 Список літератури:

  1. Воронцова. Ю. Фотоальбом. Крым. Фотоподорож / Ю. Воронцова. Симферополь.– 2008.
  2. Гусаченко А. Мой Крым. Фотоальбом/А.Гусаченко. – Севастополь: Изд-во «Гала», 2010. 152 с.
  3. Крым через 100 лет (фотоальбом)/Сост. Саша Николаева/ Саша Николаева.– Симферополь. Изд-во: «Салта. ЛТД».–  2010.–353 с.
  4. Крым: Фотоальбом (на русском, украинском и французском языках).– Симферополь: Изд-во: ООО Салта ЛТД, 2010, 352 с.
  5. Нуркова В.В. Зеркало с памятью. Феномен фотографии: культурно-исторический анализ/ В.В.Нуркова.– М.: Изд. Центр РГГУ.– 287 с.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)